2. Витрати та їх роль у формуванні ціни

Гуртові організації в ціну продукції включають надбавку за величиною, яка відповідає усім додатковим витратам, що пов'язані з організацією гуртової реалізації продукції. Сюди входить орендна плата за приміщення офісу бази, оплата праці її працівників, витрати на освітлення, опалення, охорону, а також належні кошти на розвиток гуртової організації (прибуток) і відповідний податок на додану вартість. У результаті формується відпускна „ціна гуртова". Вона застосовується для гуртової реалізації продукції торговельній мережі. Для покриття витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції безпосередньо в магазинах, торговельні структури включають в гуртову ціну чергову надбавку, що відповідає витратам, аналогічним як в гуртових (посередницьких) організаціях, включаючи і наступний ПДВ. За цією ціною здійснюється продаж виробів окремим споживачам дрібними партіями або поштучно. Формування структури цін показано на рис. 1. Рис. 1. Схема формування структури цін В ринковій системі при наявності конкуренції, взаємодії попиту і пропозиції виявляється «компромісна» ціна продукції – це така кількість грошей, яку хоче заплатити споживач (покупець) і за яку ще може продати виробник. У практиці таку ціну називають врівноваженою, тобто такою, що відображає вартість продукції в конкретних умовах.

3. Методи формування ціни на основі різного обліку витрат

Вибір методу визначення оптимальної ціни залежить в першу чергу від форми ринку і ринкової ситуації, в якій функціонує підприємство, а також від вибраної ним цінової політики. Так, на досконало конкурентному ринку врівноважена ціна формується під впливом сукупного обсягу попиту і пропозиції. Кожен з конкурентів забезпечує достатньо невелику частку продукції на ринку, тому жоден з них окремо не в стані впливати на величину ціни. Існує декілька методів формування ціни: - метод встановлення ціни (за принципом беззбитковості, поточні витрати); - метод цільового прибутку; - метод встановлення ціни з урахуванням попиту; - метод середніх цін; Метод встановлення ціни ( за принципом беззбитковості, поточні витрати). При використанні цього методу ціна визначається за формулою: (Формула) (1) де С- питомі сумарні витрати на виготовлення і реалізацію продукції, грн.; К- нормативна рентабельність продукції, %. Нормативна рентабельність продукції відображає величину прибутку до сплати податків, яка приходиться на одну гривню поточних витрат. Цей метод є доволі простим і широко застосовується. Популярність його пояснюється тим, що продавець завжди більше знає про витрати, ніж про попит. Йому не доводиться часто коректувати ціни в залежності від коливань попиту. Метод цільового прибутку.При використанні цього методу підприємство намагається встановити ціну, яка передбачає отримання бажаної (планової) величини чистого прибутку від задіяного капіталу. (Формула) (2) де С - питомі поточні витрати на виробництво і реалізацію виробу, грн./шт.; Кпит — питомі інвестиції в основний та оборотний капітал, необхідні для виготовлення і реалізації виробу, грн./шт.; Едп — норма прибутку на капітал, яка відображає бажану величину прибутку (до сплати податків), грн./рік. Конкретна залежність норми прибутку (до виплати податків) від величини чистого прибутку визначається чинною системою оподаткування. Ціна формується в такій послідовності: - Визначається бажана величина норми чистого прибутку на капітал. - Розраховується абсолютна величина цільового прибутку від реалізації продукції. - Планується декілька альтернативних варіантів ціни на виріб. - Для кожного з них визначається „беззбиткова" партія, тобто обсяг продукції, який забезпечує бажану величину чистого прибутку. - Оцінюється рівень ймовірності збуту беззбиткового обсягу продукції. Метод цільового прибутку, на відміну від попереднього, в певній мірі враховує величину попиту. Метод встановлення ціни з урахуванням попиту. Залежно від характеру цінової політики підприємства-виробника можна виділити три напрями цього методу. При встановленні ціни ставиться мета: - максимізувати величину прибутку; - зберегти обсяг виробництва; - збільшити частку своєї продукції на ринку. Найчастіше підприємства намагаються максимізувати прибутки. Черговість визначення ціни така: - прогнозується попит на товар, тобто виявляється залежність обсягу попиту (N) від ціни (Ц). (Формула) (3) - прогнозується залежність величини поточних витрат на виробництво продукції (С) і реалізацію. (Формула) (4) - визначає залежність величини чистого прибутку (П), отриманого після реалізації, від рівня ціни виробу. (Формула) (5) - визначається величина ціни та обсяг виробництва, який забезпечує максимум прибутку. Цей метод часто використовують малі підприємства (фірми), які в більшості намагаються зберегти стабільність обсягу виробництва, тому що його зміна вимагає вирішення низки проблем (звільнення чи наймання персоналу, розширення виробничих потужностей, збільшення основного і оборотного капіталу тощо). Метод середніх цін. За основу визначення ціни виробу приймають усереднений рівень ціни аналогічних товарів, що сформувався на ринку. Надалі величину ціни коректують, тобто підвищують або знижують в залежності від важливості і цінності введених нових техніко-економічних параметрів виробу та наявного престижу підприємства (фірми) на ринку. З цією метою порівнюють параметри і ціну нового виробу з аналогічним показниками і ціною існуючих споріднених виробів (таких самих за призначенням і властивостями). Цей метод невипадково називають параметричним. Він побудований за принципом: рівність цін за однакову корисність. Послідовність визначення ціни така: - встановлюють ступінь вагомості кожного параметра та властивості виробу; - аналізують взаємозв'язок між зміною окремого такого показника і ціни; - на основі цієї залежності визначають кінцеву ціну нового виробу. Ключовим моментом тут є виявлення статистичних даних щодо оцінки споживачем корисності нового виробу. Підприємствами застосовується також ряд інших методів і модифікацій ціноутворення. В кожному випадку їх вибору виходять в першу чергу з поставленої мети і враховують при цьому існуючі умови на ринку збуту.