28… Особливості використання дієприкметникового і дієприслівникового зворотів

Дієприкметникові та дієприслівникові звороти надають діловому мовленню стислості.

Дієприкметниковий зворот повинний стояти перед або після слова, до якого відноситься (це не буде приводити до виникнення двозначності). Речення з дієприкметниковим зворотом характеризується більшою цілісністю, проте з метою уникнення одноманітності ці звороти можна замінювати на підрядну означальну частину ( вони виступають синтаксичними синонімами).

Речення з дієприслівниковими зворотами є характерною ознакою ділового мовлення.

Дієприслівник – це форма дієслова, що, називаючи додаткову дію, поєднує в собі ознаки дієслова та прислівника: підписавши, усвідомлюючи.

Дієприслівник має такі, наприклад, граматичні ознаки, що притаманні дієслову: доконаний/недоконаний вид ( підписуючи - підписавши); зворотність ( посміхатися - посміхаючись); здатність керувати словами (отримувати документ - отримуючи документ) та інші.

Саме завдяки останньому – здатності керувати словами, тобто мати залежні слова – дієприслівник утворює із залежними словами дієприслівниковий зворот. У реченні, в якому є дієприслівник, міститься інформація про 2 дії – основну (її позначено дієсловом, функція якого – присудок) і додаткову (вона названа дієприслівником, що виконує функцію обставини). Це робить речення більш інформативно навантаженим. У той же час наявність основної та додаткової дії в межах одного речення обумовлює певні правила синтаксичної побудови такого речення. Оскільки основна дія відноситься до діяча – суб’єкта в називному відмінку, а додаткова дія відноситься до основної, то з такого співвідношення дій та суб’єкта випливає висновок: основна і додаткова дії повинні виконуватися одним діячем: Опанувавши теоретичний матеріал, студент успішно виконав контрольну роботу.

У цьому реченні діяч – суб’єкт студент стоїть у формі називного відмінка, виконуючи функцію підмета. Основна дія виконав і додаткова дія опанувавши відносяться до одного й того ж діяча, тому речення вважається правильним.

Працюючи над документами, у мене виникла думка про мотиви злочину.

Суб’єкт дії думка виконує дію виникла, додаткова ж дія працюючи виконується іншим суб’єктом - я ( у реченні у мене ). Таким чином, основна і додаткова дія виконуються різними суб’єктами - отже, речення побудовано неправильно.

Існує декілька варіантів редагування неправильних речень, що мають у своєму складі дієприслівник або дієприслівниковий зворот:

а) речення перебудовується на складнопідрядне, де підрядна частина – це трансформований дієприслівниковий зворот: У мене виникла думка про мотиви злочину, коли я працював над документами;

б) речення трансформується в просте : Під час роботи над документами у мене виникла думка про мотив злочину;

в) у реченні залишається дієприслівниковий зворот, але суб’єкт додаткової дії ставиться (або вводиться в речення) у формі називного відмінка: Працюючи над документами, я подумав про мотив злочину.

Слід пам’ятати про те, речення може бути односкладним особовим, де форма присудка виражає суб’єкта дії ( працюю – І особа однини, працюєш – ІІ особа однини), тоді речення з дієприслівниковим зворотом буде правильним: Готуючись до захисту, пам’ятаю про аргументи доказу.

Дієприслівниковий зворот може ускладнювати і безособове речення: Готуючись до захисту, треба пам’ятати про аргументи доказу.

У документах дієприслівниковий зворот найчастіше стоїть на початку речення: Комплектуючи архів, ми створюємо повноцінну джерельну базу з історії країни, регіону, організацій.

29…. Вимогою логічності й аргументованості викладу в області синтаксису ділового мовлення пояснюється велика кількість складних конструкцій. Мається на увазі велика вжиткового складнопідрядних речень із сполучниками, передають логічні відносини (придаткові причини, наслідки, умови), продуктивність всякого роду уточнень у тексті (причетні і дієприслівникові звороти, вставні конструкції), диференціація смислових відносин за допомогою складних спілок (типу внаслідок того що ) і прийменників (типу на предмет чого).

