- •16. Культурологические проблемы Украины в разработках деятелей 2-30 гг. 20 ст.
- •17. Взгляды Драгоманова и Франка по вопросам культуры.
- •18. Массовая и элитарная культура, проблема из взаимодействия.
- •19. Нтр, их роль в развитии современного этапа культуры.
- •24. Древняя культура на территории Украины.
- •25. Формирование культуры восточных славян.
- •27. Особенности развития Киевской Руси в период феодальной раздробленности.
- •28. Значение и традиции культуры Киевской Руси.
- •30. Культура и природа: проблема соотношения.
- •31. Гуманисты и их идеи в культуре Руси-Украины.
- •32. Развитие научных знаний в Киеской Руси. Право.
- •33. Литературное творчество 10-13 ст. Слово о полку Игоревом.
- •40. Формирование нового літературного языка. Котляревский.
- •43. Шевченко и проблемы самоутверждения украинской нации.
- •44. Литература и изобразительное искусство Украины в 19 ст.
- •45. Процесс духовного развития украинского народа на рубеже 19-20 ст.
- •48. Памятники и деятели культуры Вашего края.
- •49. Деятельность мастеров искусства 50-80 гг. 20 ст.
- •50. Состояние украинской культуры на рубеже 20-21 ст. Перспективы развития.
- •51. Деятельность украинской диаспоры в сфере культуры.
- •52. Укранский модерн.
- •53. Шестидесятники и их вклад в развитие культуры.
- •54. Явление массовой культуры.
- •55. Феномен украинской советской культуры.
- •56. Творческое наследние Довженко.
- •57. Культура украинского народа в контексте европейской культуры.
- •58. Украинский авангард и европейская художественная культура конца 19 – начала 20 ст.
- •61. Современная музика в Украине.
- •Академічна музика
- •Популярна музика
31. Гуманисты и их идеи в культуре Руси-Украины.
Зачинателями гуманістичної культури в Україні й найвизначнішими гуманістами XV -- XVI ст. були Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Станіслав Оріховський та ін. Майже всі вони після здобуття вищої освіти у західноєвропейських навчальних закладах, працювали у так званому Руському воєводстві Польської держави, куди входили і такі, нині польські, міста, як Перемишль, Холм, Ярослав, Нове Місто, Ряшів, Санок та ін. Українські гуманісти більшою чи меншою мірою усвідомлювали свою національну належність і дбали про рідну культуру незалежно від місця своєї просвітницької діяльності Політичне становище на західноукраїнських землях, незважаючи на соціальний і національний гніт, було набагато стабільнішим, ніж на решті території України, знекровленої постійними нападами татарських і турецьких загонів. Тому у той час саме в західноукраїнських містах зосереджувалося наукове культурне життя.
Специфічні соціально-економічні умови в Україні у першій половині XVI ст, сприяли поширенню і розвитку ідей раннього, чи етико-філологічного, гуманізму, пов'язаних з вивченням і викладанням риторики, граматики, поезії, історії і моральної філософії на базі класичної античної освіти. Починаючи з другої половини XVI ст., у зв’язку з посиленням національного, соціального і релігійного гніту з боку польської шляхти (Люблінська унія 1569 р.) і католицької церкви (наступ контрреформації на чолі з орденом єзуїтів), українські мислителі-полемісти все частіше звертаються до проблем, які хвилювали представників пізнього Відродження, а також реформаторів, їхні інтереси поширюються в теологію, натурфілософію, природознавство.
Погляди українських гуманістів, їхні дії, міркування відіграли важливу роль у розвитку національної української культури, суспільної свідомості, філософії. Як нова верства світської інтелігенції, що здобула широке громадське визнання, українські гуманісти, так само як і італійські, були носіями високої освіченості, ідейними натхненниками ренесансного мистецтва. Вони виявили себе й на терені державного управління -- на посадах канцлерів, секретарів магістратів, придворних дипломатів. До порад гуманістів прислухалися, їх твори викликали інтерес у різноманітних колах суспільства.
Гуманістична діяльність українських мислителів була спрямована проти жорстоких утисків феодального ладу, на утвердження нового світогляду, просякнутого ідеями критицизму, світськості й поваги до античності, яка була для гуманістів взірцем для наслідування.
У працях вітчизняних гуманістів цього періоду є думки про походження держави, форми державного управління, суть держави й ідеалу, а також обгрунтування ідеї освіченої монархії, обмеженої законом, проблеми втни і миру. Українські гуманісти одними з перших у європейській філософській думці заперечували божественне походження влади й держави, виступили проти підпорядкування світської влади духовній, відстоювали невтручання церкви у державні справи. Таким чином, вони розглядали проблему держави зі світських, а не теологічних міркувань, що було значним кроком до вивільнення політичної думки від теології.