31. Політичне життя галичини в 50 – 90 рр XIX століття: москвофіли і народовці

Кримська війна завершилася нищівною поразкою Росії. За Паризьким договором (березень 1856 р.) їй заборонялося тримати військові кораблі на Чорному морі та будувати на його узбережжі укріплення. Південна Бессарабія і землі в гирлі Дунаю залишилися під протекторатом Туреччини.

Для згуртування патріотичних сил і пропаганди національно-визвольних ідей у Петербурзі було створено українське видавництво. Воно друкувало твори І. Котляревського, П. Куліша, Т. Шевченка, Марка Вовчка. Там же виходив у 1861-1862 pp. перший в імперії український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал Основа, де публікувалися праці з історії та культури України, а також дослідження соціально-економічного характеру. Об'єднавши навколо себе передову інтелігенцію, часопис "Основи" став ідейним центром визвольного руху.

У липні 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуев таємним циркуляром заборонив видання наукових, релігійних і педагогічних працьна "малороссийском наречии", бо, як зазначалося в цьому документі, "української мови не було, нема і не може бути". Українською дозволялося друкувати лише твори художньої літератури.

 У травні 1876 р. вийшов Емський указ царя Олександра II про заборону видання українською мовою оригінальних творів і перекладів, за винятком історичних документів та художньої літератури. Крім того, заборонялися лекції, вистави, концерти українською мовою. Було розігнано відділ Російського географічного товариства й припинено видання "Киевского телеграфа". Внаслідок репресивних заходів чимало активних громадівців потрапили на заслання, а деякі, уникаючи розправи, емігрували за кордон.

1875 р. в Одесі утворюється "Південноросійський союз робітників", який був першою робітничою організацією в усій Російській імперії. 

У суспільно-політичному русі тут сформувалися дві основні течії - народовці та москвофіли. Отримуючи ідеологічну підтримку й грошові субсидії від царизму, "москвофіли" намагалися довести, що українського народу не існує, є тільки єдиний "панруський" народ від Карпат до Камчатки. їхнє протистояння національному відродженню сприяло примусовій асиміляції українського населення, яку провадила Австро-Угорська імперія. Лідери "москофілів" Д. Зубрицький, В. Дідицький, А. Добрянський та інші пропагували свої погляди, публікуючи статті в газеті "Слово" і журналах "Галичина" та "Лада".

Проти москвофілів виступили представники студентства, духівництва, літератури, вчителі, котрі належали до політичної течії народовців. Вони вважали, що розвиток української культури є запорукою національного відродження. У грудні 1868 р. заходами народовців була заснована у Львові громадська організація "Просвіта", що займалася поширенням освіти та історичних знань серед народу, видавала твори українських письменників, популярні брошури, шкільні підручники, газети "Читальня" та "Письмо Просвіти", літературно-наукові альманахи, народний календар тощо, створила мережу бібліотек, читалень, самодіяльних театрів, музичних Та хорових колективів. Широкого поширення набувала написана у 1863 р. композитором М. Вербицьким музика до вірша П. Чубинського "Ще не вмерла Україна", який пізніше був визнаний національним гімном. "Просвіта" організувала економічні й фінансові товариства - "Сільський господар", "Земельний банк", "Крайовий кредитовий союз", "Молочарський союз", молодіжні - "Січ" та "Сокіл", освітні - "Руське педагогічне товариство". Ідеологами народовства були В. Барвінський, А. Вахнянин, О. Огоновський та ін.

Формуванню української національної свідомості сприяло засноване народовцями у Львові 1873 р. Літературне товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), якому судилося стати важливим науковим центром. А 1894 р. це товариство очолив видатний український історик М. Грушевський. На грунті українофільства й народознавства зароджується під впливом М. Драгоманова радикальний напрям у визвольному русі. 1885 р. виникає перша політична організація народовців - Народна рада, що діє під гаслами національного розвитку, демократії та федералізму. А з 1890-го пропаганду соціалістичних ідей, демократії і соборності України розпочала Русько-українська радикальна партія, заснована І. Франком, М. Павликом, С. Даниловичем та Є. Левицьким. Вона прагнула об'єднати всі демократичні сили й спрямувати їх на визволення українського народу. Пропаганду ідей єдності українських земель, національного й соціального визволення на сторінках її видань "Народ", "Хлібороб" і "Товариш" здійснювали М. Драгоманов, Л. Українка, П. Грабовський, В. Стефаник, І. Франко та інші.