22. Український Ренесанс у духовній культурі, його особливості та періодизація.

На поч. 16ст – кінці17ст розвиток укр. Земель відбувався в складних передумовах: розпад К.Р.; сер. 13ст.- татаро-монгольська навала,яка принесла великі руїни;агресія Литовського князівства; в кінці 15ст. зміцнилася і Московська держава; 15-16ст. – боротьба з тат.ордою. У 15ст. з”явл. Перші переклади творів клас. Літ. на укр. мову,розвивається фольклор,зростає інтерес до природничих наук,теології.Міста стають осередками к-ри 14-17ст. Монастирі,церкви- центри освіти(Києво-печ.монастир). 1596 р- Берестейська церковна унія,яка мала непередбачені наслідки(утворилася греко-католицька церква,яку ще називали уніатською) Існували братства,які виступали на захист православної церкви. Створ. Перші братства у Львові(при Успенській церкві)Ренесанс – це перехідний етап від середньовічної культури, пронизаної ідеями християнства,до культури нового часу. В цей час поширюються ідеї гуманізму, антропоцентризму(людина в центрі уваги),відбувається поширення загальнолюдських ,культурних цінностей, відродження античних уявлень про людину.Італія є батьківщиною ренесансу. Одні дослідники вваж., що Україна не зазнала ренесансу,інші(Попович,Литвин) вважають що ренесанс на укр. землях мав свої особливості:1)зародж.у 16 ст.2)поширення діячами укр.. к-ри ідей гуманізму 3) яскраво виражений антропоцентризм 4)Пробудження інтересу до загальнолюдських. Духовних цінностей,що форм. В результаті пізнання світової культури. Даний період відродження співпадає з подіями реформації. Україна в добу ренесансу не мала власної держави,гостра полеміка.Провідники гуманізму:представники Острозького культурно-освітнього центру: Г. Смотрицький,І.Вишенський;представники братств : М.Смотрицький,Л.Зизаній.Періоди розвитку гуманізму в Укр.:1)Повязан. З його витоками- друга половина 15-серед. 16ст. 2)Формування самосвідомості народу- друга половина 16 –поч 17ст. 3)З 17ст-поч18 – розробляється весь комплекс гуман. ідей.

23. Етнокультурні процеси в Україні 14-1-й половині 17 ст. У XIV - першій половині XVII ст. культура України розвивалася у складних умовах. Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, іноземний гніт,все це гальмувало формування української нації і культури. Алеза цих несприятливих умов культурний поступ вУкраїні не припинявся.Культура розвивалась на основі вітчизняних традицій попередніх віків,реагуючи на нові соціально-економічні й політичні процеси, в Україні ширилися ідеї європейського Відродження,У розвитку культури велику роль відігравали монастирі.Вони були осередками освіти,науки,літописання, нижності, друкарства, образ. мистецтва.Духовенство було найосвіченішим суспільним станом. У ХІУ-ХШ ст. при монастирях і церквах існували школи.Усвідомлюючи потребу в організації вищої школи, яка б за рівнем викладання не поступалася західним університетам і водночас могла готувати національно свідомі кадри,князь Костянтин Острозький у м. Острозі на Волині 1576 р. засновує Острозьку академію -перший навчальний заклад вищого ступеня в Україні. В ньому було поєднано кращі традиції освіти Київської Русі та досягнення західноєвропейських університетів,вона дала поштовх до виникнення численних братських шкіл, значення яких для розвитку освіти було непересічне.Першою школою стала заснована у 1586 р. Львівським Успенським братством школа у Львові.Наприкінці XVI - на початку ХУП ст. братські школи Що діяли і в інших містах України. У Києві братська школа(Київська братська школа)заснована Богоявленським братством у 1615 р. У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка в 1632 р. була об'єднана з Київською братською школою, внаслідок чого виник Києво-братський, або Києво-Могилянський колегіум.З перших років свого існування цей колегіум стояв на рівні західноєвропейських університетів і польських академій.У 1701 р. Києво-Могилянський колегіум офіційно стає академією.Як найбільший навчальний і науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для розвитку освіти,науки,культури, утвердження національної самобутності України.Зі стін академії вийшли видатні політичні діячі,вчені,письменники, композитори,художники.Діяльність академії мала вплив і на сусідні країни.У литовсько-польську добу був початок книгодрукуванню в Україні. Друкування книг розгорнув Іван Федоров, який у 1573 р. заснував у Львові першу в Україні друкарню.З неї у 1574 р. вийшов "Апостол" -перша друкована книга в Україні. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу - східнослов'янський "Буквар", що став першим шкільним підручником.У 1575 р. Федоров переїхав до Острога,у володіння князів Осторозьких.Там він влаштував друкарню, що містилася поруч з Острозькою академією. В 1581 р. була надрукована знаменита "Осторозька біблія" слов'янською мовою.Це була найперша повна друкована Біблія серед православних слов'янських народів.Після заснування Федоровим друкарень у Львові й Острозі наприкінці XVI ст. виникли і діяли також ін друкарні, їх число у першій половині XVII ст. значно зросло. Розвивалася оригінальна і поширювалася перекладна література,полемічна література, що зумовлено посиленням польсько-шляхетського гніту,наступом католицизму на Україну і насильницьким насадженням унії. Найвидатнішим полемістом був Вишенський Продовжувалися традиції історичного літописання.Чільне місце займає Густинський літопис. У XIV ст. - першій половині ХУП ст. розвивалось і мистецтво, в якому дедалі виразнішими стають національні риси. Зароджується театральне мистецтво. З'являється віршована шкільна драма. бере свій початок вертеп - ляльковий театр.Розвивалася і музична культура,основою якої була пісенна народна творчість.Для архітектури і образ мистецтва характерним було розвиток на самобутній основі.На початку XVI ст.в Україну, і до Львова, приходить з Європи ренесансний стиль.Пам'яткою є комплекс споруд Львівського Успенського братства: вежа Корнякта (1588 р.) (Корнякта ), каплиця Трьох Святих (1578 р.) і Успенська церква 1598р.

24.Діяльність культурно просвітницьких осередків. В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі, а духовенства особливо), турботу про освіту та збереження культурних традицій взяла на себе маєтне міщанство. Утиски православного населення, його безправне становище у Речі Посполитій призвели до масового переходу в католицизм української шляхти і магнатів, що були економічною опорою церкви як оберега культури. Наймогутніші аристократичні роди спокушалися королівськими привілеями, а інші (Немиричі, Чап-личі-Шпановські, Вишоваті) створили протестантські громади. Православними залишилися кілька родів, і саме вони взяли під свою опіку розвиток української культури. Волинський воєвода Олександр Чарторийський, Житомирський староста Іван Вишне-вецький, брацлавський воєвода Роман Сангушко та князь Костянтин Острозький відчули, що саме тепер, коли внаслідок Люблінської унії українські землі опинилися в межах однієї держави — Речі Посполитої, виявилася нагода заявити про окремий народ, що має свою мову, релігію, традиції культури. Під тиском католицької пропаганди, яка устами полеміста Петра Скарги зневажала слов'янську мову і візантійську церковну традицію ("Про єдність божої церкви під одним пастирем" (1577 p.), українська громадськість активно мобілізувала зусилля на утвердження своєї самобутності, щоб не загубитися у вирі тих віянь, якими загрожували контакти з Європою. Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костянтином Острозьким, входили люди різного походження — греки, поляки, білоруси. Тут працювали Кирило Лукаріс, Ян Лятос, Андрій Римша, Симон Пекалід, Никифор Парасхез, а також українські діячі — Герасим і Мелетій Смотрицькі, Клирик Острозький, Василь Суразький, Христофор Філалет, Дем'ян Наливайко. До осередку, крім ученого гуртка, належала колегія — перша спроба створення школи вищого типу в східних слов'ян, а також друкарня, де працював Іван Федоров. Із діяльністю Острозького осередку пов'язаний важливий етап у розвитку української духовної культури. Намагаючись зберегти культурну ідентичність, діячі осередку перекладали Священні тексти і публікували власні твори слов'янською мовою, відстоювали православний релігійний обряд, започаткували полемічну літературу. Вони вивчали і переосмислювали передусім духовну спадщину Київської Русі, надбання греко-візан-тійської книжності, а також літературу, пов'язану з другим південнослов'янським впливом. Найактивніша ідеологічна діяльність центру розгорнулася в період підготовки Берестейської унії на початку XVII ст. Тоді з'явилася низка талановитих праць, що обґрунтовували ідейні, догматичні й політичні позиції острозьких діячів: Острозька біблія (1581 р.) з передмовою першого ректора колегії Герасима Смотрицького, його "Ключ царства небесного" (1587 р.), "Отпис на лист... отца Іпатія" Клирика Острозького, його ж "Історія о лістрікійском, т.е. о разбойническом Ферарском илі Флорентийском синоде", "О единой істинной православной вірі" (1588 р.) Василя Суразького та ін. Особливо розквітнув осередок Лаври в часи урядування Петра Могили (1627—1646 pp.). Він запровадив друкування книг не лише кириличних, а й польських, латинських. Орієнтуючись на високоосвічену церковну ієрархію, яку настирливо виховував, Петро Могила намагався підвищити роль церкви в суспільному житті, а шлях до цього вбачав у визнанні досягнень людського розуму й науки. Благочестя невігласів не має ціни, тому він орієнтував сучасників на вивчення, осмислення та засвоєння західноєвропейської науки — передової на той час, — а також практики Католицької церкви, збагаченої досвідом Реформації. П.Могилу його сучасники звинувачували у спробі латинізувати українську культуру, зокрема після того, коли він, об'єднавши школу Київського братства і Лаврського

25.поширення ідеї реального гуманізму в україні в добу ренесансу Тривалий час вважалося майже правилом гарного тону протиставляти епоху середніх віків і добу Відродження на користь останньої. Нині домінує поміркованіша думка, висловлена голландським істориком І. Гейзінгою, що епоха раннього Відродження була водночас "осінню" Середньовіччя, яке неквапно поступалося своїми позиціями. Фундаментальними досягненнями епохи Ренесансу можна вважати важливі зрушення у природознавстві, великі географічні відкриття, внаслідок яких було переглянуто традиційну картину світу, коперниківську революцію в астрономії, винайдення друкарського верстата, виникнення національних монархій, поява у царині медицини наукової анатомії людини... Важливі зрушення відбулись і в філософії, де під терміном "Відродження" розумілася сукупність учень, автори яких, спираючись на ренесансний неоплатонізм, обґрунтовували земне стихійне самоутвердження людської особистості та її прагнення охопити і осмислити світ у його цілісності. Оскільки такі духовні процеси відбувалися не тільки в Італії, але й по всій Європі, то цілком справедливо говорити про Відродження як про панєвропейське явище. У філософсько-теоретичному плані Відродження являло собою "світлий світський вільномислячий і індивідуалістично трансформований антично-середньовічний неоплатонізм, що переживався цілком іманентно-суб’єктивно" і цілком ренесансну думку до художніх, структурно гнучких і повністю чуттєвих побудов у галузі космології і натурфілософії. З другого ж боку, у філософсько-практичному аспекті Ренесанс виявляв себе як гуманізм. Сьогодні термін "гуманізм" (лат. humanus — людяний, людський) вживається у двох значеннях: 1. Як морально-етична риса суспільно-політичних ідей і течій, спрямованих проти соціального і національного поневолення людини в будь-яку епоху; 2. Як ідейний напрям культури епохи Відродження, який утверджував у філософії, літературі й мистецтві право людини на земне щастя, на особисте самовираження, на вільний від релігійних обмежень розвиток наук. Друга половина XV ст. — початок XVII ст. у Європі й Україні не вичерпується навіть таким вельми популярним об’ємним визначенням, як "Відродження", а тим більше "гуманізм". У той час існував також широкий антикатолицький і соціально-політичний рух, під назвою Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення), яка охопила в XVI ст. майже всі країни Європи. За своєю антифеодальною, протобуржуазною сутністю Реформація тотожна Відродженню, але розгортались вони у різних формах. Зміст поняття "Реформація" включає такі елементи: 1) Реформація — масовий антифеодальний рух; 2) заразом вона є рухом передбуржуазним; 3) вона спрямовується проти панівної церковної ієрархії та кліру; 4) здійснює свої секуляризаційні завдання під гаслом боротьби за істинну віру; 5) ідеалізує й намагається відродити первісне християнство; 6) підносить індивідуально-духовне начало в людині; 7) пов’язана з формуванням націй, національної свідомості і культури; 8) веде до розколу народу за віросповідним принципом.

