5. Розробка та реалізація психологічного аспекту індивідуальної програми реабілітації інваліда (іпр)

Психологічний аспект індивідуальної програми реабілітації (ІПР) інваліда включає комплекс заходів, направлених на вивчення характеру і виразності психоемоційних порушень, які часто розвиваються в процесі захворювань, та їх лікування. Основним завданням психологічного аспекту індивідуальної програми реабілітації є підвищення реабілітаційного потенціалу особистості хворого – створення максимальних передумов прийняття реабілітантом оптимальних рішень та дій стосовно досягнення мети, передбаченої ІПР.

Спочатку визначають реабілітаційний потенціал особистості хворого. Із цією метою оцінюються особистісні характеристики реабілітанта, стан його психічних процесів та внутрішню картину хвороби.

У разі високого реабілітаційного потенціалу, а також щодо хворих із гармонічним типом реагування на хворобу заходи з психологічної реабілітації в ІПР, як правило, не плануються. Це пов’язано з тим, що хворі потребують в основному медичної та соціальної реабілітації і зроблять все можливе для цього.

У випадках, коли має місце низький або значно занижений реабілітаційний потенціал хворого, коли реабілітант здатний чи не має наміру розширяти сферу життєдіяльності (наприклад, у разі схильності до алкоголізму, наркоманії) заходи психологічного аспекту реабілітації повинні бути спрямовані не лише на корекцію внутрішньої картини хвороби, на досягнення кінцевої мети реабілітації, а й на боротьбу зі шкідливими звичками. Тільки в дуже тяжких випадках алкоголізму та наркоманії заходи психологічного аспекту ІПР не плануються у зв’язку їх низькою ефективністю. Крім того, реабілітантам обирають медичні та соціальні заходи, що не потребують значних зусиль.

У випадку помірного реабілітаційного потенціалу хворого вивчаються причини його зниження і проводиться психокорекційна робота, спрямована на їх усунення, яка є особливо важливою для таких осіб

Отже. психологічний аспект ІПР здійснюється різними методами і спрямований на оптимізацію психологічного контакту, корекцію внутрішньої картини хвороби, зменшення стану фрустрації, нормалізацію мотиваційної сфери, у тому числі і профорієнтації та поліпшення системи соціально-психологічних стосунків.

Реалізують психологічний аспект ІПР психологи реабілітаційних центрів, лікарі-реабілітологи, соціальні працівники, співробітники служби зайнятості, а також інші спеціалісти.

Оптимальний психологічний контакт встановлюється в разі правильного вибору спеціаліста з реабілітації, який, на думку хворого, є відповідальним експертом у процесі прийняття важливих рішень у рамках реалізації ІПР (оперативне втручання, дорогі курси лікування та ін.). Часто під час реабілітації для хворого дуже авторитетною (більше ніж психолога) є позиція лікаря, соціолога або співробітника служби зайнятості. Але психолог у всіх цих випадках оптимізує контакти із урахуванням особистості рис та комунікації реабілітанта.

У ході проведення корекції внутрішньої картини хвороби психолог намагається формувати у реабілітанта адекватне ставлення до недуги (обмежених можливостей, особливих потреб) та раціональну реакцію на зміни життєдіяльності, викликані хворобою або наслідками травми. До того ж змінюється корекція автопсихологічної картини хвороби з урахуванням фази переживання її в часі та можливої амбівалентності такого переживання. Залежно від нозологічної форми захворювання та ступеня виразності функціональних порушень, від особливостей людини та соціальної ситуації, що склалася, хворого (інваліда) орієнтують на пряму або непряму компенсацію порушень стану здоров’я, що має місце в реабілітанта.

Проведення корекції стану фрустрації часто здійснюється в рамках встановлення оптимального контакту з хворим (інвалідом) під час виправлення внутрішньої картини хвороби (наприклад, у ході з’ясування реальних перспектив перебігу хвороби і можливостей повної або часткової реабілітації), але може виступати і як самостійне завдання психокорекційної роботи. У процесі корекції стану фрустрації досить ефективно допомагають так звані групи підтримки в рамках різних об’єднань інвалідів, коли індивідуальний позитивний досвід вирішення різних проблем життя стає доступним для тих хворих, які тільки-но, стали інвалідами. Ці групи підтримки сприяють не лише зменшенню фрустрації, але й зниженню тривоги.

Особливої уваги потребує корекція мотиваційної сфери хворого (інваліда). Ця робота спрямована на розширення та оптимізацію мотивацій реабілітанта. При цьому в кожному конкретному випадку відповідно до реальної особистісної перспективи піддаються корекції рівень претензій і самооцінка. У зв’язку зі змінами життєвого стереотипу (обмеження життєдіяльності, можливе перенавчання, зміна сімейної ситуації тощо) відбувається перегляд життєвих цінностей. Цінності, ідеали, установки реабілітанта, особливості його самооцінки, рівня претензій, які мали місце до хвороби (інвалідності), можуть бути застосовані для підкріплення мотивацій у процесі тривалої та активної реабілітаційної роботи.

На мотиваційну сферу реабілітанта впливає також профорієнтація. Вона передбачає комплексний підхід, уважне врахування психологічних бажань хворого, соціальної ситуації регіону та можливостей інваліда

У разі правильно спланованої та проведеної психологічної корекції відбувається оптимізація мотиваційного, інтелектуального та емоційно-вольового аспектів реабілітаційного потенціалу особистості хворого, який активно включається в реабілітаційний процес.

Оскільки у хворого (інваліда) внаслідок захворювання або дефекту змінюються соціально-психологічні ставлення, то їх корекція зводиться до підсилення адекватних (психологічних) реакцій особистості, профілактики формування патопсихологічного реагування і підвищення реабілітаційного потенціалу найближчого соціуму (сім’ї).

Ефективність психологічного аспекту ІПР оцінюється, як правило, опосередковано – шляхом досягнення кінцевої мети медико-біологічних та соціальних заходів.