Козацько-селянські повстання
наприкінці XVI -- на початку XVII ст.
1.Повстання Криштофа Косинського.
Наприкінці XVI -- на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народ-них мас проти існуючих порядків: перша (1591 --1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625--1638) -- тривалішою. Головною рушійною силою народних висту-пів було козацтво.
Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту (нагадаймо, що «артикули» польського короля Генріха Ва-луа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна екс-пансія шляхти на відносно вільні українські землі, колоні-зовані уходниками та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.
Повстання К. Косинського (1591--1593) -- перший ве-ликий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозь-ким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтиче-ві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і м. Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592--1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і час-тково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода Костянтин Острозь-кий, зібравши численне шляхетське військо та загін ні-мецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки ко-зацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Жи-томирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя.
Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою -- підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході пе-реговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали по-разки.
2.Збройна боротьба Северина Наливайка.
Після першого великого спалаху народної активності 1594 р. розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка.
Наливайко Семерій (Северин) (7--1597) -- козацький ватажок, провідник козацького повстання 1595--1596 pp. Родом з Гали-чини. Змолоду козакував на Запорожжі, потім вступив на службу до князя К. Острозького. В 1594 -- першій половині 1595 р. бере участь в антитурецьких походах. Після повернення з Угорщини бе-ре під козацький контроль більшу частину Волині, що стало почат-ком великого повстання. Після капітуляції повстанців на р. Соло-ниці Наливайко разом з іншими козацькими старшинами потра-пив у полон, був відвезений до Варшави і страчений.
Як сотник надвірних козаків князя Острозького, він був змушений брати участь у придушенні повстання 1591--1593, проте після битви під П'яткою в долі Нали-вайка відбувається крутий злам -- він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Здійснивши вдалий похід проти татар, Семерій та його прибічники захопили зброю та 4 тис. коней. Відчувши власну силу і намагаючись її збільшити, козацький вата-жок посилає на Січ своїх посланців з метою прихилити на свій бік січовиків для виступу проти поляків.
Частина старшини не побажала приєднуватися до дій людини, яка брала участь у розгромі К. Косинського під П'яткою, а решта, обравши наказним гетьманом Г. Лободу, вирушила на допомогу наливайківцям. У жовтні 1594 р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з Наливай-ком. Уже навесні 1595 р. на території України вели бороть-бу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких було понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 -- на початку 1596 р. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Та-ке успішне розгортання повстання значною мірою було зу-мовлене тим, що основні збройні формування Польщі на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським у цей час пе-ребували в Молдові, де вони намагалися посадити на мол-давський трон польського ставленика.
Коли повстанці, очолювані Наливайком, стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою, урядом було прийнято рішення кинути проти селянсько-козацького ко-ронне військо С. Жолкевського. Розуміючи, що протидія-ти численному, вишколеному та озброєному польському війську він не зможе, Наливайко з невеликим загоном (по-над 1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. Саме в цьому місті було об'єднано сили трьох козацьких ватажків -- С. Наливай-ка, М. Шаули, Г. Лободи. Об'єднане козацько-селянське військо налічувало 5--6 тис. осіб, що дало змогу розгроми-ти передові загони шляхетських військ на чолі з Ружинським, але перед основними силами Жолкевського вони змушені були відступити.
Одна з вирішальних битв, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги, відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля. Після цієї баталії Жолкевський відійшов до Білої Церкви і чекав підходу резервів, а козацьке військо -- у Переяслав, де і відбулася рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу. Частина повстанців мала на меті перейти кордон й утекти в Росію і тому забрала з собою жінок, дітей і майно, що помітно знизило мобільність козацького війська. Отри-мавши підкріплення, Жолкевський відрізав повстанцям дорогу до російського кордону.
В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоне-ного Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у в'язниці його протримали більше року і у квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло.