62. М.С. Грушевський і процеси державотворення в Україні у період національно-демократичної революції (1917-1918рр).

В історії України Михайло Сергійович Грушевський виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави в 20-му столітті. Він становить епоху українського національно-державного відродження, яка охоплює усі головні ділянки українського життя і його динамічну боротьбу за самобутність української нації і її культури. 

М.С.Грушевський був головою Української Центральної Ради як першого парламенту, що спричинився до відродження української держави в 1917-18 роках, а також першим президентом Української Народної Республіки.

Загалом діяльність Центральної Ради як українського національного парламенту можна поділити на два основні етапи: ранній – це період державності, впродовж якого Центральна Рада шляхом проголошення трьох універсалів та інших конституційних актів намагалась реалізувати українську державність й рівночасно розбудовувала різні ділянки суспільно-громадського життя (цей період закінчився проголошенням Української Народної Республіки Третім Універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 року). І другий період, який випливав з першого та значно поглиблював та поширював зміст державного суверенітету української нації. Цей другий період знаменний проголошенням і створення найважливішого державного акту – Четвертого Універсалу, яким стверджувалася повна самостійність і незалежність української нації: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, суверенною державою Українського Народу”. Отже, хоч новий етап діяльності Центральної Ради базувався на ідеологічних основах першого періоду її діяльності, проте він уже мав зовсім інший політичний напрям, тобто спостерігався кінець московської орієнтації. Водночас міцнішає державний апарат України, розбудовуються військові кадри, а голова Центральної Ради пише історико-соціологічний трактат про “Підстави Великої України”, в якому наголошує роль села, армії, міста і цілої нації в державному будівництві демократичної України. Багато з вище наведених думок Грушевського не втратили своєї цінності і по сьогоднішній день. Треба підкреслити, що відродження і розбудова української державності Центральною Радою проходила серед надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх політичних обставин. Перш за все маємо на увазі непідготовленість українського народу до побудови власної держави. А ще – зрусифікованість значної частини українського населення, зокрема в містах. А також значне протистояння російських політичних сил.

І все ж, незважаючи на ці величезні перешкоди, Центральна Рада і М.Грушевський не лише спричинилися до національного самоусвідомлення українського народу, але й надали відповідну легально-державну структуру українській державі.

Таким чином, Михайла Грушевського можна назвати головним будівничим української держави в період національно-демократичної революції, а універсали ЦР головним фундаментом державотворення в цей час. 

64. Розстріляне відродження 20-30-х рр.20 ст . Його трагічні насідки для укр.культури. Термiн "розстрiляне Вiдродження" вперше запропонував дiаспорний лiтературознавець Ю.Лавриненко, вживши його як назву збiрника найкращих текстiв поезiï та прози 20-30-х рр. За це десятилiття (1921-1931) украïнська культура спромоглася компенсувати трьохсотрiчне вiдставання й навiть переважити на теренi вiтчизни вплив iнших культур.Це вiдродження було пов'язано з тим, що украïнськi митцi навiть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський Указ) створили тексти, гiднi свiтового поцiновування (П. Кулiш, I. Франко, М. Коцюбинський. Вийшовши в масi своïй з нижчих верств населення, нове поколiння украïнськоï елiти часто не мало можливостi здобути систематичну освiту через вiйну, голод та необхiднiсть заробляти насущний хліб, та незважаючи на це їх твори просякалися найсучаснiшими тенденцiями i творили актуальне мистецтво. Головними літ. об'єднаннями були "Ланка" (пiзнiше "МАРС"), "Плуг", неокласики "Молодняк", "Спiлка письменникiв зх. Укр.", ЛОЧАФ (об'єднання армiï та флоту). Найвпливовiшим був "Гарт", який пiзнiше був перейменований на "ВАПЛIТЕ" ("Вiльну Академiю Пролетарськоï Лiтератури"). Коли Комунiстична партiя СРСР зрозумiла свою поразку, почались репресії Бiльшiсть митцiв була репресована i розстрiляна. 1947 року Iван Багряний видав за кордоном свою поетичну збiрку "Золотий бумеранг", другою назвою ïï було "Рештки загубленого, репресованого та знищеного". Твори здавалися до спецсховiв, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Трагiчна доля поколiння 20-30-х рокiв демонструє нам всю силу укр. духу, його творчий потенцiал, необхiднiсть свого шляху й незалежностi вiд впливу iнших культур. Існує думка,що саме через цю політику СРСР на перших етапах Другої світової війни програвала, адже не тільки письменники,а й вся інтелігенція пострадала,винятком не стали і армійські офіцери, які були “знищені“, а отже не було досить досвідченого і розумного командування. Багато інтелігенції емігрували закордон,чим врятували своє життя. Там вони і продовжили свою діяльність, але радянська влада всіляко присікала їх, знищувала різні визначні твори. Одже слід сказати, що політика СРСР негативно відбилася на розвитку народу.