26.Острозька академія-новий тип вищої школи в Україні її діяльність на ниві духовної культури. Острозьку академію відкрив у 1576 р. волинський магнат князь Костянтин Острозький в Острозі, у своїй резиденції. Він на свої кошти організував українські школи також у Турові (1572 р.), Володимирі-Волинську та ін. Серед них Острозька слов'яно-греко-латинська академія займає особливе місце. Це була перша висока школа й перша наукова установа України. На назву академії Острозька вища школа має повне право, оскільки вони виходила поза програму “вільних наук” і брала під увагу вищі студії, особливо богослов'я. Щоб надати їй якнайвищого рівня, Острозький запросив до викладацької роботи найвизначніших українських та зарубіжних вчених, кваліфікованих фахівців з різних галузей знань. В Острозькій академії, як і в інших тогочасних європейських закладах такого типу, викладали знамениті “сім вільних мистецтв”, тобто предмети “Тривіуму” (граматика, риторика, діалектика) та “квадривіуму” (арифметика, геометрів, музика, астрономія). Провідне місце в програмі займало вивчення трьох мов: слов'яно-руської, грецької й латинської. Проте Острозька академія істотно відрізнялася від західноєвропейських. У ній чи не найбільше уваги приділялося греко-візантійській і національній традиції та старослов'янській мові. За її взірцем у 1687 р. в Москві було засновано першу в Росії Слов'яно-греко-український громадський діяч і письменник0полеміст Герасим Смотрицький.

27.Розвиток освіти і наукових знань в добу ренесансу. Найбільш освіченим на Україні у той час було духовен¬ство, в руках якого зосереджувались школи. Значна час¬тина письменних людей була серед шляхти і- ремісників. Письменні люди, знавці іноземних мов працювали у кня¬зівських та єпископських канцеляріях, готували тексти гра¬мот, вели дипломатичне листування. Загарбання українських земель польськими та литов¬ськими феодалами в другій половині XIV ст. завдало від¬чутних втрат українській культурі. Разом з тим у цей період йшов безперервний процес багатостороннього спіл¬кування українського, білоруського і литовського народів, розширення взаємовпливів у сфері культури. Наприклад, реформація, яка почалася в Європі у першій половині XVI ст., сприяла поширенню у Польщі гуманістичних і протестантських течій. У свою чергу, прогресивні ідеї, шо поширювалися у Польщі, мали велике значення для укра¬їнської культури. Розвиткові прогресивних традицій в куль¬турах обох народів сприяла боротьба з феодальною реак¬цією у формі контрреформації. Разом з тим слід зауважити, що в умовах національно-релігійного гніту розвиток духовної культури українського народу здійснювався повільно. Школи, як правило, існу¬вали при монастирях, церквах або маєтках великих фео¬далів. Учні отримували в них елементарні знання з пись¬ма та арифметики. Більш повну освіту можна було здобу¬ти при великих монастирях, однак монастирська освіта була обмеженою, навчання велося латинською мовою. Крім православних шкіл у деяких містах Галичини і За¬карпаття діяли школи при католицьких костьолах. Найста¬рішою серед них була школа Львівської латинської кафед¬ри, у якій у середині XVI ст. навчання мало схоластичнї?й характер. У XV—першій половині XVI ст. багато вихідців з Ук¬раїни здобували освіту в Краківському, Празькому та Бо¬лонському університетах. У списках студентів Краківського університету знайдено понад ЗО імен уродженців Дрогоби¬ча та 70 — із Самбора. У цьому університеті навчалися студенти з Києва, Львова, Глинян, Мостиськи та інших міст. При Карловому університеті у Празі був створений спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці, білоруси. У другій половині XVI—першій половині XVII ст. на Україні продовжували діяти елементарні школи при церк¬вах і монастирях, однак це вже не відповідало вимогам часу. Потреби суспільства вимагали освічених людей як для господарської, так і культурно-просвітницької діяль¬ності. За розв'язання цього завдання взялося не духовен¬ство, а світські кола — окремі магнати, шляхта і особливе міщани, які стали об'єднуватись у братства. У цей час виникає новий тип школи — греко-слов'яно-латинська, в якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувалися з позитивними досягненнями західноєвропей-ської школи і науки того часу. Даний тип школи став ви-значальним у розвитку освіти на східно-слов'янських зем¬лях протягом тривалого часу. Першою навчальною установою такого типу на Україні стала Острозька вища школа, заснована близько 1576 р. відомим діячем і меценатом української культури князем Костянтином Острозьким (1526—1608 рр.). Сучасники на¬зивали її «тримовним ліцеєм», бо навчали в ній трьох мов: грецької, церковно-слов'янської й латинської, а ще — «Греко-слов'янською Академією». Острозька школа згуртувала навколо себе відомих на той час діячів культури. Письменник Герасим Смотрицький (перша пол. XVI ст.