30…. Науково-термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий і публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об'єднують у мові професійного спілкування загальною назвою „термін".

Термін (з лат. terminus — рубіж, межа) – слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя.

Терміном може бути будь-яке слово, якому дана чітка дефініція, що означає поняття, яке суворо обмежує понятійну сферу. Терміном може стати й штучно утворене слово. У нових галузях знань у разі пошуку вдалого однослівного терміна можуть використовувати коротку дефініцію.

Більшість термінів – іменники (ген, імунітет, біт, атом), є терміни прикметники, що переважно є прикметниками, які перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні, типове), рідко трапляються інші частини мови, зокрема, прислівники ( пристрасно), дієслова ( рости – у ботаніці).

За умови прискореного розвитку якоїсь галузі науки чи техніки починається активне відображення її досягнень засобами масового інформування, перехід окремих термінів зі спеціального використання в загальне, у зв’язку з чим терміни втрачають наукову точність, розширюються сфери їх використання. Відбувається їх детермінологізація.

Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.

Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Характерні ознаки терміна:

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність у межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

є) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

31… Існують такі вимоги до використання термінів у мові професійного спілкування:

1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: спра­вочинство, але не справоведення; автобіографія, а не життєпис та ін.;

2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику;

3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа — особова справа, судова справа.

32… Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, філологічні, технологічні, математичні, фізичні, економічні тощо. Група таких слів-термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. Наприклад, у математичній галузі є терміни: процент, плюс, ордината, абсциса, додаток, рівняння, теорема, в геометрії – хорда, перпендикуляр, бісектриса, катет, паралелограм, конус. Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність.

Існує й загальнонаукова термінологія, використовувана в усіх галузях науки, виробництва, суспільного життя, як-от: синтез, функція, проблема, машина, аналіз, функція.

33…. За структурними моделями терміни поділяють на:

- однокомпонентні терміни, напр.: бюджет, файл, товарообіг, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;

- двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник, напр.: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон'юнктура ринку; або прикметник + іменник, напр.: нормативний акт, матеріальна відповідальність, виробничі фонди, ринкова інфраструктура;

- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники: прикметник + прикметник + іменник, напр.: пересувна телевізійна установка, щілинні приголосні звукинова економічна політика, прикметник + іменник + іменник, напр.: типовий носій запису, іменник + прикметник + іменник, напр.: осердя магнітної головки, іменник + іменник + іменник, напр.: розширювач діапазону гучності,

— багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, напр.: міжнародний комерційний арбітражний суд, пов­на відновна вартість основних фондів.

Одні слова-терміни є власне українськими (міжгір'я, хвилина, бацила, промінь, відсоток, окислення, водень, судина, виявляч, породжував, літунство, опуклість, осердя, цідило), а інші – іншомовного походження ( біт, конвент, кракер, кукі, інтернет, кодек, кластер, кварки, домен, вінчестер).

40% термінів у різногалузевих мікросистемах – слова, запозичені з інших мов. Багато термінів – слова інтернаціональної лексики з грецькими і латинськими коренями.

Запозичення із західноєвропейських мов узагальнено так:

а) з німецької прийшли слова на позначення військових понять (штаб, солдат, юнкер, офіцер), торгівлі, виробництва, техніки (шахта, агент, акція, вексель, маклер, верстат, клапан, гвинт, сигнал);

б) з французької мови українська запозичила терміни суспільно-політичного життя (парламент, депутат, генерал, бюро, демонстрація), мистецтва (сюжет, увертюра, п’єса, сюїта, режисер, ансамбль), військової галузі (армія, авіатор, екіпаж, десант, парашут, арсенал, гарнізон), техніки (шасі, реле, зонд, ресора);

в) з англійської прийшли слова на запозичення понять з мореплавства (шхуна, док, мічман), спорту (фініш, футбол, бейсбол, фрістайл, хокей, нокаут), техніки (трамвай, ескалатор, комбайн, блюмінг, бульдозер, тролейбус), економіки (менеджер, спонсор, бюджет, лізинг, консалтинг, дисконт, бартер), інформаційних технологій (інтерфейс, кластер, драйвер, модем, файл, принтер, сканер, хаб, джойстик);

г) з голландської мови українська запозичила морські терміни (боцман, кіль, шлюпка, трап, пеленг, каюта, матрос, гавань, бакен, шкіпер);

д) з італійської мови прийшло в українську багато слів-термінів музичного мистецтва (віолончель, дует, соло, тенор, піаніно, адажіо, опера, сопрано, бас) та ін.

