Глосарій

Абстрагування – процес відсторонення від властивостей і відношень предметів, що вивчаються.

Абстракція – 1) процеси відсторонення від деяких характеристик (властивостей, відношень) предметів, що вивчаються, від їх початкових вербальних фіксацій; від носіїв характеристик предметів, які нас цікавлять; від деяких наших здібностей і можливостей; 2) результат відсторонення, який являє собою деякі абстрактні предмети (множини, а також властивості і відношення, які розглядаються як особливі одиничні предмети.

Агностицизм – напрям в гносеології, який заперечує тією чи іншою мірою можливість достовірного пізнання.

Аналіз – процедура розумового, а часто й реального розчленування предмета, властивості предмета, відношення між предметами на частини (ознаки, властивості, відношення).

Аналогія – це один з видів умовиводів, особливий метод пізнання, який дозволяє на основі подібності двох предметів за якимись ознаками, отримати нове знання про їхню схожість за іншими ознаками.

Верифікація – доказ, підтвердження. Поняття, яке використовується в логіці і методології наукового пізнання для позначення процесу встановлення істинності наукових тверджень через їх емпіричну перевірку.

Відчуття – це елементарні пізнавальні акти, які виникають у процесі дії зовнішніх подразників, наприклад звуку, на органи відчуття людини. Відчуття також можуть викликатися процесами, які відбуваються в організмі людини, наприклад хворобою.

Герменевтика – мистецтво тлумачення, перекладу літературних текстів.

Гносеологія – теорія пізнання.

Дедукція – рух думки від загального до часткового.

Діалог – мистецтво провадити бесіду з метою виявлення понять. Вперше введено Сократом, у котрого діалог є основним методом знаходження істини.

Індукція – рух думки від часткового до загального.

Категорії – це універсальні форми мислення і свідомості, які відображають загальні властивості, взаємозв’язки, закономірності розвитку всіх матеріальних і духовних явищ та процесів.

Когнітивні структури: схема, карта, фрейм – це інформаційні форми подання знань.

Концепція когерентної істини – розглядає істину як узгоджені між собою несуперечливі знання.

Криза класичної гносеології – стан наукової методології наприкінці XIX початку XX століття після констатації факту неможливості відобразити об’єкт пізнання у понятті.

Метод – спосіб побудови пізнавальної системи, сукупність прийомів і дій для практичного й теоретичного освоєння дійсності.

Моделювання – метод дослідження предметів на їх моделях. Під словом „модель” мають на увазі спеціально створений людиною предмет чи систему, пристрій, який відтворює реально існуючі предмети або системи, що є об’єктом наукового дослідження.

Наслідок – явище похідне від причини.

Наукова революція – радикальний переворот в пізнанні, зміна наукових теорій.

Неопозитивізм – методологічний напрям, що проголошує тотожність у науці поняття та його предмета, знака та означеного. До науки належить тільки те, що може бути верифіковано, тобто підтверджено або спростовано через дослід.

Парадигма – загальний припис, що зумовлює пізнання і через це перевагу в ньому тієї чи іншої теорії.

Парадигма – сукупність теоретичних і методичних положень, прийнятих науковим співтовариством на певному етапі розвитку науки, які використовуються як зразок, модель, стандарт для наукового дослідження.

Плюралізм – методологічний підхід, основна вимога якого – охопити по можливості всі сторони і зв’язки предмета, що вивчається (гносеологічний плюралізм); використовувати у пізнанні і в соціальній діяльності будь-які методи, засоби, прийоми (методологічний плюралізм).

Поверхня-резома – термін, що у філософії постмодерну фіксує незалежність реальності як від глибинних субстанцій, так і від високих моральних цінностей.

Позитивізм – методологічний напрям, згідно з яким наукове це те, що може бути отримане і зафіксоване в експерименті та описане засобами математики.

