2. Назвіть модуси буття і його основні форми

• Інтерпретуючи думку Дж. Бруно, можна сказати, що бут­тя є тим, чим воно може бути, але не все те, чим воно є.

Буття у філософії — це система ідей про суще, яке розпадає­ться на модуси: (від лат. пюсіиз - міра, спосіб). Можна виді­лити наступні модуси буття (сущого).

Буття в собі — це об'єктивна реальність як така, в її по­тенції — у пасивності і відокремленості від суб'єкта. Даний модус характеризує приховані від суб'єкта стан і дійсне існу­вання матеріального світу, які при відповідних умовах можуть реалізуватись у контекст предметно-практичної і творчої дія­льності. Це буття можливого, і раціональна наука не завжди може дати знання про реальність, яка завжди багатша за науку.

Буття для себе — це весь універсум, що охоплює все су­ще, яке, підкорюючись природним зв'язкам, розвивається за іманентними (внутрішньо присутніми) законами. Як межова абстракція, категорія сукупного об'єкта (об'єкта в цілому, уні-версуму — буття) виступає загальним поняттям природи (єд­ність мікро-, макро- і мегасвіту), яка визначає принципову канву теоретизації (розуміння, пояснення, моделювання) реа­льних речей і процесів. Буття, з позицій сущого, освоює те, що виграється на відчуття життя, здоровий глузд.

Разом поняття об'єкта як буття в собі і буття для се­бе вводять образ самодостатньої, універсальної зовніш­ньої предметності, яка виявляється матерією суб'єктив­ної діяльності. Мова йде про віртуальну матерію, чисту он­тологію, яка фактично не є предметом людського інтересу. Це свідчення різноманітності онтологічної реальності. Онтологія -це і реальність у собі, яка знаходиться за межами суб'єктив­них можливостей людини (потенціальна онтологія), і дана в цих межах реальність для нас.

Буття для іншого - це актуальна онтологія, яка розгля­дається під кутом зору здійснюваних предметних можливос­тей. Вона розцінюється як нетотожня об'єктивній реальності певна її частина, яка виступає компонентом конкретно-істо­ричного досвіду і збігається з об'єктом. Найважливішою озна­кою об'єкта в даному смислі є «взаємодія»: існуюча незалеж­но від суб'єкта річ стає об'єктом, оскільки знаходиться з ним у реальній взаємодії. Це буття належного, воно розкривається у змісті, закономірностях, принципах, методах науки і різних вчень.

Об'єднує дані модуси буття існування (як основа): на про­тивагу «царству тіней» багатоманітні форми буття визнають­ся існуючими. Стосовно філософського визначення дані моду­си розгортаються у площині трансцендентного (іманентного), екзистенціального і матеріального існування.

Білет №19

2. Історичні типи світогляду

Якщо ми розглянемо в найзагальнішому вигляді існуючі в історії людства світоглядні позиції, то крім їх розмаїття можна також помітити і наявність спільних рис. Одним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це - міф, релігія та філософія. Всі вони е формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.

Міф - найдавніший за часом виникнення тип світогляду. Специфічною його рисою є домінування в ньому першого рівня світогляду - світовідчуття. Приймаючи до уваги цей момент, пері-од існування міфу називають дитинством людства. Проявом домінування в міфі світовідчуття є відсутність в ньому в загальнозначущій теоретичній формі відповідей на головні проблеми світо-гляду.

Формою прояву специфіки міфу як типу світогляду є такі його функції як:

- забезпечення духовного зв'язку поколінь;

- фіксація прийнятої в суспільстві системи цінностей;

- спонукання до певних норм поведінки, традицій та звичок.

Релігія - другий історичний тип світогляду. Основою його є світорозуміння як рівень світогляду. Тут спостерігається формування певної картини світу. Спільним з міфом моментом є елементи віри. Відмінність же полягає в руйнації тієї безпосередньої єдності людини і світу, яка є основою міфу. На перший план в релігії виходить протиставлення людини і світу. Його передумовою є подолання всезагального одухотворення природи.

Подвоєння світу як специфічна риса релігії проявляється в тому, що буття виступає в двох формах: як світ природи, де людина - частина природи; як світ надприродній - світ безсмертного життя душі, тобто чисто духовний світ. На відміну від міфу, де світ природи е самодостатнім, в релігії природа є похідною від духовного начала як самодостатнього.

Філософія - найбільш зріла форма (історичний тип) світогляду, тобто форма розв'язання питань: Що є людина? Що є світ та на яких принципах має будуватись ставлення людини до світу? Істотна відмінність філософії від двох інших типів світогляду полягає в тому, що в ній як фундаментальна здатність людини постає здатність самоусвідомлення (рефлексія). В зв'язку з цим специфічну рису філософії справедливо вбачають в тому, що вона - теоретична форма розв'язання світоглядних проблем

Білет №20