4.1.3. Основні причини пожеж

Категорія: Підручники Інші книги Основи охорони праці

Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:

— необережне поводження з вогнем;

— незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушенн5

правил їх монтажу та експлуатації;

— порушення режимів технологічних процесів;

— несправність опалювальних приладів та порушення правил їх

експлуатації;

— невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної

безпеки.

Дуже часто пожежі на виробництві спричинені необережним поводженням з вогнем. Під цим, як правило, розуміють паління в недозволених місцях та виконання так званих вогневих робіт. Вогневими роботами вважають виробничі операції, пов'язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагрівом деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин. До вогневих робіт належать: газо- та електрозварювання, бензино- та газорізання, паяльні роботи, варки бітуму та смоли, механічна обробка металу з утворенням іскор.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників дільниць, цехів, підприємств.

Місця для проведення вогневих робіт можуть бути постійними і тимчасовими. Постійні місця визначаються наказом керівника підприємства, а тимчасові — письмовим дозволом керівника підрозділу.

Виконавці робіт (електрозварювальники, газозварювальники, газорізальники, паяльники, бензорізальники та ін.) повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки відповідальними особами.

Місця проведення вогневих робіт повинні бути вільними від горючих матеріалав у радіусі не менше 5 м. Для газового зварювання застосовують такі речовини, як ацетилен, метан, пари бензину та гасу, що збільшує небезпеку пожежі та вибуху. Карбід кальцію слід зберігати на стелажах у закритих барабанах у сухому добре провітрюваному наземному приміщенні. Нижня полиця стелажа повинна розташовуватися на висоті 20 см від підлоги, щоб запобігти затопленню карбіду кальцію водою.

Перед проведенням тимчасових вогневих робіт розробляються заходи пожежної безпеки, сповіщається пожежна охорона, призначаються особи, відповідальні за забезпечення пожежної безпеки і після цього видається підписаний наряд — допуск на проведення робіт. Такий дозвіл дається на одну зміну. Після закінчення вогневих робіт зварювальник зобов'язаний оглянути місце роботи, полити водою горючі конструкції. Місце проведення робіт необхідно неодноразово перевірити протягом 2 годин після їх закінчення. Перед зварюванням ємкості, в котрих зберігалося рідке пальне, горючі гази, слід очистити, промити гарячою водою з каустичною содою, пропарити, просушити, провентилювати, зробити аналіз повітря. При зварюванні люки та пробки повинні бути відкритими.

Пожежі через виникнення коротких замикань, перевантаження електродвигунів, освітлювальних та силових мереж внаслідок великих місцевих опорів, роботу несправних або залишених без нагляду електронагрівальних приладів складають більше 25% всіх випадків. Короткі замикання виникають внаслідок неправильного монтажу або експлуатації електроустановок, старіння або пошкодження ізоляції. ,Струм короткого замикання залежить від потужності джерела струму, відстані від джерела струму до місця замикання та виду замикання. Великі струми замикання викликають іскріння та нагрівання струмопровідних частин до високої температури, що супроводжується займанням ізоляції провідників та горючих будівельних конструкцій, котрі знаходяться поряд. Струмові перевантаження виникають при ввімкненні до мережі додаткових споживачів струму або при зниженні напруги в мережі. Тривале перевантаження призводить до нагрівання провідників, що може викликати к займання.

Температура провідника, що нагрівається при короткому замиканні,• визначається за формулою:

де tH—початкова температура провідника, °С; /кз —сила струму короткого замикання, A; R — опір провідника, Ом; т — час короткого замикання, с; С—теплоємність провідника, Дж/кг °С; m — маса провідника, кг.

