- •1.Предмет та завдання філософії
- •2. Філософія та світогляд. Загальне й відмінне у філософії та інших типах світогляду.
- •3. Духовні, економічні, соціальні та політичні передумови виникнення філософії (Філософія та інші види духовної діяльності людини. Філософія в системі культури.)
- •4. Структура та функції філософії.
- •5.Загальна характеристика античної філософської думки, її всесвітньо-історичне значення.
- •8. Філософія епохи еллінізму:епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
- •Співвідношення зах. Та Сх. Способів філософування
- •10. Неоплатонізм – остання філософська течія античності.
- •11. Етичні вчення давньогрецьких мислителів.
- •14. Вихідні ідеї середньовічної схоластики. Філософія Фоми (Томи) Аквінського.
- •16. Зміст та значення принципу «бритви Оккама»
- •17.Особливості розвитку західної та східної патристики (на основі західного та східного способів філософування).
- •18.Передумови виникнення та особливості розвитку філософії епохи Відродження та Реформації.
- •19. Особливості духовних процесів в європейській культурі Нового часу та
- •20.Французький матеріалізм і Просвітництво 18 ст
- •21. Емпіризм ф. Бекона та раціоналізм р. Декарта як провідні тенденції розвитку філософії Нового часу.Вчення Бекона про методи шляхи пізнання
- •23.Паскаль про місце та роль людини у світі.
- •24. Критицизм Канта- засновника німецької класичної філософії
- •26. Еволюція філософських поглядів ф. Шеллінга . Натурфілософія ф.Шеллінга.
- •28.Оцінка німецької класичної філософії сучасністю
- •29.Становлення філософської думки в Київській Русі
- •32. Університетська філ.-я України 19 ст
- •33.Особливості розвитку української філософії 20ст
- •34.Загальна характеристика та особливості сучасної філософії, її напрямки
- •35. «Філософія життя» ф.Ніцше
- •42. Еволюція проблеми буття в філософії
- •36. Фрейдизм та неофрейдизм (з. Фрейд, к.Юнг, е.Фромм)
- •41.Сутність метафізичних проблем.
- •37.Екзистенціалізм
- •43Соціальний простір та соціальний час, їх специфіка.
- •44. Уявлення філософів про буття як субстанцію та як становлення в історичній ретроспективі.
- •45. Проблема буття в ххі ст. Та її зв'язок з новітніми теоріями фізики.
- •47. Філософи про можливості пізнання світу: скептицизм, агностицизм та гносеологічний оптимізм.
- •48. Форми, методи та рівні пізнання.
- •49. Специфіка наукового пізнання.
- •51. Проблема істини. Істина та правда.
- •52. Цінність науки та її значення для сучасної людини та суспільства.
- •53.Філософська антропологія як інтеграція знань про людину.
- •54.Зміст та співвідношення понять «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність».
- •55.Природне, соціальне та духовне в людині.
- •56.Людина як соціальний суб’єкт та суб’єкт економічних відносин.
- •57. Визначте «цінності». Покажіть роль цінності в житті людини.
- •58.Переосмислення концепту людини в контексті сучасних цивілізаційних зрушень.
- •59.Поняття суспільства та його особливості
- •60. Основні сфери суспільного життя,їх зв'язок та взаємодія.
- •61. Проблема спрямованості розвитку суспільства.
- •62. Науково-технічна революція та її роль в розвитку людства.
- •63.Глобалізація та інформаційна революція як чинники трансформації сучасного суспільства.
- •64. Розкрийте сутність глобальних проблем сучасної цивілізації. Покажіть їхній вплив та шляхи їх вирішення
45. Проблема буття в ххі ст. Та її зв'язок з новітніми теоріями фізики.
