2. Волюнтаризм

Волюнтар́изм (лат. voluntas — воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.

Згідно з волюнтаризмом, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору мети і способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії, що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.

Ідея про пріоритет волі в житті людської особи виникла в період краху античного світогляду, коли було поставлено під сумнів переконання у тому, що головною духовною силою є розум. Одним з перших затвердив принцип волі релігійний мислитель Августин (354-430), за яким воля управляє діями душі і тіла, спонукає душу до самопізнання, тощо.

Німецькі філософи Артур Шопенгауер і Е. Гартман абсолютизували волю, наділівши її космічною силою, сліпою і несвідомою першоосновою, похідними від якої є всі психічні прояви людини. Надалі під впливом цього виду волюнтаризму в глибинній психології розвилося уявлення про ірраціональну природу ваблень, яка керує людською поведінкою.

Прихильниками волюнтаризму були також, німецький філософ і психолог В. Вундт згідно якому психічна причинність отримує вищий вираз у вольовому акті перш за все в апперцепції, американський філософ і психолог У. Джеймс, який вважав що вирішальна роль у вчинку належить нічим не зумовленому вольовому рішенню (лат. Fiat! — Та буде!), німецький психолог Р. Мюнстербере, який відстоював панування волі над рештою психічних функцій, і інші західні психологи кінця XIX — початку XX ст.

3. а)дійсними...дійсне – Гегель

б)не дійсним...розумне – Шопенгауер

Білет № 10

1. Основні концепції соціальної філософії.

Суспільство - це реальні люди, які об'єднались у соціальні групи і соціальні верстви, що вступають у взаємодію і створюють матеріальні та духовні блага для своєї життєдіяльності. Без людини суспільство не існує, бо людина - суб'єкт і головна дієва особа суспільства.

Суспільство - це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей.

У розвитку соціальної філософії виникло багато найрізноманітніших підходів до пояснення сутності суспільства. В сучасній філософії одні концепції збагатилися, інші виникли як нові.

Основні концепції суспільства в сучасній філософії:

♦ релігійно-філософська;

♦ натуралістичні концепції;

♦ діалектико-матеріалістична;

♦ культурологічна;

♦ психологічна;

♦ праксеологічна;

♦ концепція соціальної дії тощо.

Усі концепції (парадигми) не можуть претендувати на абсолютну істину, бо вони лише відображають певні сторони суспільного життя людей. Проте потрібно філософські розуміти місце суспільства та людини у сукупності, з'ясувати загальні інваріанти суспільного розвитку, множинність відносної незалежної та різноманітності народів, які живуть у конкретному суспільстві.