Збільшення місцевих перехідних опорів виникає внаслідок окислення або недостатньо щільного з'єднання контактів електричних машин. Іскріння, що виникає при цьому, може ініціювати пожежу. Для запобігання пожежі від великих перехідних опорів мідні проводи та кабелі з'єднують скручуванням жил, а потім спаюють їх оловом без застосування кислоти. Алюмінієві кабелі з'єднують гільзами. Вибір конструкції електроустановок, а також матеріалів, з котрих вони виготовлені, вибір площі перерізу та ізоляції провідників і кабелів залежить від ступеня пожежонебезпеки навколишнього середовища, режиму роботи електроустановок та можливих перевантажень. Площа перерізу вибирається згідно з нормами допустимого струмового навантаження та падіння напруги в мережі. Граничні струмові навантаження наводяться в спеціальних таблицях, розрахованих з врахуванням нагрівання жил до температури не більше 55 °С.

Вентиляція її призначення і види

Вентиляція

1.1 Загальні сведенеія і призначення

Для життєдіяльності людини велике значення має якість повітря. Від нього залежить самопочуття, працездатність і в кінцевому підсумку здоров'я людини. Якість повітря визначається його хімічним складом, фізичними властивостями, а так само наявністю в ньому сторонніх часток. Сучасні умови життя людини вимагають ефективних штучних засобів оздоровлення повітряного середовища. Цій меті служить техніка вентиляції.

Взагалі вентиляцією (від лат. V entilatio - провітрювання), за загальноприйнятим визначенням, називають регульований повітрообмін у приміщенні, а також пристрої, які його створюють. Призначенням вентиляції є підтримка хімічного та фізичного стану повітря, що задовольнить гігієнічним вимогам, тобто забезпечення певних метеорологічних параметрів повітряного середовища та чистоти повітря. До факторів, шкідлива дія яких усувається з допомогою вентиляції, відносяться: надлишкова теплота (конвекційна, що викликає підвищення температури повітря, і промениста); надлишкові водяні пари - волога; гази і пари хімічних речовин Загальнотоксичні або дратівної дії; токсична і нетоксична пил; радіоактивні речовини .

1.2 Загальні вимоги та показники мікроклімату

Санітарні правила встановлюють гігієнічні вимоги до показників мікроклімату житлових, громадських та робочих місць виробничих приміщень з урахуванням інтенсивності енерговитрат проживають і працюють, часу виконання роботи, періодів року та містять вимоги до методів вимірювання та контролю мікрокліматичних умов.

Показники мікроклімату повинні забезпечувати збереження теплового балансу людини з навколишнім середовищем і підтримка оптимального або допустимого теплового стану організму. Показниками, що характеризують мікроклімат у приміщеннях, є:

- Температура повітря;

- Температура поверхонь;

- Відносна вологість повітря;

- Швидкість руху повітря;

- Інтенсивність теплового опромінення.

При проектуванні, будівництві і експлуатації житлових будинків, підприємств комунально-побутового обслуговування, установ освіти, культури, відпочинку, спорту керуються вимогами Санітарно-епідеміологічних правил і нормативів СанПіН 2.1.2.1002-00 "Санітарно-епідеміологічні вимоги до житлових будівель та приміщень".

Особлива увага приділяється до виробничих приміщень. Оптимальні мікрокліматичні умови встановлені за критеріями оптимального теплового і функціонального стану людини. Вони забезпечують загальне і локальне відчуття теплового комфорту перебування протягом 8-годинної робочої зміни при мінімальному напрузі механізмів терморегуляції, не викликають відхилень у стані здоров'я, створюють передумови для високого рівня працездатності і є бажаними на робочих місцях.

При проектуванні, будівництві і експлуатації виробничих приміщень керуються санітарними правилами нормами СанПіН 2.2.4.548-96 "Гігієнічні вимоги до мікроклімату виробничих приміщень".

Оптимальні величини показників мікроклімату необхідно дотримуватися на робочих місцях виробничих приміщень, на яких виконуються роботи операторського типу, пов'язані з нервово-емоційною напругою (в кабінах, на пультах і постах керування технологічними процесами, у залах обчислювальної техніки та ін.) Перелік інших робочих місць і видів робіт, при яких повинні забезпечуватися оптимальні величини мікроклімату визначаються Санітарними правилами по окремих галузях промисловості та іншими документами, узгодженими з органами Державного санітарно-епідеміологічного нагляду в установленому порядку.