Джерела поповнення словника сучасної української літературної мови новими словами-термінами:

1) лексичні новотвори, до яких у національній мові складно віднайти точний еквівалент: імпічмент, хакер, блог, файл;

2) нові складні слова, які дозволяють виразити те чи інше поняття одним словом, що відповідає синонімічній описовій конструкції: екобезпека – екологічна безпека;

3) абревіація, завдяки якій скорочується „площа” словесних знаків: ЄЕС – Європейський економічний союз;

4) запозичення українською мовою слів з інших мов не для номінації нових для нашої дійсності реалій, а для раціонального вираження тих чи інших уже відомих понять: ремікс – переспів, копірайт – авторське право;

5) словотвірні неологізми, утворені, як правило, префіксальним або суфіксальним способом: рекетир – рекет, акціонер – акція.

34… Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви – своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Номенклатура (від лат. nomenclatura – перелік, список імен) – сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, що передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі (Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3). До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

35…. Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

36…. На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

Термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне з них належить до різних термінологій. Наприклад, значення термінів стопер та стела: стопер – 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх; стела — 1) вертикальна кам’яна плита або стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.

У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття. Однак існують випадки порушення цієї вимоги. Так, слово караул має такі значення: 1) збройна варта, сторожа; 2) збройний підрозділ для охорони військових об'єктів або для віддання військових почестей; 3) несення охорони; 4) місце, де розташована варта, сторожа. Репертуар — 1) сукупність творів, які виконуються в театрі за певний час; 2) ролі, в яких виступає актор; 3) добір музичних, літературних творів тощо, з якими виступають актор, співак, музикант, читець.

Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт — абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення — семантика. Про досконалість термінології можна говорити, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між терміном і позначуваним ним поняттям.

37….

неправильно	правильно
ріжучий інструмент, підштовхуючий локомотив, вловлюючий тупик, плаваючий док	різальний інструмент, підштовхувальний локомотив, вловлювальний тупик, плавучий док

Пор.: коригований напрям – напрям, що перебуває у процесі коригування; скоригований напрям – напрям, який уже скориговано; скориговний напрям – напрям, який можна скоригувати; коригованість напряму – характеристика стану напряму, що перебуває в процесі коригування, наприклад: поточна швидкість коригування напряму; скоригованість напряму – характеристика стану напряму, який уже скориговано. наприклад: величина, на яку скориговано напрям; скориговність напряму – характеристика здатності напряму піддаватися коригуванню, наприклад: максимально можлива швидкість коригування.

Назви активних і пасивних учасників процесу (суб'єктів чи об'єктів) треба позначати віддієслівними іменниками, найпоширенішими твірниками яких є суфікси -ач, -альник, -ник, -ар та ін.: подрібнювач, копіювальник, виробник, кресляр. Не рекомендовано вживати для цього прикметники чи дієприкметники в іменниковому значенні:

неправильно	правильно
напрямна чи напрямляюча; комлектуючі, комплектуюча; складова	напрямник чи напрямниця; комплектовання, комплектівка; складник

Віддієслівні іменники із суфіксом -к(а) можна вживати на позначення об'єктів, суб'єктів та наслідків дії і не можна вживати на позначення дії чи події:

неправильно	правильно
оцінка (дія); викрутка (дія)	оцінка (наслідок дії), оцінювання (дія), оцінений (подія); викрутка (інструмент); викручування (дія), викручення (подія)

Добираючи терміни, слід віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак, у разі доцільності запозичення, іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови (асимілювати). Зокрема, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – усі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від запозиченого слова форма: процес – формувати, формування, сформувати, сформування; наслідок – формовання, формація тощо.

