32. Економічний розвиток Наддніпрянщини в I половині XIX століття.

Українські селяни сіяли жито, пшеницю, овес, гречку та інші традиційні культури, хоча вже почали поширюватися соняшник, картопля тощо. Розвивалося, особливо в південній Україні, скотарство. Степові простори України, на яких паслися величезні отари овець, відкривали широкі перспективи і для розвитку суконної промисловості. Овечий лій ішов на виробництво свічок. У Криму займалися виноградарством, виробництвом шовку. Продовжують удосконалюватися всілякі промисли: вироблення посуду, полотна, взуття. Розвиваються важливі їх центри, як-от в Опішні, де виготовлялася знаменита кераміка. В Україні, хоч і повільно, відбувалися певні зрушення, характерні для капіталістичної епохи. У 30—40-х роках XIX ст., із запізненням понад 150 років порівняно з Англією, в Російській імперії, в тому числі й в Україні, почався промисловий переворот (від мануфактури до фабрики, від ручної праці до машинної), який тягнувся кількадесят років. Найважливішим соціальним наслідком цього явища було формування міської буржуазії та робітничого класу. Нові підприємства були значно рентабельнішими, ніж ті, що перебували у власності поміщиків і де використовували працю кріпаків. У результаті в середині XIX ст. капіталісти сконцентрували в своїх руках понад 90% заводів.

Первісно виникали дрібні підприємства, особливо у сфері обробної промисловості. Потім виникли й збільшилися (кількісно та якісно) заводи й фабрики, на котрих переважала вільнонаймана праця. В Україні з її потужними можливостями сільського господарства в першу чергу формувалися підприємства харчової промисловості (цукрової, горілчаної тощо), які стали провідними в Російській імперії. Хліб, м'ясомолочні продукти та цукор мали значний попит на ринках Західної Європи, основна маса населення якої працювала на промислових підприємствах. Існували й інші галузі промисловості, наприклад соляна, виноградна, паперова, порцелянова тощо, але вони розвивалися не так бурхливо і до того ж лише в окремих регіонах, а то й центрах. Ще у XVIII ст. було відкрито потужні поклади кам'яного вугілля (Донеччина), які перевищували всі разом узяті поклади Західної Європи; залізної руди (біля Кривого Рогу). Це створило ідеальні умови для розвитку гірничої та металургійної промисловості, поклало початок формуванню Донецько-Криворізького промислового району. Шахти й заводи мали бути надійно зв'язаними між собою, так само як центри виробництва з місцями збуту (особливо на берегах Чорного та Азовського морів). Через Україну йшов потужний потік товарів до зарубіжних держав. Без сумніву, суттєво впливало на це важливе геополітичне становище України, де постійно знаходилися великі контингенти військових. Внаслідок цього розвивається система шляхів — шосе, будуються канали, наприклад в обхід дніпрових порогів. Важливе місце в Україні належало чумацькому промислу. Чумаки на возах, запряжених волами, транспортували зерно, сіль, рибу та ін. Але вже в 1823 р. на Дніпрі з'явився перший пароплав, який збудували талановиті кріпаки з м. Мошни на Черкащині. У 40—60-х роках XIX ст. в Україні пароплави з'являються у значній кількості, а ще пізніше — залізниці, які швидко витіснили чумацький промисел.

Ще з давніх часів в Україні існували торги та ярмарки, наприклад Сорочинський (у Сорочинцях на Полтавщині), але у XIX ст. вони набули особливого розмаху, причому приблизно половина всіх ярмарків Російської імперії припадала саме на Україну. Контрактовий ярмарок у Києві перетворився на одну з найбільших торгівельних бірж у Європі, де укладалися контракти також із зарубіжними виробниками й торговцями

Повним ходом продовжувалося формування ринкових відносин, Наддніпрянська Україна вже була включена до загальноросійського ринку. Водночас вона була відрізана від підавстрійських земель України, що мало негативні наслідки.

У результаті розвитку ремесел, промисловості й торгівлі спостерігалося збільшення міст, зростання в кілька разів міського населення, особливо на берегах Дніпра, Азовського та Чорного морів. Ліквідація небезпеки ординських нападів і вигідна торговельно-економічна кон'юнктура стали причиною бурхливого росту Одеси (Хаджибей, Коцюбіїв), Миколаєва (Витовки), Херсона та ін.

Слід підкреслити, що російський уряд уважно стежив за тенденціями економічного розвитку України і продовжував політику дискримінації України і в цьому відношенні. Так, він ще у 1753 р. ліквідував митний кордон між Росією та Гетьманщиною, а у 1782 р. дозволив поселятися в Києві російським купцям. Потім уряд умисно переводив з різних кінців Російської імперії до України купців з великими капіталами, для яких створювалися пільгові умови діяльності. Було ліквідоване магдебурзьке право у 1831—1835 pp. (у Києві — у 1840 p.), українські міщани навіть виселялися (як-от у Києві) з центру міста. На товари встановлювалися різні тарифи. Внаслідок цього товари з України мали продаватися дорожче, ніж московські чи петербурзькі, отже, не були конкурентоздатними. Таким чином, про якусь рівноправну економічну конкуренцію російського та українського капіталів годі говорити. Перемога російських купців була забезпечена передусім політичними методами.