—1594 рр.) став її ректором. На ни¬ві освіти і культури плідно працювали друкар Іван Федоров (р. н. невід.—1583 р.), священик Дем'ян Наливайко (р. н. невід.—1627 р., рідний брат Северина Наливайка), чернець Василь Суразький, публіцист Клірик Острозький та ін. В Острозькій школі викладався курс «семи вільних мистецтв», який складався із предметів тривіума (грама¬тика, риторика, діалектика) і квадривіума (арифметика, геометрія, астрономія, музика). За свідченням відомого церковного та культурного діяча України Захарія Копистенського (р. н. невід.—1627 р.) в Острозькій школі пра¬цювали талановиті педагоги-оратори, рівні Демосфену і Софоклу, відомі на той час В кінці XVI ст. Острозька школа стала поступово зане-падати. Причиною того було посилення національно-релі-гійного гніту після проголошення Брестської церковної унії та смерть її мецената Костянтина Острозького (1608 р.). Його послідовники, прийнявши католицизм, не були заці¬кавлені у продовженні діяльності школи, яка вела активну боротьбу проти католицької експансії. У 1624 р. в Острозі осіли єзуїти, які відкрили там свій колегіум. Практично з того часу школа припинила свою діяльність. У розвитку освіти на Україні в кінці XVI—на початку XVII ст. важливу роль відіграли братські школи. Провід¬ною серед них була школа Львівського Успенського Брат¬ства, організована у 1586 р. Стефаном Зизанієм, Юрієм Рогатинцем, Іваном Красовським та іншими діячами укра¬їнської культури. У подальшій діяльності школи важливу роль відіграли такі відомі вчені і письменники, як Лаврен-тій Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький та Іван Борецький (майбутній митрополит Іов), Сильвестр Косів та ін. Професора філософії цієї школи Ісаю Козловського запросив у 1631 р. митрополит Петро Могила викладати в Київській Академії. Зразково поставленою справою нав¬чання та виховання школа прагнула підготувати учителів і священиків до практичної роботи на ниві освіти, щоб протидіяти впливу антиукраїнських єзуїтських шкіл. Сту¬денти школи виступали прилюдно з промовами, а митро¬полит Михайло Рогоза навіть дозволив кращим учням про¬повідувати в церквах. Навчання у братських школах починалося з оволодіння слов'янською граматикою, прищеплення навичок читання та письма, вивчення грецької мови. У Львівській братській школі вивчалася також латинська мова, знання якої дава¬ло змогу учням знайомитися з досягненнями західноєвро¬пейської науки та літератури. До програм братських шкіл були включені поетика, риторика, музика, які мали важли¬ве культурно-просвітнє значення. Наприкінці XVI—на початку XVII ст. братські школи діяли в багатьох містах України. Крім Львова і Луцька вони були організовані у Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі. Городку, Комарні, Кременці та інших містах. Всі вони будувалися за принципами Львівської братської шко¬ли, яка надсилала їм свій статут, допомагала навчальними посібниками, а іноді й вчительськими кадрами. При активній підтримці Львівської братської школи було видано три підручники: «Буквар» І. Федорова (Львів, 1574 р.); граматику «Адельфотес» (1591 р.); «Граматику словенську» (Вільно, 1619 р.). Граматика «Адельфотес» була написана під керівництвом запрошеного до Львова визначного грецького філолога архієпископа Арсенія дво¬ма мовами: грецькою та староукраїнською і була призна¬чена не тільки для вивчення мови. Даний підручник служив вступом до вивчення інших наук: діалектики, риторики, музики, арифметики, геометрії, астрономії, медицини та богослов'я. У 1615 р. була заснована Київська братська школа. Організаторами братства та засновниками школи були ки¬ївські міщани, вчені Захарія Копистенський, Тарасій Земка та Памво Беринда. Навчання тут проходило за таким же принципом, як і у Львівській братській школі. На початку XVII ст. в Україні почали виникати єзуїт¬ські школи. Перша з них була створена в Ярославі (1575 р.), потім у