- •2. Охарактеризуйте типи світогляду.
- •2. Емпіричне та теоретичне пізнання
- •2. Чим відрізняється особистість від індивідуальності
- •2. Форма руху матерії
- •2. Форми і основні риси історичних форм діалектики.
- •2. Фактори, що впливають на розвиток суспільства
- •2. Волюнтаризм
- •2.Назвіть основне джерело та рушійні сили історії.
- •2. Які відмінності між фізичним та суспільним часом
- •2.Епоха середньовіччя, релігійна філософія.
- •2.Епоха середньовіччя, релігійна філософія.
- •13.Фома Аквінський - систематизатор средневек.Схоластики.
- •2. Сформулюйте основні властивості на рівні свідомості
- •2. Назвіть форми та характерні риси історичних форм діалектики
- •2. Дайте класифікацію цінностям
- •2. Футурологічні концепції
- •2. Назвіть модуси буття і його основні форми
- •2. Історичні типи світогляду
- •2. На яких принципах ґрунтується наукове пізнання
- •2. Поняття практика і розвиток
- •2. Концепції культури
- •2. Назвіть «ідоли пізнання», що були виведенні Беконом. Їх суть.
- •2. Назвіть основні типи діяльності людини
- •2. Розкрийте сутність соціального дарвінізму
- •2. «Суть сродної праці» у філософії Сковороди
- •2. Об’єктивна та суб’єктивна істина
- •2. Сформулюйте сутність історичного процесу Розуміння історичного процесу в історії філософії
- •Типологія історичного процесу
- •Основні теорії історичного процесу в XX ст.:
- •2. Визначте сутність сенсуалізму
- •2. Визначте зв’язки між науково-технічним і соціальними революціями
- •2. Основні школи давньогрецької філософії та їх філософська проблематика
2.Назвіть основне джерело та рушійні сили історії.
Історія є реальне життя людей, їхня сумісна діяльність, що виявляє себе в конкретних взаємозалежностях, подіях, які відбуваються в певний час і в певному місці. Суб'єктом історичного процесу є людина - діяльна та творча. На людську діяльність як фактор розвитку людської історії впливають багато чинників: безпосереднє природне середовище, характер соціальних відносин, форм людського спілкування, психо-фізіо-логічні особливості людини, знання, освіта, виховання тощо.
Джерело та рушійні сили історії:
-
Теологічне пояснення
-
Географічний детермінізм
-
Ступінь удосконалення інтелекту
-
Природні або соціальні виклики
-
Матеріальні та духовні чинники
-
Інтерес та потреби
Ідея впливу зовнішнього середовища на хід розвитку історії покладена в концепції географічного детермінізму. Французький просвітитель Ш. Монтеск'є визначив залежність історії, суспільних явищі людини від природного середовища, клімату, розміру території, образу життя.
Послідовник цієї ідеї Л. Мечников наголошував, що основним джерелом народження цивілізації є великі річки і виділяв: Річну цивілізацію˃ Морську цивілізацію˃Океанічну цивілізацію.
Білет №11
2. Які відмінності між фізичним та суспільним часом
Час — одне з основних понять фізики і філософії, одна з координат простору-часу, вздовж якої протягнуті світові лінії фізичних (матеріальних) тіл.
Як фізична величина, час здебільшого позначається літерою t.
Як філософська категорія час, вочевидь, є невід'ємним атрибутом світу, він почався із народженням світу й зникне, коли світ добіжить кінця.
Час філософський — анізотропна (незворотня) умова зміни станів в матеріальній дійсності, в онтології аналогічний фізичному часу, в екзистенційному розумінні — екзистенційним ідеям «минулого», «теперішнього», «майбутнього». Час - загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.
Попри кардинальну зміну ролі у теорії відносності, відповіді питання «яка природа часу?» немає. Немає також відповіді на питання, чому час безупинний, а не дискретний, і чому ми живемо у світі з одномірним часом. Фундаментальною властивістю часу є його однонаправленість. Час завжди протікає від минулого до майбутнього.
Фізичний час все рівно буде йти одним темпом, а суспільний час може ускорюватися чи повільнішати. Наприклад, коли людина сумує чи чогось чекає, то час йде дуже повільно, а коли люди щаслива – то навпаки, прискорюється час. Тому й говорять «Счастливые времён не наблюдают».
Білет №12
2.Епоха середньовіччя, релігійна філософія.
Залежно від історіософської позиції, середньовіччя як історичну епоху можна вважати або закономірним продовженням античності (і тоді важко зрозуміти безодню між ними), або новим витоком історії. Більш прийнятною є друга позиція, яка ґрунтується на концепції історичного коловороту (греко-римська цивілізація занепала, прийшли нові народи і розпочався новий цикл нової цивілізації).
Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризлі. Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-іншому мислило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає, свою самоцінність.
Перший період (II—VII ст.) у розвитку середньовічної філософії названий патристикою.
Патристика (— сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II—V// ст.
Представлений він вченням «отців церкви» — Квінта Тертулліана (160—220), Августина Блаженного та ін. Відомим твердженням «Вірую, бо це абсурдно» Тертулліан висловив один із основних принципів патристики — примат віри над розумом. Розум справді був безсилий будь-що змінити в період розпаду Римської імперії. Відновитись до життя можна було тільки через віру, через утвердження абсолютно нових цінностей. У цих словах теолога не просто церковна догма, а вистраждана епохою істина.
Наступний період (XIII—XV ст.) в розвитку середньовічної філософії називають схоластикою.
Схоластика (лат. зспоіавіікоз — учений, шкільний) — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами.
Філософія викладалась у школах при монастирях, вона була шкільною мудрістю, звідси і назва — «схола» (з грецької — школа). Пізніше це слово набуло негативного значення, ним стали позначати відірване від життя мудрування. У розвитку схоластики існує два періоди:
1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство).
2. З XIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225—1274), який пристосував учення Арісто-теля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм.
Схоластика, особливо її розвинута форма — томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом.
Реалізм (лат. геаіів — суттєвий, дійсний) — філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсалі!) існують реально як сутності речей.
Реалісти — Ансельм Кентерберійський (1033—1109), Фома Аквінський — вважали, що людина осягає ці сутності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу надавався статус реального буття — сутності речей, а вже відтак — загального поняття розуму.
Номіналізм (лат. потєп — ім'я) — філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалі)' існують не в дійсності, а тільки в мисленні.
Номіналісти — Вільям Оккам (1300—1349), Жан Бу-ридан (1300—1350) — вважали, що речі одиничні, не приховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони — творіння людського розуму.
Така відмінність у співвідношенні одиничного і загального в світі речей передбачала різні тлумачення способу їх творення. Реалісти — прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розумом — вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зумовлює ланцюжок: ідея, що існує в Бога, — сутність речі — ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним способом втілення ідеї — форми.
Релігія-це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображенні тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному житті. Специфічною ознакою є віра в реальне існування надприродних осіб /бога, духа,чорта/ та можливість їхнього втручання в реальне життя.
Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов’язаною з релігією, була проблема з’ясування причин, що спонукали людей створити в своїй уяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтування існування бога.
Серед матеріалістичних пояснень походження релігії слід виділити: * ”теорію страху”-безсилля людей перед явищами природи /Демокріт, Спіноза/; * ”теорію обману”, своєкорисливість священослужителів і утриманців влади /Вольтер,Дідро/; * теорію неосвіченості. Таким чином, для матеріалістів головним у вивченні релігії було з’ясування причин її існування, а для ідеалістів-визначення сутності надприродного і його впливу на людину.
Білет №12