При проектуванні будівель і споруд згідно з СНиП 41-01-2003 слід передбачати технічні рішення, що забезпечують:

а) нормовані метеорологічні умови і чистоту повітря в обслуговуваній зоні приміщень житлових, громадських, а також адміністративно-побутових будівель підприємств;

б) нормовані метеорологічні умови і чистоту повітря в робочій зоні виробничих, лабораторних та складських приміщень у будівлях будь-якого;

в) нормовані рівні шуму і вібрації від роботи устаткування і систем теплопостачання, опалення, вентиляції і кондиціонування, а також від зовнішніх джерел шуму. Для систем аварійної вентиляції та систем протидимного захисту при роботі або випробуванні в приміщеннях, де встановлено це обладнання, допускається шум не більше 110 дБА, а при імпульсному шумі - не більше 125 дБА;

г) охорону атмосферного повітря від вентиляційних викидів шкідливих речовин;

д) ремонтопридатність систем опалення, вентиляції та кондиціонування

е) вибухопожежобезпеку систем опалення, вентиляції та кондиціонування.

1.3 Класифікація систем вентиляції

При всьому різноманітті систем вентиляції, зумовленому призначенням приміщень, характером технологічного процесу, видом шкідливих виділень тощо, їх можна класифікувати за наступними характерними ознаками: за способом створення тиску для переміщення повітря, за призначенням, по зоні обслуговування і за конструктивним виконанням.

За способом переміщення видаляється з приміщень і подається в приміщення повітря розрізняють вентиляцію природну (неорганізовану і організовану) і механічну (штучну).

Під неорганізованою природною вентиляцією розуміють повітрообмін в приміщеннях, що відбувається під впливом різниці тисків зовнішнього і внутрішнього повітря і дії вітру через нещільність огороджувальних конструкцій, а також при відкриванні кватирок, фрамуг і дверей. Повітрообмін, що відбувається так само під впливом різниці тисків зовнішнього і внутрішнього повітря і дії вітру, але через спеціально влаштовані у зовнішніх огорожах фрамуги, ступінь відкриття яких з кожного боку будівлі регулюється, є вентиляцією природною, але організованою. Цей вид вентиляції називається аерацією.

Механічною або штучною вентиляцією називається спосіб подачі повітря в приміщення або видалення з нього за допомогою вентилятора. Такий спосіб повітрообміну є більш досконалим, так як повітря, що подається в приміщення, може бути спеціально підготовленим щодо його чистоти, температури і вологості.

Вентиляцію з механічним спонуканням (механічну вентиляцію) слід передбачати:

а) якщо метеорологічні умови і чистота повітря не можуть бути забезпечені вентиляцією з природним спонуканням (природною вентиляцією);

б) для приміщень і зон без природного провітрювання.

Системи механічної вентиляції, автоматично підтримують в приміщеннях метеорологічні умови на рівні заданих незалежно від змінюються параметрів зовнішньої повітряного середовища, називаються системами кондиціонування повітря.

За способом організації повітрообміну в приміщеннях вентиляція може бути загальнообмінної, місцевої (локалізуючої), змішаної, аварійної та протидимного. За призначенням системи вентиляції поділяються на припливні і витяжні. Системи вентиляції, що видаляють забруднене повітря з приміщення, називаються витяжними. Системи вентиляції, що забезпечують подачу в приміщення зовнішнього повітря, що підігрівається в холодний період року, називаються припливними. Витяжні системи вентиляції в залежності від місця видалення шкідливих виділень, а припливні - від місця подачі зовнішнього повітря поділяються на загальнообмінні, місцеві та змішані.

Загальнообмінна вентиляція передбачається для створення однакових умов повітряного середовища (температури, вологості, чистоти повітря і його рухливості) у всьому приміщенні, головним чином в робочій зоні. Коли будь-які шкідливі речовини поширюються по всьому об'єму приміщення або немає можливості або немає можливості вловити в місцях виділення. Загальнообмінна вентиляція може бути як припливної, так і витяжної, а частіше пріоточно-витяжної, що забезпечує організований приплив і видалення повітря.