Однією з необхідних умов виявлення буття є людська свідомість. І дуже цікаво яка вона у цій свідомості. В цьому допомагає розібратися наука, на яку ми спираємося задля того, щоб з’ясувати істину, а не тільки відчувати на рівні передчуття. З цією метою існує наукова картина світу, що зібрала в собі надбання багатьох наук. Одним із вирішальних факторів у пізнанні наукового світу постає фізика. У сучасному перебігу подій буття є динамічним, знаходиться у зв’язку всього з усім, має свою ієрархічну будову. На всіх її рівнях діють свої закони та особливості. Сучасна фізика намагається створити теорію великого об’єднання, що все буде підпорядковано якійсь єдиній системі, та ціль поки що не досягнута. Буття – це дуже суперечлива річ, бо поєднує в собі єдність і множинність, перервність і неперервність, скінченність та нескінченність і таке інше. Стає цілком зрозуміло, що буття, як і будь – що у фізиці, поняття відносне, не має ніяких меж, бо їх іще ніхто не знайшов. А оскільки фізика вивчає природні процеси, то для пошуку буття часто доводиться звертатися до супротивного – небуття. Отже, буття в наш час постає як щось відносно безмежне і широке. Всі предмети знаходяться у бутті доки з ними не відбувається якихось змін. Тоді можна казати, що вони переходять у небуття, але це не стосується людини. Бо вона переходить у небуття, коли все її оточення переходить в нього, а не окрема, його частина.
46. Розкрийте проблему можливості пізнання світу як головне питання гносеології.
Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання, гносеологія — розділ філософії, в якому досліджуються проблеми джерела, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання і критерії двох останніх. Найважливішими категоріями теорії пізнання є категорії форм чуттєвого і раціонального, емпіричного і теоретичного пізнання в науці, істина, заблудження, абстракція, узагальнення та ін. Хоча теоретико-пізнавальна проблематика почала розроблятися ще в античній філосо,фії, чітко відокремлено вона була поставлена у філософії Нового часу. Дискусії щодо того, "що є джерелом людських знань — відчуття чи розум?" — привели у XVII-XVIII ст. до відокремлення в теорії пізнання двох протилежних підходів — сенсуалізму (емпіризму) та раціоналізму. Сенсуалісти (від лат. sensus— відчуття) Д.Локк, Дж.Берклі, Д.Юм відстоювали положення про те, що людські відчуття, сприйняття є джерелом людських знань. Оскільки це положення за своїм змістом близьке до положення "досвід є джерелом знань" (досвід неможливий без відчуттів і сприйняття), то їхня позиція визначається також як емпіризм. Раціоналісти (від лат. rationalis— розумний) Р.Декарт, Г.Лейбніц, Б.Спіноза вважали, що джерелом знань є розум. При цьому питання про джерело знань було органічно пов'язане із суто онтологічним питанням про те, що саме лежить в основі знань: матеріальний чи ідеальний світ (Бог, відчуття, сприйняття, досвід). Ні у сенсуалістів, ні у раціоналістів не було (і немає) єдиного розуміння того, який онтологічний фундамент Буття (матерія, природа чи ідеальний світ) визнається джерелом знань. Питання про напрямок розвитку знань — чи воно ґрунтується на відчуттях, досвіді і підіймається до раціонально-теоретичних узагальнень, чи, навпаки, має вихідний фундамент у розумі і рухається до досвідної, чуттєвої сфери — було тісно пов'язане з дослідженням теоретико-пізнавальної специфіки форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і форм раціонального знання (понять, суджень, умовиводів). Історичне значення боротьби раціоналізму і сенсуалізму в сфері гносеології полягає в тому, що вона сприяла не тільки конкретно-науковому, ретельному філософському дослідженню особливостей чуттєвих (досвідних) та раціональних форм знання. Тривалий час ці дослідження відбувалися під знаком все більшого протиставлення чуттєвих та раціональних форм знання. Але в історичній перспективі ця гносеологічна епоха закладала фундамент для того адекватного вирішення проблем, за яким чуттєве (досвідне) та раціональне — це не антиподи, а діалектичне взаємодоповнюючі