38…. Вживання частин мови в науковому стилі мовлення є суворо нормативними. У науковій мові більшою мірою переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою міроюзайменники та частки.

Іменник є найбільш поширеним в наукових текстах, зокрема, іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники ( дослідження, узагальнення). Слід звернути увагу на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни :

Флексію -а (-я) мають переважно іменники, що позначають:

1. конкретні одиничні предмети, населині пункти, назви осіб (Житомира, ректора, інтелігента);

2. власні імена та прізвища (Віктора, Артема);

3. назви мір довжини, часу, місяців і днів тижня (метра, грама, понеділка, грудня, але віку, року);

4. назви грошових знаків і числові назви (мільйона, мільярда);

5. слова терміни українського походження та елементи будови чогось,геометричні фігури іншомовного похождження (іменника, підмета, куба, радіуса, але виду, роду,синтаксису, способу, складу).

Закінчення -у (-ю) характерні для іменників чоловічого роду:

1. із значенням абстрактності, збірності, почуття, а також ті, що називають явища природи,установи, речовини (іспиту, тексту,наказу,успіху, ритму);

2. терміни іншомовного походження: математичні, фізичні,хімічні, літературознавчі (аналізу, синтезу, ферменту);

3. назви річок, озер, гір, островів, країн, областей та складних назв населених пунктів, другою частиною яких є іменник (Дону, Дунаю, Китаю, Високого Ставу).

У складних словах - назвах населених пунктів відмінюється кожна частина (Могиль-Подільський - Могилева-Подільського). У звертаннях частіше використовується кличний відміннок (Олеже, Олександре, Іване Степановичу, добродію Андріє). Чоловічі прізвища на -ко, -ук та з нульовим закінченням відмінюються, а жіночі - ні. Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах вживаються в чоловічому роді (академік Неля Олександрівна).

Прикметник. У науковому стилі використовують найчастіше відносні прикметники (аналітичний, експериментальний) та аналітичні форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (більш удалий, найбільш доцільний).

Дієслово. Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним:

• інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на - ть.

• форма теперішнього часу ( розглядається, існують тощо);

• форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (цінність наукової роботи вбачаємо);

• дійсний спосіб (мотивувати, інтерпритувати);

• недоконаний вид у складних формах у тектсах фахового спрямування (будуть проводитись);

• інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід наголосити).

Числівник. Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами. Складні і складені кількісні та дробові числівникипозначаються цифрами.

Займенники. Займенник ми використовується для вираження думки певної групи людей, але частіше він вживається у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник вивживається для вираження поваги, пошани: прошу Вас, зважаючи на Вашу думку тощо. Вживаними є вказівні займенники цей, той, такий з прийменниками: у тому випадку, з цією метою.

Прислівник. У науковому тексті вживаними є прислівники зі значенням ознаки дії (принагідно), стану особи (радісно, приємно), іншої ознаки (вдячно, мудро). Можливе також викоритснаня ступеневих форм якісно-означальни прислівників (найсердечніше подякувати).

39… Синтаксичні особливості наукового тексту

Науковий стиль української мови протягом багатьох десятиліть формувався під впливом російської мови. Негативні наслідки спричинило те, що під впливом російської мови часто-густо вилучали питомі синтаксичні елементи – словосполуки, моделі речень тощо і натомість запозичували відповідні російські конструкції.

Саме тому українська мова тяжіє до зворотів з дієсловом у неозначеній формі й різних особових формах, а також з дієприслівником там, де в російській мові здебільшого вживаються віддієслівні іменники (іменники, що утворилися від дієслів). Особливу групу становлять вислови з розщепленими присудками, що описують дію двома словами: дієсловом, яке вказує на те, що щось відбувається, і іменником, який показує, що саме відбувається: здійснювати вимірювання, проводити дослідження, які майже витіснили з ужитку правильне і стисле вимірювати, досліджувати.