При місцевої витяжної вентиляції забруднене повітря видаляється прямо з місць його забруднення. Місцева припливна вентиляція застосовується в тих випадках, коли свіже повітря потрібно лише в певних місцях приміщення (на робочих місцях). Прикладом такої вентиляції може служити повітряний душ - струмінь повітря, спрямована безпосередньо на робоче місце.

Змішані системи, що застосовуються головним чином у виробничих приміщеннях, являють собою комбінації загальнообмінної вентиляції з місцевою.

Аварійні вентиляційні установки, згідно з СНіП 41-01-2003, передбачають у приміщеннях, у яких можливе раптове несподівано виділення шкідливих речовин в кількостях, які значно перевищують допустимі. Ці установки містять тільки в тому випадку, якщо необхідно швидко видалити шкідливі виділення.

Протидимний вентиляція передбачається для забезпечення евакуації людей з приміщень будівлі в початковій стадії пожежі.

Питання про те, яку з перерахованих систем вентиляції слід влаштовувати, вирішується в кожному окремому випадку залежно від призначення приміщення, характеру шкідливих виділень, що виникають у ньому. І схеми руху повітряних потоків всередині будівлі.

Докладну інформацію про технічні рішення щодо застосування видів вентиляції і про вимоги до проектування систем вентиляції можна знайти в Сніп 41-01-2003, п. 7.

1.4 Природна вентиляція

Канальними системами природної вентиляції називаються системи, в яких подача зовнішнього повітря або видалення забрудненого здійснюється по спеціальних каналах, передбачених у конструкціях будівлі, або приставним воздуховодам. Повітря в цих системах переміщається внаслідок різниці тисків зовнішнього і внутрішнього повітря.

Витяжна природна канальна вентиляція здійснюється переважно в житлових і громадських будівлях для приміщень, що не вимагають повітрообміну більше одноразового. У виробничих будівлях згідно СНиП 2.04.05 - 86 природну вентиляцію слід проектувати, якщо вона забезпечить нормовані умови повітряного середовища в приміщеннях і якщо вона допустима за технологічними вимогами.

Витяжна природна канальна вентиляція складається з вертикальних внутрішніх або приставних каналів з ​​отворами, закритими жалюзійними гратами, збірних горизонтальних повітроводів і витяжної шахти. Для посилення витяжки повітря з приміщень на шахті часто встановлюють спеціальну насадку - дефлектор. Забруднене повітря з приміщень надходить через жалюзійні грати в канал. Піднімається нагору, досягаючи збірних повітроводів, і звідти виходить через шахту в атмосферу. Витяжка з приміщень регулюється жалюзійними гратами у витяжних отворах, а так само дросель-клапанами або засувками, які встановлюють у збірному повітроводі і в шахті.

У житлових будинках масової забудови традиційно виконується природна витяжна вентиляція. На початку масового житлового будівництва застосовувалася вентиляція з індивідуальними каналами від кожної витяжних грат, які з'єднувалися з витяжною шахтою безпосередньо або через збірний канал на горищі. У будинках до чотирьох поверхів ця схема застосовується до цих пір. У високих будинках для економії місця через кожні чотири - п'ять поверхів декілька вертикальних каналів об'єднувалося одним горизонтальним, від якого далі повітря прямував до шахти по одному вертикальному каналу.

В даний час принциповим рішенням систем природної витяжної вентиляції багатоповерхових будівель є схема, що включає в себе вертикальний збірний канал - "ствол" - з бічними відгалуженнями - "супутниками". Повітря надходить у бічне відгалуження через витяжний отвір, розташоване в кухні, ванній кімнаті або туалеті і, як правило, в междуєтажном перекритті над наступним поверхом перепускается в магістральний збірний канал. Така схема значно компактніше системи з індивідуальними каналами, може бути аеродинамічно стійкою і відповідає вимогам протипожежної безпеки.