Львові та Луцьку (1608 р.), Києві (1615 р.), Кам'янці-Подільському та Острозі (1624 р.), Уж¬городі (1646 р.) та в інших містах. Мета єзуїтів полягала в тому, щоб зміцнити позиції католицизму, які були підірвані- розмахом реформаційного руху, активізувати його експансію на Схід шляхом ідеоло-гічного впливу на маси за допомогою шкільної освіти. Єзуїтські школи, як правило, діяли у великих містах і бу¬ли розраховані на молодь. Навчання у них проводилось протягом пяти років. У І—III класах вивчали граматику латинської, грецької, польської, а подекуди й церковносло¬в'янської мов. Домінуюче місце відводилось латинській мові, на якій і велося навчання. У IV—V класах вивчали риторику і діалектику. Випускники єзуїтських шкіл вміли вести дискусії з протестантами та православними. Важливим осередком освіти і наукових знань на Україні була Київська колегія, яка утвор

28. ЛЬВІВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА ТА ЇЇ ВНЕСОК У ДУХОВНУ КУЛЬТУРУ УКРАЇНИ.  Братський рух в Україні містить у своїй основі громади свідомих громадян навколо православних церков, своєрідні національно-культурні організації. Зберігся документ, датований 28 грудня 1544 р. про заснування у Львові братства при церкві св.Миколая. Особливо інтенсивно подібні громади утворювалися в останній третині XVI ст. —після Люблінської унії 1569 р. і в період підготовки Берестейської унії 1596 р. Православна церква втратила роль оберега традицій культури. Ініціатива перейшла до світських організацій заможних міщан і селян — ремісників, купців, дрібних власників, занепокоєних майбутнім своєї культури. Братства опікувалися освітою громадян — організовували школи, доступні для всіх верств населення, учителів і підручники для яких оплачували з громадської казни, контролювали церкву, в тому числі й єпископів, вимагаючи сповнення пастирських обов'язків морального вдосконалення вірних, турбувалися про належний християнину моральний клімат у сім'ї, гідний відхід людини із цього світу — для немічних і самотніх були шпиталі — госпіси, де утримання й опіка здійснювалась за рахунок громадян, а також забезпечувалось гідне християнина поховання померлого. Активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства. Збереглися статути і братських громад, і особливо братських шкіл, які вражають гуманістичним змістом, турботою про людину та її гідне життя.Зберігся опис бібліотеки Львівського братства, де були книги з поетики, риторики, логіки, граматики, історії, зокрема кращі зразки творів античних авторів — Платона, Арістотеля, Цицерона. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а також "Адельфотес, або Граматика доброгла-голивого еллинословенского язика" (1591 p.), а під авторством Лав-рентія Зизанія дві книги — "Граматика словенска" і "Наука к читаню і розуміню писма словенскаго" (1596 p.). Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишне-вецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство, зокрема, було вельми активним — воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові. Запрошені з Італії будівничі надали ансамблю (1580— 1637 pp.), що складався з каплиці, дзвіниці й храму, виразно ренесансного вигляду. У 1591 чи 1592 р. братство скерувало Кирила Ставровецького у Вільно, де він викладав у братській школі. Працював у Рогатинсьому й Київському братствах. А з 1615 р. відомий як проповідник, а далі й священослужитель. Свої педагогічні ідеї виклав у творах “Зерцало богословії”, “Евангеліє учительноє”, “Перло многоценное”. До братської школи приймали дітей усіх станів. Діти членів братства, а також сироти навчалися за братські кошти. Особливим обов’язком вважалося надання членам братства будь-якої допомоги, особливо бідним дітям, які хотіли навчатися. Для навчання дітей братство утримувало вчених людей – духовного стану та світських, які були здатними до учительства та проповідування Слова Божого. Статут Львівської братської школи 1586 р. першою статтею задекларував до вчителів. Це символізувало утвердження національної самобутності української громади на своїй землі. Висновки: братські школи стали першими осередками підготовки педагогічних кадрів на Львівщині. Вони готували вчителів не лише для початкових, але й для шкіл підвищеного типу (братських шкіл, колегій). Серед випускників братських шкіл були високоосвічені люди, справжні оборонці національної освіти на українських землях.

