Власенко Н. А. Стандарты качества нормативно-правового текста // Юридическая техника : учебное пособие по подготовке законопроектов и иных нормативных правовых актов органами исполнительной власти / Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации; под. ред. Т. Я. Хабриевой, Н. А. Власенко. – М. : Эксмо, 2010. – С. 46-52

Слова – метафори, синоніми, антоніми, архаїзми, іноземні слова, професіоналізми, жаргони (арго).

У мовознавстві слово завжди розглядалось як найважливіша вихідна одиниця мови і тексту. Слово виступає сворєрідною «цеглинкою» будь-якого тексту, в тому числі і законодавчого. За допомогою такого будівельного матеріалу, як слово, формується текст закону.

Багато властивостей слів виконували та виконують роль прийомів нормотворчої техніки.

Властивості слів:

ПОЛІСЕМІЯ

(багатозначність слів) – це результат узагальнення малопомітної подібності між предметами, явищами. Інколи про таку властивість слів говорять як про історичне нарощування різних значень у межах одного слова.

У правотворчості переважно використовують простий перенос значення слів (метонімія) на основі їх зв’язку, подібності. У законодавстві найбільш активно полісемують слова «акт», «положення», «орган», «особа», «область», «структура», «установа», «фонд», «склад», «черга», «пункт», «набір», «розряд», «оборот» та ін. Вищенаведене можна проілюструвати на прикладі слова «акт», що володіє у нормотворчому масиві більш як двадцятьма значеннями – «правомірний акт», «акт приймання», «законодавчий акт», «комерційний акт», «акт-тлумачення» і т ін.

Зауважимо: полісемія – велика перевага будь-якої мови. Крім того, і парво бере участь у розвитку полісемії.

МЕТАФОРИ. При підготовці тексту проекту нормативно-правового документу допустимі метафори як різновид полісемії, що являє собою переносне вживання прямого (номінативного) значення слова («зберігаюча книжка», «визнаи таким, що втратив силу», «судовий наказ», «зняти кандидатуру», «конкурсна маса», «догляд за дитиною», «головна організація», «слухання при закритих дверях», «припинення мандату», «споживча корзина», «сурогатна мати»).

Нормотворча техніка використовує переважно так звані бліді метафори – стійкі, типові для документальної лексики («робоче місце», «желізнодорожня гілка», «процедура») та ін.

Правила використання полісемії:

1) недопустимість використання багатозначності слова (словосполучення), яка не усувається нормативним граматичним реченням або словосполученням Багатозначне за своєю природою слово потребує конкретизації, уточнення, прив’язки до значення речення. Наприклад, у нормотворчій практиці без прив’язки не використовуються вже згадане слово «акт» («акт-документ», «акт-тлумачення», «акт-роз’яснення»);

2) недопустимість «насичення» тексту майбутнього нормативного акту багатозначними словами та словосполученнями. Багато слів із переносним значенням негативно впливають на точність виразу юридичних норм, що викликає труднощі у їх розумінні та тлумачанні.

Синонімія,

тобто взаємозамінність слів та словосполучень («законодавчий - представницький», «тимчасове виселення - евакуація», «вибір громадянства - оптація», «випуск грошей – грошова емісія», «неплатоспроможність - банкрутство», «клопотання - заява»).

Закономірністю законотворчої діяльності є прагнення до мінімуму синонімів, що грунтується на точності та ясності змісту законодавчого тексту як умови його єдиного розуміннята застосування. Це в жодній мірі не означає, що синонімія у законодавстві недопустима, як це інколи стверджують спеціалісти.

Синонімія у правовому регулюванні відіграє важливу прагматичну роль – уточнює, адаптує волю нормодавця. За допомогою синоніму висвітлюється інша сторона того чи іншого об’єкту чи явища. Основне завдання синоніму у нормативному тексті – уточнення думки нормодавця. Виходячи з цього, синонімія як прийом юридичної техніки може використовуватися у ролі жорсткого послідовного уточнення думки нормодавця. У цих випадках дублююче слово стоїть за основним, і як правило, у дужках. Наприклад, у законодавстві про місцеве самоуправління: «органи місцевого самоуправління (муніципальні органи); в сімейному законодавстві «основи правопорядку (публічний порядок)».

Синонімія може виступати і як вільне уточнення думки (волі) нормодавця, без наступного «дужкового» супроводження еквівалентних слів чи словосполучень.

За своєю природою синонімія як прийом нормотворчої техніки мало чим відрізняється від літературного прийому використання іншого слова чи словосполучення з метою простоти та ясності виразу висловлювання та думки.

Як вбачається, синонімування дозволяє, з однієї сторони, уточнити думку нормодавця, а з іншої – спростити, зробити висловлювання ясним, більш зрозумілим для правозастосувача. Простота думки – за своєю природою явище дуже важливе, але не можна нехтувати і прагненням законодавця до економії обсягу тексту закону.