Нормативно-правова база відносин Росії та України.
Основи сучасних відносин двох суверенних країн України та Російської Федерації були закладені за часів СРСР у листопаді 1990 року підписанням Договору , за яким Україна і Росія,на той час ще союзні республіки,зобов`язались утриматись від дій, які могли б нанести шкоду державному суверенітету іншої сторони.
У пошуках нового формату відносин 2004-2006 рік.
8 травня 2005 ухвалили рішення про створення українсько-російської міждержавної комісії. Основними завданнями комісії є :
Обговорення стану українсько-російського співробітництва,
Виявлення найперспективніших його напрямків і шляхів удосконалювання форм взаємодії,
Моніторинг стану виконання двосторонніх угод і домовленостей, досягнутих між сторонами.
Створена за вісімнадцять років незалежності нормативно-правова база українсько-російських відносин охоплює фактично всі сфери співробітництва. Підписано понад 360 двосторонніх документів, понад 240 з них діють на міждержавному та міжурядовому рівнях. Близько 200 договорів підписано в торговельно-економічній, науково-технічній, військовій та військово-технічній сферах. Серед базових нормативних документів: Договір про дружбу, співпрацю і партнерство (1997 р.); Договір про економічне співробітництво на 1998-2007 рр.. (1998 р.); Програма міжрегіонального та прикордонного співробітництва на 2001-2007 рр.. (2001 р.); Угода про стратегічне партнерство в газовій сфері (2002 р.); Договір про українсько-російський державний кордон (2003 р.); Програма економічного співробітництва на 2008-2010 рр. (2007 р.). Україна та світові центри сили: Проблеми взаємовідносин України з РФ
Період 90-их років :
Великої шкоди відносинам завдав період 90-их років, коли у стосунках Росії та України не було рівноправності. Період характеризувався нав’язуванням Росії своєї волі Україні, це уповільнило інтеграцію до Європейської спільноти, загальмувало розвиток в економічній сфері, зробило Україну ще більше залежною від Росії.
Створення незалежної держави України. Чорноморським флотом.
Період 1996—2002 :
Починаючи з 1995 року на території СНД з’являється ряд альтернативних і навіть конкуруючих об’єднань «за інтересами», які нейтралізували одне одного. Практично водночас з’являються Економічний союз Центральної Азії (1995), Митний союз «четвірки» (1995) у складі Росії, Білорусі, Казахстану й Киргизії (згодом — ЄврАзЕС) і нинішній ГУУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова — 1996, Узбекистан — 1999).
стають найжорсткішими конкурентами, оскільки мають практично однорідні економіки. В Україні й Росії конкурує ціла низка галузей — це металургійний комплекс, автомобільна галузь, сільське господарство, харчова промисловість. А для Росії особливо чутливим є крім іншого енергетичний сектор, експорт продукції якого — основна стаття наповнення бюджету країни. У свою чергу Україну вільна торгівля з Росією цікавить передусім у контексті енергоносіїв — дешевші енергоресурси означають нижчі виробничі витрати, отже й конкурентоспроможніший як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку продукт.
Період 2004-2007 :
Значне погіршення російсько українських відносин відбулося підчас і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р., але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи. На думку президента Ющенка, яку він висловив 17 квітня 2005, у Москви і Києва є три головні проблеми: Чорноморський флот РФ, питання кордонів і розвиток співпраці в енергетичній сфері.
Період 2008-2009 :
Із січня 2008 року виникало відчуття, що керівництво Росії знову починає розігрувати карту «зовнішнього ворога», Але рішучий негативний перелом у ставленні до України настав у серпні 2008-го, коли В.Ющенко в конфлікті у Південній Осетії рішуче став на грузинську сторону. Україна стала сприйматися як ворог. Становище ще більше загострилося в січні 2009 року, на хвилі чергового газового конфлікту. Більшість російських ЗМІ трактували його як «боротьбу з несанкціонованим відбором газу» з боку України, повністю переклавши провину на українську сторону.
Основні об’єктивні чинники, що ускладнюють рівноправне співробітництво України з Росією.
З боку України: незавершеність формування національної держави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства у не реформований простір СНД, однобічна залежність від її джерел енергопостачання та окремих видів сировини; недостатня розвиненість почуття національної приналежності й патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості.
Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рівноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Перше і, мабуть, найголовніше полягає в тому, що серед населення Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Ще один важливий чинник — внутрішня нестабільність в Росії, пов'язана з прагненням різних політичних еліт та угруповань прийти до влади (їх політика по відношенню до України досить часто відрізняється), а окремих автономій — домогтися більшої самостійності або й незалежності.
Демографічна та соціальна структура українського суспільства;
Сучасна соц. структура укр. сусп. є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити осн. її елементи: вищий клас професіоналів, адміністратори; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія; кваліфіковані робітники; робітники, що не мають кваліфікації; інженерно-технічні працівники та рядові службовці; науково-технічна та гуманітарна інтелігенція, студенти; особи, що займаются індивідуальною трудовою діяльністю; землероби (фермери, колгоспники).
В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.
Основою укр. суспільства є середній клас, що відіграє важливу роль в економічному та суспільному житті будь-якої країни. Проте в Україні сформувався і значний прошарок маргиналів, який складається з: безробітних (більше 1 року); зайнятих та пенсіонерів, зарплати та пенсії яких нижче межі малозабезпеченості; працюючих, які перебувають у вимушених відпустках, жебраків та бродяг, зневірених осіб тощо.
У статевій структурі населення України більшу частину становлять жінки - 54%, чоловіки - 46%. Середня тривалість життя населення України становить 68 років. Середня тривалість життя жінок - 74 роки, чоловіків - 62 років. За останнє десятиріччя середня тривалість життя жінок залишилася незмінною, а чоловіків - зменшилася на 2 роки.
Найбільш численна група у віковій структурі населення - населення працездатного віку (більше 50%), але останніми роками зберігається тенденція зменшення частки цієї групи. Кількість дітей разом з підлітками практично така сама, як і осіб пенсійного віку (трохи більше 20%). Через від’ємний природний приріст в Україні зберігається тенденції депопуляції та “старіння нації” - зменшення частки дітей та молоді та збільшення частки людей старшого віку.
Таким чином можна констатувати факт існування кризових явищ в сучасній демографічній ситуації в Україні. Наслідком цих кризових явищ стає не тільки постійне зменшення кількості населення в нашій державі, а й зменшення працездатного населення зі значним зростанням кількості пенсіонерів.
Торгівельно-економічні відносини з Республікою Білорусь
Одним із перших міждержавних документів ще Радянської України в рамках Союзу РСР був Договір між Українською РСР і Білоруською РСР від 29 грудня 1990 року. Буквально через рік, 27 грудня 1991 року між уже незалежними Україною і Білоруссю були встановлені дипломатичні відносини. 30 червня 1992 року було відкрито Посольство України в Республіці Білорусь, а 12 жовтня 1993 року – Посольство Білорусі в Києві. В 2004 році Консульський пункт українського Посольства, який розміщений у Бресті, було перетворено у Генеральне консульство України.
Ґрунтуючись на засадах дружби, добросусідства і співробітництва між Україною і Білоруссю, 12 травня 1997 року в Києві було укладено Договір між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон, який є безстроковим.
Українсько-білоруським відносинам притаманні стабільність, взаємна зацікавленість у нарощуванні співробітництва, насамперед - торговельно-економічного, що обумовлено географічною близькістю, високим рівнем виробничих та науково-технічних зв’язків практично у всіх галузях народного господарства. У загальному товарообігу України обсяг торгівлі з РБ посідає друге місце серед країн СНД (після Росії) та п’яте в світі (після Росії, Німеччини, Великої Британії та Польщі).
Торговельно-економічні взаємини розвиваються у відповідності з положеннями міждержавної Програми довгострокового економічного співробітництва між Україною та Республікою Білорусь на 1999-2008 роки, рішеннями засідань міжурядової українсько-білоруської Комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, інших міждержавних та міжвідомчих домовленостей. Основу білоруського експорту в Україну складають засоби наземного транспорту, машини і обладнання, вироби з пластмас, мінеральна та хімічна продукція, інші. Білоруський імпорт з України в основному складають чорні метали, хімічна продукція, готові харчові продукти, машини і обладнання, продукти рослинного походження.
В рамках Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом РБ про виробничу та науково-технічну кооперацію реалізуються спільні економічні проекти. Поглиблюються прикордонні зв'язки. Одним з пріоритетних напрямів такого співробітництва є вдосконалення інфраструктури митних переходів на ділянці українсько-білоруського кордону, боротьба з нелегальною міграцією, контрабандою наркотиків тощо.