29.КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ БРАТСЬКИХ ШКІЛ У ДОБУ РЕНЕСАНСУ. Зберігся документ, датований 28 грудня 1544 р. про заснування у Львові братства при церкві св.Ми-колая. Особливо інтенсивно подібні громади утворювалися в останній третині XVI ст. —після Люблінської унії 1569 р. і в період підготовки Берестейської унії 1596 р. Вони опікувалися освітою громадян — організовували школи, доступні для всіх верств населення, учителів і підручники для яких оплачували з громадської казни, контролювали церкву, в тому числі й єпископів, вимагаючи сповнення пастирських обов'язків морального вдосконалення вірних, турбувалися про належний християнину моральний клімат у сім'ї, гідний відхід людини із цього світу — для немічних і самотніх були шпиталі — госпіси, де утримання й опіка здійснювалась за рахунок громадян, а також забезпечувалось гідне християнина поховання померлого. В братському русі, який охопив територію західноукраїнських земель і торкнувся навіть Києва, активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства. Зберігся опис бібліотеки Львівського братства, де були книги з поетики, риторики, логіки, граматики, історії, зокрема кращі зразки творів античних авторів — Платона, Арістотеля, Цицерона. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а також "Адельфотес, або Граматика доброгла-голивого еллинословенского язика" (1591 p.), На зразок Львівського, яке було хронологічно старшим, діяли Луцьке, Київське й інші братства. Братства жваво обмінювалися книгами, досвідом наукової та освітньої роботи, учителями, громадськими здобутками — все це сприяло зміцненню потуги братського руху в його прагненні утверджувати, розвивати традиції української культури. Із середовища братського руху вийшли відомі церковні та громадські діячі — Иов Борецький, Памва Беринда, Гаврило До-рофієвич, Захарія Копистенський, Сильвестр Косов, Ісайя Копин-ський, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Мелетій Смотрицький, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Петро Могила та ін. Багато з них стали талановитими письменниками-полемістами. Полемічна література дістала назву від свого завдання — полемізувати з католиками, що звинувачували православних у меншовартості й неправомірності, зокрема першу хвилю полеміки викликала книга Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577 p.), а також подібні твори Бенедикта Гербеста і Лева Кревзи. У відповідь на непристойні випади католицьких польських авторів розгорнута полеміка була близька до лайки, сповнена звинувачень у смертних гріхах, моральних вадах, вишукування у супротивника відступів від канонів віри тощо. Цим характерні твори острозьких авторів, спрямовані проти Григоріанського календаря 1582 р. (Г.Смотрицького), на викриття "Папи-антихриста", а також утисків православних і злочинів проти людини, вчинених католиками (Х.Філалет, К.Острозький, В.Суразький). Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам "апостола унії" Іпатія Потія, де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі 1596 р. церкви, намагається поєднати образ Папи і католицькі догмати з особливостями православної релігійності, зокрема стосовно чистилища і сходження Святого Духа, від Бога Отця і від Сина. Подібні аргументи використовував Мелетій Смотрицький ("Антиграфе", 1609 p., "Тренос", 1610 p., "Верифікація прав народу руського", 1621 p.),

30.ЦЕРКОВНА ТА КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ П.МОГИЛИ. МОГИЛЯНСЬКА ДОБА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. На фоні духовної культури українського народу виділяється постать визначного церковного і культурного діяча та організатора української вищої школи Петра Могили.Його діяльність охоплює широкі сфери церковного і культурного життя того періоду історії України,якого можна назвати Могилянською добою.Він є автором ряду книг("Євангеліє учительне"1616,"Анфологіон"1636)численних полемічних проповідей.Крім того П.Могила був автором "Требника"в якому описаний порядок богослужінь зв"язаних з різними обставинами: на випадок недуги,неврожаю,посвячення нової хати тощо.П.Могила доклав багато зусиль для піднесення Київського Богоявленського братства.Він провів реформуКиївської братської школи на зразок західноєвропейських колегій і з того часу вона стала називатися Києво-Могилянською академією.Столицю України Київ називали тоді Могилянськими Атенами.За рахунок прибутків монастирів П.Могила організував перебудову церкви Київської Софії і Спаса та провів розкопки руїн Десятинної церкви. П.Могила запровадив друкування книг не лише кириличних, а й польських, латинських. Орієнтуючись на високоосвічену церковну ієрархію, яку настирливо виховував, Петро Могила намагався підвищити роль церкви в суспільному житті. П.Могилу його сучасники звинувачували у спробі латинізувати українську культуру, зокрема після того, коли він, об'єднавши школу Київського братства і Лаврського осередку, створив першу в східнослов'янському світі Київську колегію — школу вищого зразка, подібну до західноєвропейських університетів (1632 p.) П.Могила мріяв про міцну українську державу, якою управляв би освічений християнський володар, здійснював заходи на створення київського патріархату. Задуми вченого перервала раптова смерть 1646 р. у віці 50 років.