5.Законодавство України у сфері інформаційних відносин

Інформаційне законодавство – розгалужена комплексна галузь. Під цією категорією слід розуміти множину нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів і постанов нормативного змісту, а також підзаконні нормативні акти, які регулюють суспільні відносини щодо інформації. Законодавство України про інформацію складають Конституція України, Закон України «Про інформацію», законодавчі акти про окремі галузі, види, форми й засоби інформації, міжнародні договори і угоди, ратифіковані Україною, та принципи й норми міжнародного права.

Суб’єктами інформаційного права є учасники інформаційних відносин. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інформацію» суб'єктами інформаційних відносин є громадяни України, юридичні особи, держава.

Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни і юридичні особи, міжнародні організації і особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події і явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Сьогодні в Україні існує ціла низка нормативних актів, що регу­люють відносини у сфері інформації, і відповідно торкаються питання використання глобальної мережі, але тільки один основний доку­мент присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформа­ційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї ме­режі в Україні» № 928/2000 від 31 липня 2000р.

В України існує також закон «Про електроний цифровий підпис» (№ 852-IV від 22 травня 2003 p.).

Одним з об'єктивних показників зростання ролі права врегулю­вання суспільних відносин у сфері інформаційних процесів є прий­няття в Україні законів «Про інформацію» від 1992 року і «Про науково-технічну інформацію» від 1992 року, в яких інформація розглядається як об'єкт права власності. Ці закони передбачають створення правової бази для одержання і використання інформації у сфері товарно-грошових відносин. Фізичні та юридичні особи, які реалізують інформаційний продукт, вважаються товаровиробниками з усіма правами та зобов'язаннями.

Що стосується інтелектуальної суті машинної інформації, то пи­тання її правової охорони зводиться до того, щоб нетиповій машин­ній інформації надати типовий правовий режим, розв'язавши комп­лекс спірних питань.

Питання щодо наявності (або відсутності) творчих зусиль при створенні машинної інформації як інтелектуального продукту є дос­татньо складним і дебатується не один рік.

У свою чергу, Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності» від 18 лютого 1992р. визначає інформацію як відомості у будь­якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофіль­ми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості; «Конвенция о фор-мировании информационного пространства СНГ», затверджена Рі­шенням Ради голів держав СНД від 18 жовтня 1996 р. під інформа­цією розуміє відомості про осіб, предмети, факти, явища та процеси незалежно від форми їх представлення.