54. Явление массовой культуры.

Популя́рна культу́ра (або по́п-культу́ра, ма́сова культу́ра) — культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) — контрастуючи з «високою культурою».

Передумови формування поп-культури закладено в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».

На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Аналізуючи масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.

На початку XXI століття сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мають кумулятивний характер і вже привели до створення критичної маси змін, що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократизація, розмивання границь, як в області знання, так й в області техніки, — а також переважна увага до процесу, а не до змісту».

Ставлення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс назвав масове мистецтво «занепадом сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорив, що всі сфери сучасного мистецтва «входять у трансестетичну сферу симуляції», те ці концепції були переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, що позбавив протиставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту. Говорячи про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX століття, Ортега-і-Гассет справедливо говорить про його дегуманізацію.

55. Феномен украинской советской культуры.

У повоєнні роки розвиток культури проходив у атмосфері ідеологічної непримиренності постійних переслідуваннь інакомислячих. Великоруський щовінізм, "жданівщина" нанесли в цей період особливої сили удар по українській культурі. Над поетами, музикантами, художниками, літературознавцями постійно нависала загроза бути без усіляких підстав звинуваченими в "некритичному підході до реакцій буржуазної культури", "низькопоклонстві перед заходом", "відступі від марксизму-ленінізму", "українському буржуазному націоналізмі" тощо. В 1948 р. з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими "космополітами", яка поширилась і в Україні. Пошуки ідеологічних відхилень привели до нападів на діячів європейської культури. Тому в колах творчої інтелігенції стало наростати взаємне недовір’я, підозрілість, утверджувалося донощицтво, що підтримувалося і навіть заохочувалося. Смерть Й. Сталіна і початок дестанілізації суспільства відкрили перед українською національною культурою. У 1950 р. було ліквідовано кабінет європейської історії в Академії наук УРСР. Першими на нову ситуацію зреагували письменники. Виходять автобіографічна повість Довженка " За ширмою", поеми "Розстріляне безсмертя", "Мазепа", повісті Сосюри, Первомайського, Тютюнника. У поезії активно виступали Симоненко, Руденко, Костенко, Павличко, Шевчук.

Після того як Хрущов прийшов до влади, політична ситуація в країні поступово змінюється, настає "відлига" - певна свобода творчості, що породило безліч надій. "Відлига" породила таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику , нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Український живопис 60-80-х рр. ХХ ст., характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль XIX ст., пропагандизмом і догматичністю. Значними є досягнення української музики. З’явилися нові опери, балети, симфонії. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. У 80-х роках з’являються вельми успішні анімаційні стрічки режисерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарова. У 1951 та 1960 рр. український театр стає учасником Декад української літератури та мистецтва у Москві. Київський колектив підтвердив свій високий мистецький рівень, показав багато нових вистав.

Ситуація у сфері культури різко змінилася з відставкою Хрущова і приходом до влади Брежнєва. Почався поворот неосталінізму, що супроводжувався репресіями, утисками, та переслідуваннями багатьох видатних майстрів культури. У 1984 р. здійснена спроба реформувати освіту. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорсткий партійний контроль. В науковій сфері проявлявся застій , мали місце упущені можливості, накопичувалося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган - газета "Літературна Україна". Публіцистика зайняла провідні позиції. Поступово змінилися акценти в питаннях віровизнання, проголошено право свободи совісті. Почалася відбудова багатьох запустілих церковних приміщень, легалізували свою діяльність українські греко-католики, відновився рух серед православних щодо відокремлення незалежності української православної церкви від Московського патріархату. Значною подією в культурному житті Україні стало проведення Першого фестивалю "Червона рута", який від який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики.

Отже, можна зробити висновок, що українська культура протягом другої половини ХХ ст. розвивалась у складних умовах. Були також певні суперечливі моменти. Але незважаючи на це, ми зараз можемо пишатись здобутками українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягненнями вчених, що, до речі, є вагомими і оригінальними. Але зараз старі тенденції відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити ряд аспектів, що є доволі позитивними, вони віддзеркалюють процес національного відродження