44. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої на Україні.

Відповідно до так званої „Зеленої папки Герінга”, розрахованого на період війни передбачався економічний грабунок окупованих територій.

Відповідно до довгострокового стратегічного плану „0ст”, розробленого ще в 1940 р. передбачалися забезпечення німецького домінування на окупованих територіях. Щодо України такі заходи передбачали:

1. Германізація й колонізація районів Сходу, зокрема українських земель.

2. Фізичне винищення слов'янського населення.

3. Масове насильницьке переселення населення Західної України (65 %) до районів Сибіру.

4. Переселення німців на українські землі протягом 30 років.

18 грудня 1940 року був прийнятий Барбароса (блискавична війна), за яким Європейську частину СРСР планувалось захопити за 2 з пол. – 3 місяці. Сформували 3 групи армії:

«Північ»- на Ленінград, «Центр»- на Москву, «Південь»- на Україну. В ніч з 21 на 22 червня 1941 року – напад Німеччини на СРСР. За 3 тижні воєнних дій було захоплено території Латвії, Литви, частину Естонії, Молдавії, Білорусії та Правобережної України.

Причини і невдачі:

1)фактор раптовості;

2)кращі кадри Червоної армії були репресовані;

3)повільне переозброєння армії;

4)панування у військах жорстокої централізації системи управління;

5)старі оборонні споруди були демонтовані, а нові – не споруджені;

6)домінувала теза Сталіна про війну на чужій території;

7)не було серйозного плану ведення війни;

8)договори 1939 року зіграли негативну роль.

Оборона Києва тривала 72 дні, Одеси – 73 дні, Севастополя – 252 дні.

За 1 рік і 1 місяць Україна була повністю окупована до 22 липня 1942 року.

45. Фашистський окупаційний режим в Україні в 1941 – 44 рр. Голокост.

Фашистський окупаційний режим мав виконати 3 завдання:

1. забезпечити продовольство матеріальними і людськими ресурсами;

2. вивільнити від українського населення життєвий простір для австрійської раси;

3. сприяти колонізації.

Територія України була розділена на 4 зони:

1) «Рейхскомісаріат Україна»; 2) «Дистрикт Галичина»; 3) Трансністрія; 4) Прифронтова зона.

Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого називали «коричневим царем України», „другим Сталіним”.

Після окупації України було встановлено нацистський «новий порядок», який означав масовий терор проти представників радянської влади, комуністів та взагалі проти «неповноцінних народів»: слов'ян, євреїв, циган.

На окупованих німцями землях панував терор. Повністю винищувалося єврейське і циганське населення, всі запідозрені у нелояльності. Сотні тисяч міських жителів померли з голоду, поскільки окупаційна адміністрація не піклувалася про постачання міст продовольством. У 230 таборах військовополонених загинули, в основному від голоду, 1366 тис. люду. На примусову працю до Німеччини було вивезено 2,4 млн т.зв. остарбайтерів. За опір окупантам було спалено 320 сіл разом із жителями.

У жовтні 1941 року Україна спізнала свою першу Хатинь: село Обухівку було спалено, а все населення розстріляне. За час окупації подібні варварські акції фашистами були проведені в 250 населених пунктах республіки.

В Україні діяли каральні органи нацистів: СС, СД, гестапо, що проводили нестримний терор мирного населення. План фізичного знищення євреїв на території усіх окупованих країн Європи був прийнятий німецьким командуванням у січні 1942 р. Така політика нацистів щодо євреїв одержала назву «Голокост» («Катастрофа», «Злочин проти людства»). Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв було в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), а також у Львові, Бердичеві, Одесі.

Після окупації Києва німецька військова влада розклеїла по всьому місту оголошення: „Усі жиди міста Києва... мусять з'явитися 29 вересня 1941 р. до 8 години ранку на ріг Мельниковської та Дохтуровської... з документами, грошима, коштовними речами, теплим одягом, білизною... Хто не виконає цього розпорядження, буде розстріляний”.

У євреїв, які прийшли за наказом, відбирали речі, а їх самих розстрілювали. За три дні німці стратили 195 тис. київських євреїв у Бабиному Яру. (Існують інші дані про розстріляних у Бабиному Яру.)

Голокост забрав життя 6 млн європейських євреїв. Четверта частина цих жертв припадає на Україну. Ця трагедія примусила людство усвідомити необхідність створення єврейської держави та визнати у Загальній декларації прав людини (1948) людського життя як найбільшої цінності.

Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: „Тільки для німців”, „Українцям вхід заборонено”. Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками. Були зачинені школи й ВУЗи. Влаштовувалися публічні страти комуністів, комсомольців, представників радянської влади.

Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Було введено примусову трудову повинність, людей силоміць вивозили на роботи до Німеччини. Почався безсоромний грабунок матеріальних і культурних цінностей України: були розграбовані сотні музеїв, бібліотек, будинків творчості. Експонати вивозилися до Німеччини, так само як чорнозем і фруктові дерева.

Окупаційна влада шукала опори в „благонадійних особах”, з-поміж яких призначалися бургомістри в містах, старости в селах, поліцаї.