- •2. Охарактеризуйте типи світогляду.
- •Сартр «Екзистенціоналізм це гуманізм».
- •2. Емпіричне та теоретичне пізнання
- •Основні джерела марксизму.
- •2. Чим відрізняється особистість від індивідуальності
- •Праця Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини».
- •2. Форма руху матерії
- •Основні концепції свідомості в історії філософії.
- •2. Форми і основні риси історичних форм діалектики.
- •Категорії діалектики.
- •Напрями некласичних філософських шкіл.
- •2. Фактори, що впливають на розвиток суспільства
- •Еммануїл Кант «Критика чистого розуму».
- •Основні ідеї німецької класичної філософії.
- •2. Волюнтаризм
- •Основні концепції соціальної філософії.
- •2.Назвіть основне джерело та рушійні сили історії.
- •Охарактеризуйте історичний процес філософського уявлення про теорію цінностей.
- •2. Які відмінності між фізичним та суспільним часом
- •Основні риси і представники «Відродження».
- •2.Епоха середньовіччя, релігійна філософія.
- •Основні риси і представники «Просвітництва».
- •Дайте характеристику основних теорій історичного процесу та розкрийте їх суперечності. Розуміння історичного процесу в історії філософії
- •6) Філософія історії у працях українських мислителів:
- •Типологія історичного процесу
- •Основні теорії історичного процесу в XX ст.:
- •2. Сформулюйте основні властивості на рівні свідомості
- •Декарт «Міркування про метод»
- •2. Назвіть форми та характерні риси історичних форм діалектики
- •Історичні типи цивілізації
- •2. Дайте класифікацію цінностям
- •Закони діалектики.
- •2. Футурологічні концепції
- •Обґрунтуйте сутність та типологію наукових революцій. Поняття «філософія науки». Основні етапи її історичної еволюції
- •Наукові революції: поняття та типологія
- •Сутність, етапи та наслідки сучасної науково-технічної революції
- •2. Назвіть модуси буття і його основні форми
- •Відмінності філософії Бекона та Декарта.
- •2. Історичні типи світогляду
- •Структура світогляду
- •2. На яких принципах ґрунтується наукове пізнання
- •Охарактеризуйте основних представників та розкрийте зміст філософії «Нового часу»(капітал. Період).
- •2. Поняття практика і розвиток
- •Співвідношення розсудку та розуму у пізнавальному процесі.
- •2. Концепції культури
- •Охарактеризуйте філософські аспекти економічного базису суспільства.
- •2. Назвіть «ідоли пізнання», що були виведенні Беконом. Їх суть.
- •Закон єдності та боротьби протилежності.
- •2. Назвіть основні типи діяльності людини
- •Охарактеризуйте співвідношення понять «свідомість» і «самосвідомість». Покажіть генезис основних форм самосвідомості.
- •2. Розкрийте сутність соціального дарвінізму
- •Розкрийте форми і сутність відображення(форми матеріального руху: як на рівні кожної з цим форм відбувається відображення).
- •2. «Суть сродної праці» у філософії Сковороди
- •Кант «Річ у собі»
- •2. Об’єктивна та суб’єктивна істина
- •Екзистенціоналізм.
- •Історико-філософські концепції онтології.
- •2. Агностицизм.
- •2. Сформулюйте сутність історичного процесу
- •Основні теорії історичного процесу в XX ст.:
- •2. Основні форми матерії
- •Надлюдина Ніцше.
- •2. Визначте сутність сенсуалізму
- •Охарактеризуйте емпіризм та раціоналізм. Їх суперечності.
- •2. Основні школи давньогрецької філософії та їх філософська проблематика
2. Фактори, що впливають на розвиток суспільства
Суспільство - це процес і результат взаємодії конкретних людей, і висхідним пунктом цього процесу є суспільне виробництво. Суспільне виробництво поділяється на духовне і матеріальне виробництво. Матеріальне виробництво націлене на задоволення потреб людей (одяг, житло, їжа та інше). Духовне виробництво дає певні знання, створює певне духовне середовище.
Матеріальне виробництво є основою суспільного виробництва, а також умовою їх розвитку. Матеріальне виробництво забезпечує духовне життя людей: розвиток науки і мистецтва, права і політики, філософії і моралі.
Матеріальне виробництво визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва. Внаслідок чого матеріальне виробництво є фактором існування та розвитку самого суспільства.
Характер і рівень матеріального виробництва визначається тим способом освоєння природи, в яких воно здійснюється.
Спосіб виробництва - це єдність продуктивних сил і виробничих відносин.
Продуктивні сили - це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, які виражають активне відношення людей до природи, що полягає в матеріальному і духовному впливі на неї і на розвитку її багатств, в ході якого виробляються умови існування людини і проходить процес її розвитку.
Оскільки в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й одне з одним, то виникає друга складова способу виробництва - виробничі відносини. До виробничих відносин відносяться, насамперед, взаємини на конкретному підприємстві, але сюди входять і відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі обміну, розподілу та споживання суспільного продукту.