Механічна вентиляція

Системи механічної вентиляції в порівнянні з природною більш складні в конструктивному відношенні і вимагають великих первісних витрат і експлуатаційних витрат. Разом з тим вони мають ряд переваг. До основних їх переваг відносяться: незалежність від температурних коливань зовнішнього повітря і його тиску, а також швидкості вітру; подається і видаляється повітря можна переміщати на значні відстані; повітря, що подається в приміщення, можна обробляти (нагрівати або охолоджувати, очищати, зволожувати і осушувати) . Внаслідок цього механічна вентиляція, як припливна, так і витяжна, одержала досить широке застосування, особливо в промисловості.

Припливні системи механічної вентиляції складаються з наступних конструктивних елементів: 1) воздухопріемное пристрої, через яке зовнішнє повітря надходить в припливну камеру, 2) припливної камери з обладнанням для обробки повітря і подачі його в приміщення, 3) мережі каналів і повітроводів, по яких повітря вентилятором розподіляється за окремими вентильованим приміщень; 4) припливних отворів з гратами або спеціальних припливних насадок, через які повітря з проточних каналів надходить в приміщення; 5) регулюючих пристроїв у вигляді дросель-лапанов або засувок, що встановлюються в воздухопріемное пристроях, на відгалуженнях повітроводів і в каналах .

Витяжні системи механічної вентиляції зазвичай складаються з наступних елементів: 1) жалюзійних грат і спеціальних насадков, через які повітря з приміщень надходить у витяжні канали, 2) витяжних каналів, по яких повітря, що виймається з приміщень, транспортується в збірний воздуховод; 3) збірних повітроводів , з'єднаних з витяжною камерою; 4) витяжної камери, в якій встановлений вентилятор з електродвигуном; 5) обладнання для очищення повітря, якщо видаляється повітря сильно забруднене, 6) витяжної шахти, що служить для відведення в атмосферу повітря, що витягується з приміщень; 7) регулюючих пристроїв (дросель-клапанів і засувок).

Окремі припливні і витяжні системи механічної вентиляції можуть не мати деяких з перерахованих елементів. Наприклад, припливні системи вентиляції не завжди комплектуються фільтрами для очищення повітря.

В даний час у громадських і виробничих будівлях влаштовують переважно механічну вентиляцію, у якій повітря переміщається по мережі повітроводів і інших елементів системи за допомогою радіальних і осьових вентиляторів, що приводяться в дію електродвигунами.

Системи механічної загальнообмінної витяжної вентиляції слід передбачати для приміщень складів з виділенням шкідливих газів і парів, передбачаючи резервну систему механічної витяжної вентиляції на необхідний повітрообмін, розміщуючи місцеве управління системою при вході. Допускається передбачати системи загальнообмінної вентиляції з природним спонуканням при виділенні шкідливих газів і парів 3-го і 4-го класів небезпеки, якщо вони легше за повітря.

Чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним струмом

Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом, поділяються на три групи: електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничого середовища.

Основні чинники електричного характеру - це величина струму, що проходить крізь людину, напруга, під яку вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму.

Величина струму, що проходить крізь тіло людини, безпосередньо і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють:

- відчутний струм — викликає при проходженні через організм відчутні подразнення;

- невідпускаючий струм — викликає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто провідник;

- фібриляційний струм — при проходженні через організм викликає фібриляцію серця.

Відповідно до наведеного вище:

- пороговий відчутний струм (найменше значення відчутного струму) для змінного струму частотою 50 Гц коливається в межах 0,6-1,5 мА і 5-7 мА - для постійного струму;

- пороговий невідпускаючий струм (найменше значення не-відпускаючого струму) коливається в межах 10-15 мА для змінного струму і 50-80 мА - для постійного;

- пороговий фібриляційний струм (найменше значення фібри-ляційного струму) знаходиться в межах 100 мА для змінного струму і 300 мА для постійного.

Гранично допустимий струм, що проходить крізь тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки, не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для постійного.

Величина напруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість ураження електричним струмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної до тіла напруги зменшується опір тіла людини. Останнє призводить до збільшення струму в мережі замикання через тіло людини і, як наслідок, до збільшення тяжкості ураження.

