Синдром марфана (см)

СМ описаний у 1879 р. Вільямсом, а в 1896 – Марфаном як системне спадкоємне захворювання сполучної тканини (СТ) з аутосомно-домінантним типом спадкування і високої пенетрантністю мутантного гена. Популяційна частота 4:100000 чоловік.

Рисунок 4 . Гомозиготна гомоцистинурія (дефіцит цистатіон-в-сінтетази)

Захворювання викликане мутацією одного гена, швидше за все, у локусі 15q21.1. Ген, що викликає це захворювання, може бути успадкований від батьків, що страждали цим захворюванням, чи виникнути вперше в результаті нової мутації. Біля 70% хворих з СМ мають хворих батьків і 30% є першими хворими в родині в результаті нових генних мутацій. Хворіють однаково часто чоловіки і жінки. Захворювання може носити генералізований характер унаслідок повної експресії патологічного гена, але може мати і стертий характер. Можуть бути різноманітні клінічні прояви в межах однієї родини.

У патогенезі СМ на перший план виступають поразки СТ.

Сучасний рівень наукових знань дозволяє вважати, що виявлені різноманітні порушення метаболізму СТ при СМ можуть бути зв'язані з безліччю молекулярних дефектів.

В останні роки проведене дослідження, що свідчить про знижену здатність до репарації ушкоджень ДНК, індукованих мутагенами, у клітках пробандів зі СМ, а також про порушення енергетичного обміну при СМ.

Вивчення патогенетичних механізмів порушень росту при СМ дозволило установити залучення в патологічний процес органів ендокринної системи і, у першу чергу, соматотропної функції гіпофіза і інсулярного апарата підшлункової залози. Виявлено показники соматотропину в 5-10 разів вище норми і пародоксальна реакція гормону на стандартний глюкозотолерантний тест (СГТТ). У дітей з легким плином захворювання відзначалося фізіологічне придушення активності соматотропного гормону на СГТТ. Патологічні типи цукрових кривих (предіабетичне і гіперактивні чи плоскі) і високий рівень інсуліну (перевищуючий норму в 5-10 кратному розмірі) також зареєстровані в хворих з повним, важкої симптомокомплексом хвороби. Існує припущення, що ендокринні розлади при СМ не тільки збільшують вагу захворювання, але в ряді випадків є одним з основних патогенетичних механізмів основних симптомів хвороби. Клінічна картина захворювання характеризується поразкою опорно-рухового апарата, серцево-судинної системи, око, органів подиху, центральної нервової системи (Рис 5).

Серед хворих зі СМ характерні дисгармоничність фізичного розвитку дітей, астенічна статура, високий ріст, довгі тонкі кінцівки, арахнодактілія кистей і стіп, гіпермобільність суглобів, уроджені контрактури кисті, воронкоподібна чи килевидна деформація грудної клітки, кифосколіоз, вузька грудна клітка, вальгусна деформація передпліч і гомілок, розгорнуті крила подвздошних кіст, чи плоскостопість плосковальгусна деформація стіп, вузький лицьовий кістяк з “готичним небом”, “пташине обличчя” із клювовидним носом, мікрогнатія, прогнатія, мікрогенія.

Пролапс митрального клапана, аневризму аорти з проградієнтним плином, порушення в провідній системі серця (порушення проведення порушення по правій ніжці пучка Гіса), аневризми судин печінки, головного мозку, артеріальна гіпертензія відносяться до основних судинних поразок при СМ.

У тісному зв'язку зі змінами серця і судин знаходиться патологія бронхіальної системи. Причиною для її розвитку є наявність у хворих зі СМ механічних факторів стискування дихальних систем при деформації грудної клітки, а також імовірність залучення в патологічний процес з’єднувально-тканинних структур легеневої тканини. Порушення органів зустрічається у виді спонтанного пневмотораксу, легеневої емфіземи, інфаркту легені, уродженого недорозвинення однієї з часток легені, полікистозу легень, уродженої буллезної емфіземи, двосторонніх бронхоектазів, порушення механіки подиху, здуття легеневої тканини, нерівномірності розподілу в легенях вдихуваного повітря.

Рисунок 5. Синдром Марфана

Типовою патологією очей при СМ варто вважати вивих і подвивих кришталика внаслідок слабості циннової зв'язки, чи міопію гіперметропію високого ступеня, гетерохромія радужки, вторинна глаукома, розширення вен очного дна, чи дегенерація отслойка сітківки, уплощення роговиці, пресенильна катаракта, іридодонез, сферофакія, мікрофакія, мегалокорнєа.

У відношенні кістякових деформацій застосовується частіше консервативна терапія. Хірургічне втручання в зв'язку з деформацією грудини і кифосколіозом виправдано при погрозі здавлювання органів грудної клітки з розвитком хронічної дихальної чи серцевої недостатності.

Швидкий ріст хворих зі СМ може приводити до рецидиву кістякових деформацій, і це треба враховувати при виборі часу і характеру хірургічного втручання, пам'ятаючи, що СМ має прогредієнтний плин як усяке спадкове порушення обміну речовин.