2.1. Відношення учнів до ненормативної лексики в українській літературі

У кожному з класів співвідношення між позитивним та негативним ставленням до нецензури значно відрізнялося.

Із дев’ятнадцяти опитуваних учнів дев’ятого класу негативно ставляться до ненормативу п’ятнадцять чоловік. Вони вважають, що в такий спосіб письменник забруднює українську літературу, робить її некрасивою, ставится з неповагою до людей. Він показує свою невихованість, неосвіченість та культуру мовлення. Використовувати нецензуру не етично та не правильно, вона плюндрує нашу мову, погано впливає на розвиток особистості.

Інша частина класу (чотири учні) вважають використання ненормативної лексики в літературі позитивним явищем. На їх думку саме в такий спосіб думка автора та стан героїв виражається більш яскраво та зрозуміло.

Серед учнів десятих класів більшість відносяться до нецензури негативно, аргументуючи це тим, що підкреслити емоції можна в інший спосіб. Як написала одна з учениць: «Література – це мистецтво, а не вулиця». Вона виховує особистість, є джерелом знань, тому непристойних слів у ній не повинно бути, бо вони лише забруднюють її. У деяких авторів ненормативна лексика відвертає увагу від самого твору. Нецензури вистачає в повсякденному житті, тому в літературі їй не місце.

Решта вважає, що її можна використовувати але небагато і влучно. Адже інколи важко підібрати слова для вираження своїх почуттів. Саме в такий спосіб добре розкривається смисл твору.

І лише один учень відповів, що байдуже ставиться до цього питання. Він може читати будь-які твори незалежно від того, який засіб експресії використовує автор.

Найстарші учні нашої школи в більшій мірі негативно ставляться до некоректних слів та виразів в українській літературі. Вони вважають, що використання «брудних» слів відображає зовнішній рівень менталітету людини (у даному випадку письменника), є некультурним засобом вираження тієї чи іншої емоції, а також псує красу та мелодійність нашої мови.

Менша частина учнів вважає це позитивним явищем. Такі твори їм цікаво та зрозуміло читати. Виправдовуючи письменників, вони відповіли, що в кожного свій спосіб вираження якогось явища чи емоції. Плюсом опитувані вважають також те, що в наш час багато людей спілкується в такий спосіб.

Один з учнів одинадцятих класів не дав чіткої відповіді на поставлене запитання. Він прокоментував це тим, що деякі письменники використовують лайку за потреби , а деякі – марно ,щоб виділитися. На гістограмах добре видно співвідношення між учнями (ДОДАТОК Б).

2.2. Ставлення учнів до творчості Сергія Жадана

Результати опитування, пов’язані з питанням творчості Сергія Жадана, дуже здивували та в деякій мірі засмутили мене.

Виявилося, що з усіх опитуваних учнів лише семеро читали твори письменника, але багато хто, дізнавшись про письменника, захотів ознайомитися з його роботами (ДОДАТОК В).

Як на мене, то це правильно, з одного боку. Твори Сергія Вікторовича потрібно читати після закінчення школи, тому що це може погано вплинути на особистість.

З іншого боку, можливо саме в такий спосіб, найдоречніше буде донести до учня певні погляди на життя.

Тим учням, яким знайомий Сергій Жадан, найбільше з його творів подобається «Ворошиловград». Вони говорять, що це прекрасний роман із усіма можливими чеснотами: сюжет, голос оповідача, вдале місце дії.