2.3. Професія

Люди, особливо в зрілому віці, дуже часто оцінюють тяжкість хвороби залежно від впливу її симптомів на працездатність у даний момент і в майбутньому. У цьому випадку найважливішим є той орган тіла, необхідність якого обумовлена професійно. Наприклад, співак або лектор будуть психологічно важко реагувати на ангіну чи бронхіт. Ступінь важкості реакції на хворобу в таких випадках залежить від того, наскільки суттєво впливають симптоми хвороби на якість виконання професійних обов’язків. Для спортсмена або людини, яка виконує фізичну роботу, підвищено значущим буде остеохондроз хребта, а не депресія, а для людини творчої професії – навпаки; машиніст баштового крану гостріше переживатиме з приводу запаморочення внаслідок гіпертонії або атеросклерозу, ніж контролер або черговий.

2.4. Особливості темпераменту

Згідно з визначенням темперамент – це характеристика психічної діяльності людини: темп, ритм та інтенсивність властивих їй, психічних процесів і станів. Важливими в типі психологічної реакції на хворобу є такі складники (особливості) темпераменту як емоційність, терпіння болю як ознака емоційності, обмеження рухів і нерухомість як ознака активності.

Біль є результатом взаємозв’язку, ноцицепторних і антиноцицепторних систем та інших механізмів мозку. Суб’єктивне відчуття болю суттєво впливає на ступінь зосередження уваги людини на ньому і, як результат цього, на його перенесення.

Для кожної людини характерний свій поріг больової чутливості: деякі особи відчувають біль у разі незначних ушкоджень (низький поріг), інші – лише у випадку серйозних (високий поріг). Дуже часто поріг больової чутливості корелює з емоційністю. Низькі больові пороги властиві холерикам та меланхолікам, а більш високі – сангвінікам і флегматикам. Екстраверти сприймають усі рівні стимуляції, у тому числі больові, менш інтенсивно, ніж інтроверти.

Загальна рухова активність або імпульсивність обумовлені спадковими психофізіологічними факторами й характеризуються режимом рухової активності, швидкістю рухів та ін. Деякі дослідники погане перенесення стану вимушеного обмеження рухів вважають екстраверсією або інтроверсією. У багатьох хворих вимушені обмеження рухливості, або взагалі нерухомість унаслідок хвороби (прикутість до ліжка, необхідність дотримання постільного режиму) можуть спричинити психологічну фрустрацію, особливо в тих, чий руховий режим характеризується активністю та інтенсивними фізичними навантаженнями.

2.5. Особливості характеру

Крім особливостей характеру на суб’єктивне ставлення до хвороби впливає також сімейне виховання, зокрема щодо питань реакції на недугу, способів її перенесення, визначення місця параметра «здоров’я – хвороба» в ієрархії цінностей дитини.

Існують дві протилежні сімейні традиції виховання суб’єктивного ставлення до хвороби: стоїчна та іпохондрична. У разі дотримання першої поведінка дитини направлена на самостійне переборювання нездужання, поганого самопочуття. Дитину хвалять, коли вона не звертає уваги на біль і продовжує займатися тим, чим займалася до його виникнення. «Стоїчна» традиція базується на девізі: «Не плакати (скаржитися, жалітися)». Протилежна цій, іпохондрична сімейна традиція, являє собою формування надцінного ставлення до здоров’я. Батьки заохочують бути уважним до стану свого здоров’я, хворобливих проявів, виявлення перших ознак недуги. Дитину привчають у разі найменших змін самопочуття звертати власну увагу, а також увагу оточуючих (спочатку батьків, а потім вихователів, вчителів, своєї пари та ін.) на хворобливі прояви. Основним девізом у цьому випадку є: «Будь пильний, у противному разі захворієш і помреш».

Сімейні традиції визначають своєрідне ранжування хвороб за ступенями їх тяжкості. Наприклад, найбільш тяжкими можуть вважати не об’єктивно тяжкі, а ті, від яких найчастіше вмирали або якими часто хворіли члени сім’ї. Так, суб’єктивно найбільш значимою може бути гіпертонія, а не злоякісна пухлина або психічне захворювання. Особливо це стосується сімей, у яких є особи з тривалою та стійкою ремісією після лікування онкологічного захворювання або навіть такі, які видужали. У сім’ях з іпохондричною традицією, психологічно тяжкою є онкопатологія, а судинні захворювання на другому плані.