Гранично допустима напруга на людині при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна перевищувати 2-3 В для змінного струму і 8 В для постійного.

Електричний опір тіча людини. Тіло людини являє собою складний комплекс тканин. Це шкіра, кістки, жирова тканина, сухожилля, хрящі, м'язова тканина, кров, лімфа, спинний і головний мозок і т. ін. Електричний опір цих тканин суттєво відрізняється, а питомий об'ємний опір (Ом-м) знаходиться в межах:

шкіра суха 3-Ю3...2-Ю4

кістки Ю4...2-106

жирова тканина ЗО...60

м'язова тканина 1,5...3

кров 1...2

спинномозкова рідина 0,5...0,6

Із наведених даних видно, що шкіра є основним фактором, що визначає опір тіла людини в цілому. Опір шкіри різко знижується при ушкодженні її рогового шару, наявності вологи на її поверхні, збільшенні потовиділення, забрудненні. Крім перерахованих чинників, на опір шкіри впливають щільність і площа контактів, величина прикладеної напруги, величина струму і час його дії. Зі збільшенням величини напруги, струму і часу його дії опір шкіри, а також і тіла людини в цілому падає. Так, якщо при напрузі в декілька вольт опір тіла людини перевищує 10 000 Ом, то при напрузі 100 В він знижується до 1500 Ом, а при напрузі більше 1000 В — до 300 Ом.

Опір тіла людини залежить від її статі і віку: у жінок він менший, ніж у чоловіків, у дітей менший, ніж у дорослих, у молодих людей менший, ніж у літніх. Спричиняється така залежність товщиною і ступенем огрубіння верхнього шару шкіри.

Враховуючи багатофункціональну залежність опору тіла людини від великої кількості чинників, при оцінці умов небезпеки ураження людини електричним струмом опір тіла людини вважають стабільним, лінійним, активним і рівним 1000 Ом.

^Частота і вид струму. Через наявність в опорі людини ємнісної складової, збільшення частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла людини і, як наслідок, збільшенням величини струму, який проходить через людину. Останнє дає підставу вважати, що тяжкість ураження електричним струмом має зростати зі збільшенням частоти. Але така закономірність спостерігається тільки в межах частот 0...50 Гц. Подальше збільшення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, не супроводжується зростанням небезпеки ураження. При частотах 450-500 кГц вірогідність загальних електротравм майже зникає, але зберігається небезпека опіків дугових за рахунок проходження струму через тіло людини. При цьому струмові опіки спостерігаються на шкірі і прилеглих до неї тканинах — за рахунок поверхневого ефекту змінного струму.

Як подразнюючий чинник постійний струм викликає подразнення в тканинах організму при замиканні і розмиканні струму, що проходить через людину. В проміжку часу між замиканням і розмиканням цієї мережі дія постійного струму зводиться, переважно, до теплової. Змінний струм викликає більш тривалі інтенсивні подразнення за рахунок пульсації напруги. З цієї точки зору, змінний струм є небезпечнішим. В дійсності, ця закономірність зберігається до величини напруги 400-600 В, а при більшій напрузі постійний струм більш небезпечний для людини.

Основними чинниками неелектричного характеру є шлях струму через людину, індивідуальні особливості і стан організму людини, тривалість дії струму, раптовість і непередбачуваність дії струму.

Шлях струму через тіло людини суттєво впливає на тяжкість ураження. Особливо небезпечно, коли струм проходить через життєво важливі органи і безпосередньо на них впливає.

Якщо струм не проходить через життєво важливі органи, то він може впливати на них тільки рефлекторно - через центральну нервову систему, а вірогідність ураження цих органів менша.

Можливі шляхи струму через тіло людини називають петлями струму: "рука-рука", "голова-ноги", "рука-ноги" і т. ін. Серед випадків із тяжкими і смертельними наслідками частіше спостерігаються петлі "рука-рука" (40%), "права рука-ноги" (20%), "ліварука-ноги" (17%). Особливо небезпечними є петлі "голова-руки" і "го-лова-ноги", але трапляються вони досить рідко.

