6. Арабська Перекладацька Традиція і її Вплив На Середньовічну Європу.Переклади з грецьких оригіналів.

Арабська Перекладацька Традиція і її Вплив На Середньовічну Європу

У той час як на «латинському» Заході грецька мова ставала все більш і більш забутою, то в Арабському халіфаті, навпаки, культивувалися наука і філософія античної Греції. Це, в свою чергу, викликало рясний потік перекладів, що не слабшав протягом IX і більшої частини X ст. Причому в IX в столиці халіфата Багдаді був заснований спеціальний «Будинок мудрості», де трудилися багато як чудових перекладачів так і вчених . Таким чином, перекладацька справа в арабо-мусульманському світі була поставлена на державну основу. Потрібно відмітити, що сфера інтересів арабських перекладачів була вельми обширною. Крім робіт чисто утилітарно-прикладного характеру, вони займалися і перекладом теоретичних трудів по фізиці, релігії і т. д. З'явилися арабські версії Біблії, Євангеліє. З санскриту і персидськткої мов було перекладено декілька творів по астрономії, арифметиці та політиці і, з грецької - найважливіші дослідження по геометрії, медицині і астрономії, серед яких роботи Галена, Гіппократа, Евкліда, Архимеда, Птолемея та інших авторів. Але найбільшою увагою і впливом користувалися філософські труди Арістотеля. Про величезний інтерес до древньогрецький філософії свідчила поява в XII в. своєрідної історії філософії Шахрастані - книги «Релігійні секти і філософські школи», що викладала вчення античних мислителів.

При всій ворожості, що існувала між католицьким Заходом і мусульманським Сходом, взаємовідносини між ними аж ніяк не обмежувалися військовими зіткненнями. Вже з X ст можна говорити про наявність певних культурних контактів. Тут насамперед потрібно назвати ченця Герберта. Провівши декілька років в Іспанії, ще на початку VIII в. завойованої арабами, Герберт став чи не першим західноєвропейським вченим, який познайомився з арабомовною наукою і що відобразив її досягнення у власних трудах.

Взагалі в XII-XIII вв. контакти середньовічної Європи з арабо-мусульманською культурою придбали такий широкий розмах, що цей період часто іменують «великою епохою.

Переклади з грецьких оригіналів

Незадовільність ситуації, що склалася, коли ідеї найбільш шанованого і авторитетного для середньовічних мислителів автора, черпалися з других і третіх рук, поставила на порядок денний питання про безпосереднє звернення до грецьких першоджерел. Хоча спроби такого роду були й раніше, особливе місце тут відводять канцлеру Оксфордського університету, Лінкольна Роберту Гроссетесте . Знаючи єврейську, арабську та грецьку мови, він одним з перших почав перекладати природно-наукові твори Аристотеля безпосередньо з грецької мови, забезпечуючи їх власними коментарями. Ще більш важливу роль зіграла діяльність Вільемен з Мербеке .Будучи католицьким єпископом в Коринті, Вільемен вивчив грецьку мову і зібрав велику кількість рукописів Аристотеля. Вільемен в процесі перекладу основних поглядів творів Аристотеля і їх коментування відпрацьовував латинську термінологію аристотелізму.

Також слід згадати ім'я одного з найбільш видатних середньовічних мислителів, уродженця Англії Роджера Бекона». Застерігаючи від помилок, що виникають при читанні книг в поганих перекладах, і жорстоко осуджуючи тих, кого він називав «перебріхувальними перекладачами», які не знають ні науки, ні мов, Роджер Бекон разом з тим зупиняється і на об'єктивні труднощі, що виникають в процесі перекладу. Серед них він називає особливості, специфічні для кожної мови відсутність відповідної термінології, внаслідок чого виникає необхідність вдаватися до малозрозумілих спотворених запозичень, і інші подібні фактори.

Бекон наголошував про необхідність для перекладача знати мови і розбиратися в предметі, про яких йде мова.

Незважаючи на зазначені складності, інтенсивна діяльність середньовічних перекладачів принесла свої плоди. До кінця XIII ст західноєвропейські схоласти знали античне науково-філософську спадщину вже краще, ніж арабські вчені попередніх століть. Цьому сприяли і контакти з Візантією, особливо пожвавившись за часів хрестових походів. Далеко не завжди мирні, вони тим не менш активізували культурний обмін. Константинополь став найважливішим центром, що постачав Європу рукописами, а пізніше - і представниками грецької вченості, які відіграли величезну роль у підготовці Відродження.