35. «Чорна Рада» 1663 року та її вплив на Україну.

Чорна рада — загальна козацька рада, — збиралася для вирішення стратегічних питань, коли між старшинами не було одностайності. Найбільш відома чорна рада, за негативними наслідками, яка відбулася 17-18 (27-28 червня) 1663 року на околицях Ніжина.

Рада була скликана для обрання гетьмана Лівобережної України. Участь у чорній раді взяли не тільки козаки, але й селяни та міщани — «чернь», які також мали право голосу.

Після зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні розпочався період громадянської війни, який в українській історії носить назву «Руїна». Україна фактично розпалася на дві частини —Правобережну і Лівобережну. На хід подій у Правобережжі намагалася впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна знаходилась під контролем Московської держави.

На початку 1663 року за згодою польського короля у Правобережній Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Однак лівобережні полки і Запорожжя не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко і запорозький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Сомка і Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні групи козацької старшини.

Наслідки

Кошовий Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи зменшити податки та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час чорної ради Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд (на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо), сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся обрання його гетьманом. Після ради Якима Сомка і Василя Золотаренка за наказом Брюховецького було заарештовано, звинувачено у зв'язках з польською шляхтою і у вересні 1663 року страчено у Борзні.

36 Українська революція 1917 року. 1 і 2 універсали

Початок 1917р. характеризувався активізацією революційного робітничого руху, посиленням селянських заворушень, антивоєнними виступами.

Революція почалася в Петрограді з повалення самодержавства та створення Тимчасового уряду. Особливою прикметою революції стало масове створення Рад робітничих і солдатських депутатів. В Україні до червня 1917р. було створено 252 Ради. 3 березня 1917р. з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) у київському клубі „Родина” відбулися збори представників українських організацій, які проголосили створення Центральної Ради – організації яка повинна була координувати український рух. Намагання ТУП перебрати на себе зверхні функції не знайшли підтримки в учасників зборів. Активізували свою діяльність усі українські політичні партії. 25 – 26 березня провело з’їзд ТУП. Його учасники підтримали курс на запровадження автономного ладу і прийняли рішення змінити назву організації на „Союз українських автономістів – федералістів”.

Наприкінці березня 1917р. у Харкові відновила свою діяльність Українська народна партія, яка ще в 1902р. виділилася з Революційної української партії і сповідувала радикально – самостійницькі гасла. Проте весною 1917р. УНП еволюціонувала на автономіську платформу.

Виконуючи ухвали численних віч, а особливо рекомендації Другого Військового з’їзду щодо автономії України 10(23) червня 1917р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст І Універсалу Центральної Ради до українського народу..” одні самі будемо творити наше життя”. В Універсалі наголошувалося, що встановлення нового автономного ладу в Україні має бути справою українською. Перший Універсал Центральної Ради зустрів підтримку усього українського народу.

Після проголошення І Універсалу Центральна Рада приступила до створення першого уряду автономної України під назвою Генеральний Секретаріат. Головою уряду став В.Винниченко. Генеральний Секретаріат складався з голови та сімох генеральних секретів. Проголошення Універсалу занепокоїло Тимчасовий уряд і 15(28) червня 1917р. до Києва прибула його делегація. У зв’язку з тим, що міністри відмовилися зустрітися із широким складом Центральної Ради, останнього було делеговано для переговорів з ними М Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюру. Під час переговорів міністри заявили, що вони з розумінням ставляться до боротьби українського народу за свої права, однак запровадження автономії потребує узгодження з Установчими зборами Росії. Після дводенних переговорів було досягнуто компромісу. Він полягав у тому, що Тимчасовий уряд Росії визнавав Центральну Раду як легальне представництво українського народу з умовою, що до її складу ввійдуть представники національних меншин. Російські представники погодилися на затвердження Генерального Секретаріату як свого адміністративного органу на території України. Всі закони і розпорядження повинні були проводитися через Генеральний Секретаріат.

Наслідком київських переговорів Тимчасового уряду з Центральною Радою стало прийняття Другого Універсалу. Його текст було проголошено та опубліковано українською, російською, єврейською та польською мовами 16 липня 1917р. Згідно з ІІ Універсалом Центральна Рала ухвалила постанову про поповнення свого складу представниками народних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям було надано 30% місць. Зокрема, з цією метою фракція Ради робітничих депутатів відводилося 30 місць, Раді військових депутатів – 20, соціалістам – революціонерам – 20, меншовикам – 20, Раді об’єднаних громадських організацій – 10, кадетам – 10, народним соціалістам – 4, євреям – 50, полякам – 20, молдаванам – 4, німцям – 3, татарам – 3, грекам, чехам, білорусам, менонітам і болгарам – по одному місцю.

Компроміс М.Грушевський розглядав, як „великий акт, котрим закладаються вже не якісь приготовчі підстави, а сама автономія України” Д. Дорошенко назвав Другий Універсал суттєвим кроком назад у порівнянні з Першим Універсалом. Загалом історія назве Другий Універсал ганебним прихиленням Ради перед москалями. Не вдаючись до аналізу змісту Універсалу, варто зазначити, що в порозумінні між Тимчасовим Урядом і Центральною Радою чітко проглядалися взаємовідносини між паном і підлеглим, який робить спробу здобути волю.

Виконуючи домовленість з Тимчасовим урядом Центральна Рада виробила конституцію автономного устрою України під назвою: „Статут вищого управління України”, який був ухвалений 29 липня 1917 р. Статут містив 21 параграф і мав стати основою діяльності адміністрації краю і регулювати відносини з Тимчасовим урядом. Для затвердження Статуту до Петрограда відбула делегація у складі В. Винниченка, Х.Барановського, Ф.Раффеса. Делегація прибула до Петрограда в досить невдалий політичний момент. Тільки-но Тимчасовий уряд придушив більшовицьке повстання, як розпочала наступ корніловщина. У ході обговорення документу Тимчасовий уряд виступив проти Статуту.

Після тривалих переговорів Тимчасовий уряд затвердив 4 серпня „Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату Тимчасового правительства на Україні”. Інструкція містила 9 пунктів замість 21. Найважливішими були другий та третій. Згідно з інструкцією кількість генеральних секретарів зменшувалася з 14 запропонованих до 9. Крім того, Тимчасовий уряд залишив за собою право передавати свої накази безпосередньо місцевим органам влади без відома Генерального Секретаріату.