Галицько-Волинське князівство та його історичне значення

З ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а у 1146 р. - Волинське князівства.

Перше досягло найбільшого розквіту за Ярослава Осмомисла (1152 - 1187 рр.), друге - за Романа Мстиславовича (1170 - 1205 рр.). Останній, скориставшись тим, що у 1199 р. вмер останній представник династії Ростиславовичів, захопив Галич та утворив Галицько-Волинську державу, де протягом 1199 - 1340 рр. і правила династія Романовичів.

Тут доцільно зазначити, що виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли кілька чинників: вдале географічне положення; необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини; енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславовича та Данила Романовича Галицького (1238 - 1264 рр.); існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному розвитку.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства пройшов кілька етапів:

І етап - утворення і становлення князівства (1199 - 1205 рр.) Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман почав процес централізації. У 1199 р. він зламав опір великих бояр і об'єднав Галичину і Волинь. Роман проводив активну внутрішню та зовнішню політику і вже у 1202 р. оволодів Києвом і фактично став великим князем. Проте йому не вдалося об'єднати Русь, у 1205 р. він трагічно загинув.

II етап - тимчасового розпаду держави (1205 - 1238 рр.) Характерні риси цього періоду: прогресуюче свавілля бояр і перманентне втручання у внутрішні справи Угорщини та Польщі; наростаюча монголо-татарська загроза; енергійна боротьба князя Данили Галицького за відновлення державності і єдності князівства. У 1238 р. він захопив Галич, а наступного року Київ.

III етап - об'єднання та піднесення князівства (1238 - 1240 рр.) Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набрало силу та відновило втрачені позиції. Узявши собі Галичину, Данило віддав брату Василькові Волинь. Встановилося спільне правління двох великих князів - дуумвірат. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів, поширив свій вплив на Київ, залишивши там управляти свого воєводу Дмитра, збудував цілий ряд міст-фортець для захисту країни.

IV етап - боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий занепад Галицько-Волинського князівства (1240 - 1340 рр.).

Енергійна державна діяльність Данила була спрямована головним чином на створення могутньої антиординської коаліції та скинення іга. Реалізувати свої плани князю не вдалось, але створена та зміцнена ним державність проіснувала майже сто років. У 1253 р. Данилу Галицького було короновано.

Нащадки Данила Галицького - Лев I (1264 - 1301 рр.), Юрій І (1301-1308 рр.), Лев II (1308 - 1323 рр.), Юрій II (1325 - 1340 рр.) - всіма силами намагалися зберегти єдність та могутність князівства. Після отруєння боярами у 1340 р. останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава землі князівства протягом короткого часу опинились під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина у складі Молдавського князівства.

Підсумовуючи сказане, треба відзначити, що Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії:

- воно досягло значного політичного розвитку і за рівнем економіки і культури належало до передових країн Європи;

- протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою української державності, перейняло велику частку київської спадщини й водночас запобігло захопленню західноукраїнських земель Польщею;

- зберегло у русинів (українців) почуття культурної та політичної ідентичності;

- Галицько-Волинське князівство продовжувало дипломатичні традиції Київської Русі і довго представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

- поширилися канали впливу західноєвропейської культури, поступово долалася однобічність візантійського впливу.

Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу. За думкою деяких істориків, саме Галицько-Волинське князівство можна вважати першою українською державою. На початку XIV ст. гербом князівства стало зображення золотого лева на синьому щиті, а прапором - синє полотнище із зображенням лева.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство, Королівство Русі (лат. Regnum Galiciae et Lodomeriae, Regnum Russiae; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем.Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.

Міжусобиці

Через раптову смерть Романа, у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади. Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць та іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, а галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх Романовичів — Данила і Василька. Під приводом захисту синів покійного Романа у справи князівства втрутилися сусіди — Польща й Угорщина.

Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав та Роман Ігоровичі, сини оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря СвятославичаВони утримувались в Галичині з 1206 по 1212 роки, однак через конфлікт з боярською верхівкою зазнали поразки. В результаті цього, у 1213 році княжий престол у Галичі узурпував боярин Володислав Кормильчич, лідер про-угорського угрупування галицької знаті. Після його вигнання у 1214 році монархи Угорщини та Польщі, користуючись слабкістю галицьких земель, вдерлися до них і розділили між собою. Незабаром угорці пересварилися з поляками і заволоділи усією Галичиною.

Війну проти іноземних поневолювачів очолив Мстислав Удатний, виходець з дрібних київських князів, який до того владарював у Новгороді. За допомоги половців він розбив угорські війська у вирішальній битві під Галичем 1221 року і, визволивши Галицьке князівство, став панувати у ньому. Задля укріплення свого положення Мстислав уклав союз з молодими Романовичами, але під впливом про-угорської партії галицьких бояр був змушений покинути князівство у 1228, яке заповідав угорському королеві Андрію ІІ. ^[

Тим часом, Волинь по смерті Романа розпалася на дрібні удільні князівства, а її західні землі були захоплені польськими військами. Законні володарі Галицько-Волинське князівства, малолітні Данило і Василько Романовичі, утримували лише другорядні волості. У 1215 році вони спромоглися повернути собі Володимир, а у 1219 році здійснити перший успішний похід проти Польщі. У 1227 році Романовичі звільнилися з під польського протекторату через смерть Лешка І Білого, розбили удільних волинських князів і на 1230 рік об'єднали у своїх руках Волинь. Таким чином Данило і Василько повернули половину земель, які належали їхньому батькові. Наступні вісім років вони вели війну за свою другу «вотчину» Галичину, яка була окупована угорцями. У 1238 році Данило здобув Галич, вигнав іноземців і відновив Галицько-Волинське князівство.