структурні і в той же час динамічні елементи цілісного процесу людського пізнання. Своєрідність сучасного контексту постановки й розв'язання теоретико-пізнавальної проблеми джерела людських знань визначається як особливостями рівня розвитку наукових знань, так і особливостями сучасного арсеналу теоретико-пізнавальних категорій. Теоретико-пізнавальне осмислення якісних змін у науці сприяло збагаченню категоріальної "мережі" гносеології, введенню поряд із категоріями "чуттєве знання", "раціональне знання" категорій "емпіричне знання", "теоретичне знання". А це пов'язано з вичлененням проблеми співвідношення емпіричного і теоретичного знання в науці. Оскільки йдеться про особливості теоретико-пізнавальних проблем науки, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального повсякденного знання у "знятому" вигляді перейшла в нову проблему. У сучасній науці виявилась структурна складність, неоднорідність компонентів або "шарів" емпіричного і теоретичного знання. Емпіричне знання як система взаємопов'язаних спостережень, вимірювань і експериментів, що задовольняють критерії побудови і розвитку наукового знання, має специфічні ознаки порівняно з чуттєвим (досвідним), повсякденним знанням не в останню чергу і тому, що теоретичне знання обумовлює особливості конструювання спеціальних приладів, експериментального обладнання. Теоретичне знання в науці відрізняється від повсякденного раціонального знання, оскільки відповідає вимогам наукової та філософської логіки та методології науки і чіткості та однозначності використання понять і мови науки взагалі, Сучасна математика, що належить до теоретичного знання, як підкреслюють А.М.Фінкельштейн і В.Я.Крейнович, "на відміну від математики кінця XIX — початку XX ст., яка в основному обмежувалася дослідженнями об'єктів, що мають прямий фізичний смисл, нагромадила і продовжує нагромаджувати велику кількість суто формальних, безпосередньо не мотивованих фізикою моделей, які, однак, можуть бути, і досить часто бувають, математичним підґрунтям альтернативних теорій". З урахуванням цього оптимальна стратегія здобування нового емпіричного знання в сучасній науці "полягає вже не в простому нагромадженні нових експериментальних даних, а в постановці в основному лише таких експериментів, які дають змогу виключати найбільшу кількість альтернативних теоретичних концепцій". Розвиток наукового пізнання від теоретичних конструкцій розуму до пошуку реальних прототипів цих конструкцій в об'єктивному світі — це прояв дедалі зростаючої ролі людського розуму в процесі пізнання. Не тільки математика, а й логіка і фізика нині дають численні приклади, коли чисто теоретично сконструйовані системи накладаються як пояснювальні схеми на певні фрагменти, "зрізи" дійсності і виявляють свою, на перший погляд, дивовижну емпіричну фундаментальність. Такий механізм руху пізнання визначав перехід від неевклідових геометрій до розуміння фізичного простору в теорії відносності. Поняття джерела знань про світ — відчуттів, досвіду, емпіричного знання — відрізняється від поняття джерела (начала) побудови знання. Лише на ранніх стадіях наукового дослідження, коли здійснюється перехід від переважно емпіричного вивчення об'єктів до їх теоретичного опанування, конструкти теоретичних моделей створюються через безпосередню схематизацію досвіду. А потім вони використовуються в функції засобів побудови нових теоретичних моделей, і цей засіб починає домінувати в науці. А це означає, що є глибока раціональна ідея в теорії пізнання І.Канта, коли він веде мову про апріорні (від лат. a priori— до досвіду, незалежно від досвіду) передумови знання. Цілком очевидно, що дилема теорії пізнання XVII—XVIII ст. — від досвіду, відчуттів рухатись до побудови теорії, чи, навпаки, — сьогодні має надуманий вигляд. Обидва шляхи діалектичне поєднуються в процесі пізнання. Це, звичайно, не виправдовує агностицизм І.Канта, за яким у пізнанні природи людське знання не може відобразити сутність речей в собі, тобто пізнати їх такими, якими вони існують незалежно від людської свідомості.