Замість розщеплених присудків, що не становлять усталених дієслівно-іменникових сполук ( мати значення, відігравати роль), уживати дієслова:

рос. выполнять вычисления укр. обчислювати

выполнять моделирование моделювати

прийти к убеждению переконатися

проводить опрос опитувати

иметь применение застосовуватися.

Науковому стилю української мови відповідає вживання дієприслівникових зворотів чи підрядних речень замість багатьох російських прийменникових конструкцій з віддієслівними іменниками: рос. без вычисления – укр. не обчисливши (не обчислюючи), рос. при исследовании – укр. досліджуючи, рос. по истечении срока – укр. коли закінчився строк, як вийшов строк.

Як і в офіційно-діловому стилі, у науковому активно вживаються словосполуки з дієсловами, що керують певними відмінками залежних іменників. Проте варто пам’ятати, що відмінки керованих іменників та прийменники при аналогічних російських і українських дієсловах не завжди збігаються; порівняйте:

рос. наносить что укр. завдавати чого

предупреждать что запобігати чому

приобретать что набувати чого

У наукових текстах активно вживаються безособові речення, що позначають дію взагалі; це надає реченню характеру об’єктивності наукового викладу: Важливо наголосити, що…; Необхідно провести додаткові, контрольні, вимірювання…Особливу роль у таких реченнях відіграють дієслівні форми на –НО, -ТО: застосовано метод…, підкреслено важливість. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, яка відбулася або відбудеться. Саме тому називання діяча в таких реченнях у формі іменника чи займенника в орудному відмінку вважається помилкою: неправ. Доповідь виголошено магістранткою Оленою Клименко. – прав. Доповідь виголосила магістранта Олена Клименко.

40…. Мовний етикет – це система стійких мовних формул, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій стосовно один одного в офіційних і неофіційних обставинах.

Правила мовного етикету становлять особливу групу стереотипних, стійких формул, що реалізовуються переважно в одиницях лексичного (дякую, добридень), фразеологічного (ні пуху ні пера) і частково морфологічного рівнів (вживання займенникових і дієслівних форм пошанної множини, наприклад: ви чарівні, бабуся стомилися.

Етикет має багаторівневу будову:

• вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

• паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

• кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

• проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність.

Етикет має функціональну специфіку. Види етикету виокремлюються за типом соціуму, в якому прийняті відповідні норми (військовий, дипломатичний, науковий, сільський тощо), та за сферою використання (світський і діловий).

Мовний етикет передбачає врахування особливостей кожної ситуації спілкування, зокрема типу спілкування, який визначається офіційністю/неофіційністю ситуації, ступенем вагомості, серйозності дій суб’єкта, і типу учасників комунікації (соціальні характеристики) та відносини між ними. Вирішальними є соціальні характеристики учасників (вік, посада, гендерна та релігійна ієрархія). Крім співвідношення статусів, важливим для етикету є характер міжособистісної дистанції (інтимної, персональної, соціальної та публічної дистанції), за якої закріплені відповідні мовні засоби – звертання ти або ви, на ім’я, на ім’я та по батькові, вживання регулятивів на зразок юначе, пане (пані), добродію (добродійко) тощо.

У структурі мовного етикету виділяють етикетні формули. Етикетна формула – це фразеологічні речення, готові до вжитку стандартизовані мовні конструкції. За допомогою словесних формул висловлюється взаємовідношення при зустрічі та розставанні, подяці або вибаченні, у ситуації знайомства й у багатьох інших випадках. Їх арсенал в українській мові надзвичайно багатий.

Принцип використання етикетних формул, окрім універсального принципу ввічливості, – це принцип відповідності мовної ситуації.

Обстановка спілкування (офіційна/неофіційна) і фактор адресата (соціальний статус, особисті заслуги, вік, стать, ступінь знайомства) є визначальним при виборі етикетних формул. Наприклад, для вираження згода використовуються наступні етикетні формули: добре, згода, гаразд, чудово, без проблем, за радістю, із задоволенням, домовились; прикладом формули відмови є такі вирази: ні, дякую…, дякую, не треба (не варто)…, мені дуже шкода, але ні…, шкодую, але ні... тощо.