Плідно розвивається співробітництво України з Білоруссю у рамках Єврорегіону „Буг”, до складу якого входять Волинська область і два райони Львівської області (Україна), Брестська область (Республіка Білорусь) і Люблінське воєводство (Республіка Польща). Основна увага в рамках цього транскордонного об'єднання зосереджена на розвитку торговельно-економічного співробітництва, реалізації спільних проектів, залучення ділових кіл до співробітництва шляхом проведення виставково-ярмаркових заходів.
Двічі на рік проводяться засідання Ділової ради ТПП за участю регіональних торговельно-промислових палат. У Мінську функціонує представництво ТПП України, очікується відкриття представництва Білоруської ТПП у Києві.
Чорнобильської катастрофи 9 грудня 1999 року ГА ООН одностайно ухвалила резолюцію „Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи”, проект якої був спільно підготовлений делегаціями України, Білорусі і Росії.
Постійною є взаємодія України з Білоруссю в гуманітарній сфері, до чого спонукають історичні традиції, близькість культур, суміжність територій, проживання в Білорусі 237 тисяч українців, а в Україні близько 275 тисяч білорусів.
Загалом існуюча модель взаємодії між Україною і Білоруссю, в основі якої лежать добросусідські взаємини і співпраця на прагматичних засадах, є продуктивною і перспективною. Дедалі більше зростає значення українського фактору в житті Білорусі. Постійною є активна зацікавленість двох країн до розширення двосторонньої торгівлі, поглиблення науково-технічного і військового співробітництва, розвитку гуманітарних зв’язків. Усе це сприяє зміцненню клімату довіри у відносинах між Україною і Білоруссю.
Основні статті імпорту - продукція автомобілебудування, сільськогосподарського машинобудування, верстатобудування. Україна Експортує: переважно вуглеводні циклічні, прокат плоский з вуглецевої сталі, а також сільськогосподарську продукцію. Білорусь є важливим торговельно-економічним і політичним партнером для України.
Стан та тенденції ринку робочої сили;
Ринок робочої сили (ринок праці) – це сукупність засобів, установ та соціальних організацій, з допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії, кваліфікації, бажання тощо.
Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.
Механізми ринку праці складають попит на працю, пропозиція праці, заробітна плата - ціна праці.
Складаються два ринки. Перший ринок складної, кваліфікованої робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Ця робоча сила потребує великих затрат, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.
Другий ринок робочої сили представлений в основному робітниками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними.
Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська, китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потреби зміни кількості робочих місць.
Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.
Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.
- Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів.
- Другий ринок – країни Західної та Північної Європи.
- Третій ринок – ринок нафтовидобувних країн Близького Сходу.
- Четвертий ринок – Латинська Америка.
Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, розгалуженої дієвової служби зайнятості.
Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили України:
- аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин;
- конверсія, скорочення армії, передислокація військових частин;
- евакуація та переселення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
- зупинка підприємств через порушення економічних зв'язків і перебої у постачанні сировини, енергії, комплектуючих частин;
- необхідність здійснення широкої програми приватизації та роздержавлення економіки за короткий час.
Ринку праці в Україні притаманні наступні риси:
1. Відбувається скорочення кількості постійного населення та робочої сили. До того ж темпи скорочення робочої сили випереджають темпи скорочення кількості постійного населення.
2. Зменшення рівня безробіття відбувається не за рахунок працевлаштування безробітних, а за рахунок скорочення чисельності економічно активного населення.
3. Ріст рівня зайнятості відбувається не за рахунок росту працевлаштування безробітних, а за рахунок зменшення робочої сили.
Усе це свідчить, про необхідність регулювання ринку праці з боку держави. Головними напрямками при цьому мають бути: підвищення кількості робочих місць, підвищення життєвого рівня, реальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, медичного обслуговування.
Сучасний стан ринку праці України
характеризується масштабними структурними і динамічними змінами,
посиленням конкурентної боротьби підприємств за залучення
кваліфікованого персоналу, формуванням нових вимог до персоналу з боку
працедавців. Сучасні тенденції розвитку ринку праці визначають форми й
методи конкурентної боротьби працедавців на ринку праці, зумовлюють
необхідність визначення не тільки вимог до персоналу підприємств, але й
відстеження та врахування вимог пошукачів вакансій до умов зайнятості на
підприємствах, якості робочих місць, приділення підвищеної уваги
сприйняттю підприємства на ринку праці, заходам з покращення іміджу
працедавців.