- •3… Уживання закінчень іменників чоловічого роду іі відміни в родовому відмінку однини
- •5….Орфографічні закінчення іменників у кличному відмінку
- •8… Ступені порівняння прикметників і прислівників
- •9…. Зв’язок іменників із числівниками
- •Властивості цілісності та єдності тексту
- •Склад тексту
- •Основні частини тексту
- •17…. Поділ текстів за стилістичнимим ознаками
- •Поділ текстів за мовленням
- •Поділ текстів за зв'язком
- •19… Лексичні та фразеологічні засоби, притаманні офіційно-діловому стилю
- •20… Стилістичні особливості іменника
- •21… Прикметники в діловому мовленні
- •22….. Використання числівників у текстах ділових паперів
- •23…. Стилістичні особливості займенника
- •28… Особливості використання дієприкметникового і дієприслівникового зворотів
8… Ступені порівняння прикметників і прислівників
Форми ступенів порівняння |
Ступені порівняння |
|
вищий |
найвищий |
|
Проста |
додавання суфіксів -ш- (-іш-) |
додавання до простої форми вищого ступеня прислівника префікса най-, для підсилення значення – префіксів що-, як- |
Глибокий глибший, темно темніше |
Найглибший, найтемніше, |
|
Складена |
додавання до звичайного прикметника (прислівника) слів більш (менш) |
додавання до звичайного прикметника (прислівника) слів найбільш (найменш) |
Більш глибокий, менш глибоко |
Найбільш глибокий, найменш глибоко |
|
Складна |
- |
додавання до простої форми найвищого ступеня прикметника (прислівника) префіксів що-, як- щонайтемніший, якнайглибше |
Деякі прикметники і прислівники простої форми вищого ступеня порівняння можуть утворюватися від різних коренів. Наприклад: добрий кращий, погано гірше, багато більше.
В окремих прикметниках і прислівниках відбувається чергування приголосних:
1) [г] + [ш] [жч] (дорогий дорожчий);
2) [ж] + [ш] [жч] (дуже дужче);
3) [з'] + [ш] [жч] (вузько вужче).
9…. Зв’язок іменників із числівниками
Ч и с л і в н и к и |
|||||
Один |
Два – чотири |
П’ять і далі |
Дробові числівники |
Півтора, півтори |
Півтораста |
узгоджуються з іменниками у формі |
|||||
роду, числа і відмінка |
називного відмінка множини |
родового відмінка множини |
родового відмінка однини |
родового відмінка однини |
родового відмінка множини |
Один відмінок, одна відміна, одне значення, одні правила |
Два кольори |
Шість категорій |
Одна третя площі |
Півтора місяця |
Півтораста комплектів |
10…. Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функ¬ціонування. Це мова державного устрою й громадсь¬ких та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; її використовують в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове роз-межування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистец¬тві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.
Функціональний мовний стиль — це різновид літе¬ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли¬вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.
Літературна норма охоплює всі сфери використання мовних одиниць у літературному мовленні. Стилістична ж норма – це частина літературної норми, вона не заперечує літературну норму, а тільки обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення. Отже, стилістична норма – це норма використання слова чи форми слова у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
Існують такі основні функціональні стилі: офіцій¬но-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз¬мовний, конфесійний, епістолярний.
11…. Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Викорис¬тання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль — це різновид україн¬ської літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв'язку з тим, що українська літературна мова має дві форми — писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й розмовні. До писемних, або книжних, належать стилі: науковий, офіційно-діловий, художньо- белетристичний, або стиль художньої літератури, публіцстичний, епіс¬толярний; до розмовних — ораторський і розмовно-побутовий.
12…. Науковий стиль – функціональный різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.
Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий (жанри: монографія, енциклопедія, довідник, стаття, дисертація, тези, реферат), науково-популярний (жанри: нарис, стаття, книга, лекція), науково-навчальний (посібник, підручник, словник, лекція, реферат).
Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань.
Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних наукових верств суспільства.
Сфера вживання: наукові праці, шкільні, вузівські підручники, науково-популярні журнали.
Загальні ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність викладу.
Мовні ознаки: усна і писемна форми мовлення. Слова-терміни, іншомовні слова, складні речення. Монологічна форма тексту. Типи мовлення: опис і роздум (рідше), розповідь.
Термін – слово або словосполучення, що є назвою спеціального поняття певної галузі науки, виробництва. Термін не тільки позначає предмет, а й обов’язково ґрунтується на визначенні. Тому термін має тільки одне значення. Науковий стиль характеризується широким використанням термінології як загальної, так і спеціальної. Для нього характерне вживання великої кількості абстрактних і запозичених слів. Своєрідною у науковому стилі є його будова, бо складні думки і логічні взаємозв’язки між ними потребують відповідного граматичного оформлення. Тут наявні такі синтаксичні конструкції, які допомагають виражати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань.
13…. Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.
ОДС має такі функціональні підстилі:
дипломатичний;
юридичний;
канцелярсько-діловий (адміністративно-канцелярський).
Основне призначення – регулювати ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.
Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:
- офіційний характер;
- адресність;
- повторність;
- тематична обмеженість.
Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:
нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;
сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.
Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових, (управлінських) документів.
У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:
широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);
наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);
обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;
синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;
наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;
чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);
до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо.
14… Серед стилів мовлення виділяється своєю структурою та специфікою вживання розмовний стиль. Основна функція розмовного стилю – функція спілкування, обміну думками між двома або кількома мовцями. Розмовний стиль використовується в бесідах на неофіційні теми в умовах непідготовленого, невимушеного спілкування. Він функціонує в такій сфері комунікації, для якої властиві: усна форма як основна форма реалізації; невимушеність спілкування; неофіційність стосунків між мовцями; непідготовленість мовлення; безпосередня участь мовців у спілкуванні.
Висловлювання в розмовному стилі часто вільні у виборі слів і виразів, розкривають ставлення автора до предмета мовлення і до співбесідника. Суттєвими рисами цього стилю є використання розмовної лексики, емоційного забарвлених слів і виразів, діалогічного (полілогічного) характеру мовлення. Цей стиль широко застосовується і в писемному мовленні, зокрема в творах художньої літератури. Розмовний стиль має велике значення для вироблення культури усного мовлення в усіх сферах суспільної і побутової мовної практики людини, бо він є дійовим засобом створення стійких навичок нормованого і багатобарвного мовлення кожної людини.
Синтаксична будова тексту розмовного стилю теж своєрідна. Тут використовуються неповні, обірвані речення, слова-речення. Інтонація цих речень дуже різноманітна, що дає можливість мовцям виявити свою безпосередність, індивідуальні риси.
15… Текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, з'єднання) – максимальна одиниця мови.
Для тексту характерні такі ознаки:
структурна єдність (всі мовні елементи пов'язані між собою за структурою);
смислова єдність (всі мовні елементи пов'язані між собою за смислом);
комунікативна цілеспрямованість;
жанрова віднесеність.
У тексті завжди про щось повідомляється. Це його тема.