Поняття – це пізнання загальних і суттєвих ознак предметів і явищ. Поняття – це абстракції, слова чи словосполучення (наприклад, „елементарна частка” у фізиці, „товар” в політекономії тощо).

Постмодерністська філософія – критикує раціоналістичні засади наукового пізнання, в якому конструюється ідея об’єктивної істини.

Постпозитивізм – методологічний напрям, що проголошує залежність науки від позанаукового оточення. Вплив цього оточення й зумовлює розвиток науки.

Прагматизм – спосіб мислення, який виходить з того, що істинне те, що працює у механізмі, приборі, взагалі в реальному житті.

Прагматична теорія істини – згідно з нею критерій істинності спирається на практичну значущість, користь та ефективність знань.

Практика – суттєво-предметна основна перетворювальна діяльність.

Принцип кореспонденції – полягає у відповідності (адекватності) знання об’єктивній реальності.

Причина – явище, дія якого викликає, змінює, визначає інше явище.

Раціоналізм – напрямок в гносеології, який висуває розум як єдине джерело пізнання.

Раціональне пізнання – діяльність мислення, яка здійснюється у формі поняття, судження та умовиводу.

Релятивізм – вчення, яке відкидає абсолютне і абсолютизуюче відносне в структурі пізнання.

Сенсуалізм – напрям в гносеології, який висуває відчуття як єдине джерело пізнання.

Синтез – поєднання отриманих в результаті аналізу різних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему), яке здійснюється як в практичній діяльності, так і в процесі пізнання.

Системно-структурний метод – це метод, в основі якого лежить дослідження матеріальних утворень як систем, що мають певну структуру і містять певну кількість пов’язаних відповідним чином елементів.

Ситуація-проблема – термін прагматичної методології, що описує перехід пізнання від стану розмаїття у відносинах із середовищем до стану зв’язності та самодостатності.

Сприйняття – це складна форма чуттєвого пізнання, вона становить комплекс, суму різних відчуттів. Сприйняття дає цілісний образ предмета, що безпосередньо впливає на органи чуття людини.

Судження – це речення, тобто будь-яка відносно закінчена думка, в якій щось стверджується або заперечується про предмет пізнання (наприклад „Земля обертається навколо своєї осі”).

Сутність – сукупність властивостей, що характеризують предмет і відрізняють його від інших предметів.

Текст – термін у філософії постмодерну, що підкреслює вирішальну роль мовних формоутворень у процесі сприйняття дійсності, відокремленість знання від реальності.

Теорія – комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення певного явища.

Теорія істини у конвенціоналізмі – згідно з ним істина це просто погодження з тим, що вважати істиною.

Теорія істини у різних течіях неопозитивізму – в них проголошується відмова від розв’язання питання про відношення пізнання до дійсності.

Узагальнення – це дослідження таких ознак предметів матеріального світу, які характеризують не один якийсь предмет, а цілий клас однорідних предметів.

Умовивід – це низка взаємопов’язаних суджень. Форми умовиводів досліджуються логікою.

Уявлення дають чуттєвий образ предмета з пам’яті.

Фальсифікація – процедура, яка встановлює хибність теорії чи гіпотези в результаті її емпіричної перевірки.

Чуттєве пізнання – це перший ступінь пізнання, який являє собою безпосереднє сприйняття світу людиною. Це пізнання здійснюється у вигляді відчуттів, сприйняття і уявлень.

Явище – виявлення (вираження) предмета, зовнішні форми його існування.

ВІДОМОСТІ

про авторів

Попов Василь Борисович – кандидат філософських наук, доцент.

Галкіна Людмила Ігорівна – кандидат філософських наук, доцент.

Тягнібедіна Ольга Стефанівна – кандидат філософських наук, доцент.

Савельєв Юрій Борисович – кандидат філософських наук, доцент.

Левченкова Ольга Борисівна – кандидат філософських наук, доцент.

Молодцов Борис Іванович – старший викладач, здобувач кафедри.

91