Індивідуальні особливості і стан організму. До індивідуальних особливостей організму, які впливають на тяжкість ураження електричним струмом, при інших незмінних чинниках належать: чутливість організму до дії струму, психічні особливості та риси характеру людини (холерики, сангвініки, меланхоліки, флегматики). Аналіз електротравматизму свідчить, що більш чутливі до дії електричного струму холерики і меланхоліки. Вони більше потерпають від дії струму, а фізично здорові і міцні люди — менше.

Крім індивідуальних особливостей організму, тяжкість ураження електричним струмом значною мірою залежить від стану організму. До більш тяжких уражень електричним струмом призводять: стан збурення нервової системи; депресії; захворювання шкіри; серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів; різного характеру запалення, що супроводжуються підвищенням температури тіла; пітливість тощо. Більш тяжкі наслідки дії струму чітко спостерігаються в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а тому допуск до роботи працівників у такому стані забороняється.

Тривалість дії струму. Зі збільшенням часу дії струму зменшується опір тіла людини за рахунок зволоження шкіри від поту та електролітичних процесів в тканинах, поширюється пробій шкіри, послаблюються захисні сили організму, підвищується вірогідність збігу максимального імпульсу струму через серце з фазою Т кардіо-циклу (фазою розслаблення серцевих м'язів), що, в цілому, призводить до більш тяжких уражень.

Чинник раптовості дії струму. Вплив цього чинника на тяжкість ураження обумовлюється тим, що за несподіваного потрапляння людини під напругу захисні функції організму не налаштовані на небезпеку. Експериментально встановлено, що якщо людина чітко усвідомлює загрозу можливості потрапити під напругу, то у разі реалізації цієї загрози значення порогових струмів на 30-50% вищі. І, навпаки, якщо така загроза не усвідомлюється, і дія струму проявляється несподівано, то значення порогових струмів будуть меншими.

Чинниками виробничого середовища, які впливають на небезпеку ураження людини електричним струмом, є температура повітря в приміщенні, вологість повітря, запиленість повітря, наявність у повітрі хімічно активних домішок тощо.

Із підвищенням температури повітря посилюється потовиділення, зволожується одяг, взуття. Це призводить до зниження опору на ділянці включення людини в електричну мережу.

Вологість повітря аналогічно впливає на опір на ділянці включення людини в електричну мережу. Крім того, підвищення вологи знижує опір ізоляції електроустановки, що є одним із важливих чинників електробезпеки.

Запиленість повітря, особливо струмопровідним пилом, також негативно впливає на опір ізоляції установки, сприяє переходу напруги на неструмовідні частини установки, коротким замиканням тощо і, таким чином, підвищує небезпеку електротравми.

Забруднення повітря хімічно активними речовинами, а також біологічне середовище, що у вигляді плісняви утворюється на електрообладнанні, негативно впливає на стан ізоляції електроустановок, зменшує опір на ділянці включення людини в електромережу за рахунок зниження перехідного опору між струмовідними частинами і тілом людини і, таким чином, підвищує небезпеку ураження електричним струмом.

За чинниками виробничого середовища ПУЭ виділяють такі типи приміщень:

- гарячі, температура в яких впродовж доби перевищує 35 С;

- сухі, відносна вологість в яких не перевищує 60%, тобто знаходиться в межах оптимальної за гігієнічними нормативами;

- вологі, відносна вологість в яких не перевищує 75%, тобто знаходиться в межах допустимої за гігієнічними нормативами;

- сирі, відносна вологість в яких більше 75%, але менше вологості насичення;

- особливо сирі, відносна вологість в яких близька до насичення, спостерігається конденсація пари на будівельних конструкціях, обладнанні;

- запилені, в яких пил проникає в електричні апарати та інші споживачі електроенергії і осідає на струмовідні частини, при цьому такі приміщення діляться на приміщення зі струмопровідним і неструмопровідним пилом;

- приміщення з хімічно агресивним середовищем, яке призводить до порушення ізоляції, або біологічним середовищем, що у вигляді плісняви утворюється на електрообладнанні.