49. Специфіка наукового пізнання.

Наукове пізнання має свою, певну специфіку. Використання ідеалізації та формалізації підводить до математичного опрацювання фактів. Усі ці методи приводять до виникнення теоретичного рівня наукового пізнання. Завдання наукових теорій – описання, окреслення певної предметної сфери реальності через виявлення її суттєвих, необхідних, важливих зв’язків, функцій , відношень. Тому теорія досить часто починається з відкриття законів досліджуваної сфери. Наукова теорія є найбільш розвиненою та досконалою формою наукового пізнання. Щоб спростувати наукову теорію недостатньо мати факти, що їй суперечать; слід висунути нові гіпотези, аксіоми, створити конкуренту теорію або суттєво змінити принципи наявної. Останнім часом у наукознавстві звертають увагу на важливу роль експериментально – практичної бази науки, де створюють інженерні забезпечення наукових досліджень прилади, провадять експериментальні випробовування наукових положень. Сучасна, наука постає дуже насиченою та різноманітною, а водночас – і складною, за арсеналом тих засобів, які вона застосовує з метою підвищення достовірності та ефективності людських знань. Сучасні дослідження наукового пізнання доводять, що і в науці позиція дослідника можуть суттєво впливати на результати його пізнавальних дій. Поряд із поняттям істини використовується ще й поняття правди. Найрозвиненішим спеціалізованим видом пізнавальної діяльності постає наука, яка володіє цілою системою ефективних засобів продукування, нагромадження та використання знань. Наукове пізнання виникає тоді, коли людина починає усвідомлювати значення знання для своєї діяльності та свідомо контролювати свої пізнавальні дії; тому важливою складовою наукового пізнання постають його методи, які в сучасній науці складуть цілу ієрархічну систему, що функціонує на різних рівнях наукового пізнання із особливими цілями та завданнями.

50. Співвідношення раціонального та ірраціонального в процесі пізнання. Раціональне пізнання протікає в двух основних формах: розсудок (глузд) і розуму. Розсудкове пізнання оперує поняттями, але не вникає в їхню природу і зміст, діє в межах заданої схеми, шаблону. Розсудкова діяльність не має власної мети, а виконує заздалегідь задану ціль. Розумне пізнання передбачає оперування поняттями і дослідженнями їх власної природи. На відміну від розсудку(глузду) розумна діяльність цілеспрямована. Мислення має бути і розсудливим, і розумним, тому що перехід від однієї системи знання до іншої здійснюється за допомогою розуму, який генерує нові ідеї, що виходять за межі існуючого знання. Але діяльність розуму відносна, тому що, ламаючи стару систему знання, розум сам створює основи для виникнення нової системи та її логіки, розвиток якої надалі визначається розсудком. Проблема раціонального в пізнанні і проблема з'ясування значення і ролі розуму по відношенню до буття, цілі, громадському і історичному розвитку трансформувалася у визначення смислів раціональності. Усе різноманіття трактувань раціональності можна звести до наступних: 1)раціональність пов'язана з природною впорядкованістю, яка відображена в розумі; 2) раціональность розуміється як концептуальне, формально-логічне сприйняття властивостей і відносин дійсного світу; 3) раціональність розглядається у зв'язку з мовною діяльністю, як здатність слова відображати світ розумно-понятійно; 4) раціональність зводиться до сукупності норм і методів наукової діяльності і дослідження; 5) раціональність ототожнюється з доцільною діяльністю людини; 6) раціональної оголошується нормативна діяльність. Найбільшого поширення набуло уявлення про раціональність, що зводить її до науковості. Таким чином, раціональне в пізнавальній діяльності представлено у вигляді розсудку і розуму, що грунтуються на чуттєвих даних, що поставляються такими здібностями людини як відчуття, представлення, сприйняття.

Ірраціоналізмом в широкому сенсі прийнято називати ті філософські вчення, які обмежують або заперечують вирішальну роль розуму в пізнанні, висуваючи на перший план інші види людських здібностей - інстинкт, інтуїцію, безпосереднє споглядання, осяяння, уяву, почуття і т. д. Ірраціональне - це філософське поняття, що виражає не підвладне розуму, що не піддається раціональному осмисленню, непорівнянні з можливостями розуму.

У рамках класичного раціоналізму зароджується уявлення про особливу здатності інтелектуальної діяльності, що отримала назву інтелектуальної інтуїції. Завдяки інтелектуальної інтуїції, мислення, минаючи досвід, безпосередньо осягає сутність речей. До характерних рис інтелектуальної інтуїції можна віднести наступні: інтуїтивне пізнання як безпосереднє, згідно раціоналізму 17 століття, повинна відрізнятися від розумового пізнання, що спирається на логічні визначення, силогізми і докази, то є специфіка інтуїтивного пізнання полягає в незалежності від умовиводу і докази; інтуїція - один з видів інтелектуального пізнання, але, що важливо відзначити, його вищий вид. Вчення про визначальну роль в людському пізнанні такої ірраціональної здібності як інтуїція, було розвинене в Інтуїтивізмі, що отримав найбільший розвиток у другій половині 19 - початку 20 століття. Для осягнення життя, яке визнавалося єдиною реальністю, необхідна особлива форма пізнання, у якості якої і висувається інтуїція. Згідно Інтуїтивізму, розум зі своєю логікою здатний описувати мертву природу у фізиці, але він абсолютно безпорадний у пізнанні живої людської дійсності, що осягається лише за допомогою інтуїції. Інтуїція - це рід інтелектуальної діяльності, за допомогою якої можна перенестися всередину предмета, щоб злитися з ним і збагнути, що в ньому є єдиного і невимовного. Інтуїція не автономний спосіб пізнання, він пов'язаний з раціональними елементами, але при цьому окремі ланки ланцюга залишаються на рівні несвідомого.

Ще одним ірраціональним елементом у пізнанні, близьким до інтуїції, виступає інсайт. Інсайт трактується як акт безпосереднього досягнення істини, «осяяння», як раптове розуміння, «схоплювання» відносин і структури проблемної ситуації. Науковим шляхом інсайт був відкритий представником гештальтпсихології В. Келером в 1917 році в дослідженні вирішення проблем людиноподібними мавпами. Надалі в гештальтпсихології поняття інсайта використовується для опису того типу людського мислення, при якому рішення задачі виникає не в результаті сприйняття окремих частин, а шляхом уявного осягнення цілого. Знаходження нового розуміння відбувається раптово для свідомості і супроводжується характерним емоційним переживанням, яке отримує назву ага-переживання. Механізм інсайта на відміну від раціонального пізнання базується не на загальнологічних прийомах і методах, таких як аналіз, синтез, абстрагування, індукція і т. п., а на миттєвому осягненні вирішення проблеми.Процес пізнання, також як і процес творчості, неможливий без участі уяви. Уява являє собою специфічну форму духовної активності суб'єкта в пізнанні та творчість, пов'язану з відтворенням минулого досвіду (репродуктивне уява) і конструктивно-творчим створенням нового наочного або наочно-понятійного образу, ситуації, можливого майбутнього (продуктивне уява). Уяві не можна жорстко протиставляти мислення, розум, оскільки уява в багатьох випадках підпорядковується логіці мислення. Але в той же час уява не відноситься до раціонального способу осягнення дійсності, тому що може знаходити відносну самостійність і протікати за своєю власною «логіці», виходячи за межі звичайних норм мислення. Уява допомагає пізнанню світу, створюючи гіпотези, модельні уявлення, ідеї експериментів