Тема 15. Страхування та страховий ринок

1. Страхування – це:

1. вид цивільно-правових відносин щодо захисту комер­ційних інтересів суб’єктів господарювання у разі нас­тання страхових випадків;

2. залучення державою частини коштів населення для виконання нею своїх функцій;

3. система перерозподільчих відносин щодо утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спе­ціального фонду коштів та його використання для відшкодування збитків внаслідок несприятливих подій;

4. інтерес суб’єктів підприємства до здійснення інвестицій у певній сфері.

2. Об’єктивними причинами виникнення та існування страхування є:

1. захист майнових інтересів суб’єктів господарювання та інтересів громадян від несприятливих подій (ризиків);

2. обмеження кон’юнктурних коливань економіки;

3. збільшення обсягів виробництва;

4. здійснення запобіжних заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику.

3. До ознак, що відображають специфіку категорії страху­вання, не належать:

1. відносини між учасниками формування страхового фонду є перерозподільними відносинами;

2. наявність страхового ризику;

3. солідарне розкладання збитку між учасниками стра­хування;

4. відсутність цільового спрямування та незворотність страхових платежів, мобілізованих у страховому фонді.

4. Які функції притаманні страхуванню?

1. розподільча, регулююча, контрольна, стимулююча, оперативна;

2. ризикова, заощаджувальна, превентивна, інвестиційна, контрольна;

3. фіскальна, інвестиційна, заощаджувальна, стимулююча, регулююча;

4. превентивна, оперативна, розподільча, фондоутворююча.

5. Яка функція страхування спрямована на попередження можливих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих подій?

1. заощаджувальна функція;

2. ризикова функція;

3. превентивна функція;

4. функція формування і використання страхових резервів.

6. Організаційними формами страхового фонду є:

1. фонд централізованого страхування, фонд співстраху­вання, резервні фонди місцевих бюджетів;

2. фонд колективного страхування, державний матеріаль­ний резерв, страховий фонд суб’єкта господарювання;

3. фонд перестрахування, фонди соціального страхування, резервний фонд державного бюджету;

4. централізовані резерви держави, фонди самострахування, страхові фонди страховиків.

7. Централізовані резерви держави призначені для:

1. виконання державою своїх боргових зобов’язань перед кредиторами за внутрішніми та зовнішніми позиками;

2. здійснення капітальних вкладень у пріоритетні галузі економіки;

3. відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв;

4. підтримки сільськогосподарських підприємств, фермер­ських господарств, а також суб’єктів малого бізнесу.

8. Централізовані резерви держави формуються:

1. у натуральній формі;

2. як у натуральній, так і в грошовій формі;

3. тільки у грошовій формі;

4. немає правильної відповіді.

9. Централізовані резерви України, що формуються у натуральній формі, знаходяться у підпорядкуванні:

1. спеціалізованого державного відомства – Державного матеріального резерву України;

2. Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України;

3. Верховної Ради України;

4. Міністерства фінансів України.

10. Державні резерви у грошовій формі – це центра­лізовані фінансові ресурси, які формуються за рахунок:

1. коштів місцевих бюджетів;

2. коштів страхових організацій;

3. коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

4. коштів державного бюджету.

11. Розпорядником коштів централізованого резерву України, сформованого у грошовій формі, є:

1. Верховна Рада України;

2. Національний банк України;

3. Кабінет Міністрів України;

4. Державне казначейство України.

12. Фонд самострахування суб’єктів господарювання утворюється у формі:

1. статутного фонду;

2. інноваційного фонду;

3. амортизаційного фонду;

4. резервного фонду.

13. Страхування проводиться у формах:

1. натуральній і грошовій;

2. добровільній та натуральній;

3. обов’язковій та натуральній;

4. обов’язковій та добровільній.

14. Видами обов’язкового страхування є:

1. страхування інвестицій;

2. страхування кредитів;

3. авіаційне страхування цивільної авіації;

4. страхування судових витрат.

15. До видів добровільно страхування не належать:

1) страхування майна;

2) страхування цивільно-правової відповідальності  влас­ників наземних транспортних ризиків;

3) страхування фінансових ризиків;

4) страхування здоров’я на випадок хвороби.

16. До підгалузей особистого страхування не належать:

1. страхування від нещасних випадків;

2. медичне страхування;

3. страхування майна;

4. страхування життя і пенсій.

17. Майнове страхування – це страхування майнових інтересів, пов’язаних із:

1. життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

2. володінням, користуванням і розпорядженням майном;

3. відшкодуванням заподіяної страхувальником шкоди третій особі або її майну;

4. немає правильної відповіді.

18. Що є об’єктом страхування у системі соціального страхування?

1. працездатність та працевлаштування;

2. недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій;

3. майно юридичних і фізичних осіб;

4. життя та здоров’я громадян.

19. Страховий ринок – це:

1. інститут перерозподілу грошових коштів між суб’єктами господарювання;

2. сфера обігу цінних паперів;

3. механізм забезпечення попиту і пропозиції на фінансові ресурси;

4. особлива сфера економічних (грошових) відносин, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – стра­хова послуга.

20. Основними суб’єктами страхового ринку є:

1. банки і кредитні спілки;

2. страховики, страхувальники, страхові посередники;

3. промислові та торговельні підприємства;

4. державний бюджет і позабюджетні фонди.

21. Страховими посередниками є:

1. інвестиційні фонди і компанії;

2. фондові біржі;

3. страхові агенти і страхові брокери;

4. банки та інші фінансово-кредитні установи.

22. За територіальною ознакою страховий ринок поді­ляється на:

1. ринок обов’язкового страхування, ринок добровільного страхування;

2. ринок майнового страхування, ринок особистого страхування, ринок страхування відповідальності;

3. ринок ризикових видів страхування, ринок страхування життя;

4. національний, регіональний, міжнародний ринок.

23. До факторів, що визначають становище на страховому ринку, не належать:

1. незбіг потреб у фінансових ресурсах з джерелами їх забезпечення;

2. ризикова ситуація, пропозиції страхових послуг;

3. страхові тарифи;

4. грошові доходи страховиків.

24. Максимальна кількість об’єктів, охоплюваних певним видом страхування, – це:

1. страховий механізм;

2. страховий інтерес;

3. страховий тариф;

4. страхове поле.

25. Страховий портфель – це:

1. загальна сума об’єктів страхування, що мають споживчу вартість;

2. сукупність суб’єктів страхування, які здатні задоволь­няти потреби або їх споживати;

3. загальний обсяг потреб у страхових послугах;

4. сукупність укладених певною страховою компанією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.

26. До функцій Державної комісії з регулюванням ринків фінансових послуг України у сфері нагляду за страховою діяльністю не належать:

1. ведення єдиного державного реєстру страховиків (пере­страховиків) та страхових і перестрахових брокерів;

2. видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

3. здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;

4. проведення рейтингових оцінок страхових організацій.