Продуктивні сили і виробничі відносини завжди перебувають у тісному взаємозв'язку і діалектичній єдності. Найоптимальніший варіант, коли виробничі відносини відповідають рівню розвитку продуктивних сил.
Світ, в якому живуть люди, надзвичайно суперечливий. Його пронизують різноманітні процеси. Часом виникають класові чи національні, побутові чи виробничі конфлікти, міждержавні зіткнення, війни, гинуть люди, назавжди зникають з лиця Землі матеріальні та духовні цінності.
Запобігти цьому можна лише завдячуючи здоровому глузду, проникливому розуму і добрій волі, сформованих на засадах пізнання, розуміння суті тих життєвих реалій, в яких відбуваються соціальні події, реалізуються людські пристрасті.
3. а)одиничного до загального
б)розвитку
Білет № 8
-
Еммануїл Кант «Критика чистого розуму».
Еммануїл Кант (1724—1804) — німецький філософ, засновник німецької класичної філософії.
"Критика чистого розуму" (1781) — основ на праця І. Канта — присвячена визначенню та оцінці джерел, принципів та меж наукового знання.
І. Кант прагне подолати однобічності раціоналізму та емпіризму в тлумаченні джерел знання, стверджуючи взаємозв'язок чуттєвого досвіду і раціональних структур в науковому пізнанні. З одного боку, І. Кант впевнений, що джерелом достовірних знань не може бути досвід, як стверджують емпіристи. З іншого — таким джерелом не може бути і розум, як вважають раціоналісти.
А між іншим, відомо, що достовірне знання можливе. Звідки ж воно виникає? Джерелом такого знання, за І. Кантом, є незалежні від досвіду і такі, що передують йому, апріорні форми чуттєвості й розсудку. Кант досліджує межі, в яких реалізується здатність розуму, а також досліджує інші здатності й форми пізнання, які обумовлюють можливість достовірної науки — математи-"*ки і природознавства, а в філософії — можливість метафізики, етики, естетики та релігії. В результаті, вчення І. Канта про пізнання стає вченням агностицизму. Його погляд полягав у тому, що емпіричною основою пізнання є відчуття, які виникають внаслідок впливу об'єктів на нашу здатність сприйняття. Тут І. Кант — матеріаліст. Але в подальшому Кант основну увагу приділяє аналізові способів "впорядкування", "ув'язці" емпіричних даних за допомогою апріорних і суб'єктивних форм чуттєвого пізнання — простору та часу. Він прагне строго відділити явища, доступні людському пізнанню в досвіді, від "речей у собі", тобто від сутності речей, яка нібито не може бути даною в досвіді. Відчуття, уявлення і взагалі всі "феномени" (явища), підпорядковані суб'єктивним формам сприйняття (просторові та часу), не дають справжнього знання про об'єкти, або "речі у собі". "Речі у собі" — непізнавані. Пізнавані лише явища.
І. Кант вважає, що всі форми пізнання мають апріорний характер. Він розглядає розсудок як здатність мислити, синтезувати, узагальнювати зміст чуттєвих уявлень за допомогою апріорних понять — категорій. "Підведення" емпіричних споглядань під категорії здійснюється за допомогою здатності судження або продуктивної здатності уявлення.
І. Кант розглядає загальні методологічні принципи і вимоги наукового пізнання (принцип каузальності, ідея субстанції та ін.), які визначають умови і межі "можливого досвіду". Досліджує також розум, який потребує абсолютної завершеності досвіду, і дає критику його ілюзій і помилкових висновків, коли відривається від чуттєвої основи пізнання і прагне до пізнання надчуттєвого — душі, світу як цілого і Бога. Кант далекий від однозначної негативної оцінки помилок розуму, в яких він вбачає прагнення до безмежного розширення знання. Ідеї розуму мають для природознавства регулятивне, спрямувальне значення. Істинним предметом філософії, за І. Кантом, є вчення про апріорні, раціональні структури і діалектику розуму.
Розуміючи, що його вчення прагне обмежити розум, І. Кант вважав: те, що втрачає пізнання, виграє віра. Якщо Бог не може бути сприйнятим ні в якому досвіді, не належить до світу явищ, то, за І. Кантом, неможливий не лише ніякий доказ, а й будь-яке спростування його існування. Релігія є предметом віри, а не науки. Вірити в Бога, за І. Кантом, не лише можливо, а й необхідно, тому що без віри неможливо примирити вимогу моральної свідомості з фактами зла, що панує в людському житті.
Слід зазначити, що мотиви, згідно з якими Кант розвиває свою критику розуму, не зводяться до того, щоб підпорядкувати розум вірі. Він прагнув з'ясувати: по-перше, джерела різних видів знання — наукового і філософського; по-друге, засади достовірності знання в математиці і в природознавстві; по-третє, з'ясувати форми і категорії наукового мислення.
3. а)абсурдно
б)існую
Білет № 9