- •Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової служби україни Кафедра філософії та політології
- •Методичні рекомендації
- •6.030402 “Правознавство”
- •Загально-теоретичні принципи проведення семінарських занять Основна загальна мета семінару
- •Спеціальні цілі семінару:
- •В процесі семінару у студента:
- •Загальні принципи проведення семінару:
- •Форми семінарських занять
- •Робота з літературою:
- •Структура навчальної дисципліни “філософія”
- •Тематичний план (філософія)
- •Зм 1 (т. 1-6). Теоретична філософія т. 1: Сутність філософії та її роль в суспільстві
- •План лекції:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки і рекомендації:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Додатова література:
- •Т. 2.: Гносеологія (філософія пізнання)
- •Семінар: Сутність і структура пізнавального процесу:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання до індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Додаткова література:
- •Т. 3.: Онтологія (філософія буття)
- •План лекції:
- •Семінар: Філософський зміст проблеми буття:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т. 4.: Філософія свідомості
- •План лекції:
- •Семінар: Проблема свідомості в філософії:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Додаткова література:
- •Т. 5.: Антропологія (філософія людини)
- •План лекції:
- •Семінар: Проблема людини в філософії:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання до індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т. 6.: Філософія цінностей (аксіологія)
- •План лекції:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Зм 2 (т. 7-9). Практична філософія т. 7.: Філософія культури
- •План лекції:
- •Семінар: Культура і цивілізація:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т. 8.: Філософія історії
- •План лекції:
- •Семінар: Філософський аналіз історії:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Додаткова література:
- •Т. 9.: Філософія суспільства
- •Семінар: Філософський аналіз суспільства:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Тема 10.: Філософія права
- •Семінар: Філософський аналіз права
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання до самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідальної роботи:
- •Додаткова література:
- •Зм 3 (т. 11-16). Історія філософії. Т. 11: Антична філософія
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія античного світу:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т. 12: Філософія Середньовіччя та епохи Відродження
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія Середньовіччя та епохи Відродження:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т.13: Філософія Нового Часу і Просвітництва
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія Нового часу і Просвітництва:
- •Методичні вказівки для семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т. 14: Класична німецька філософія
- •План лекції:
- •Семінар: Німецька класична філософія:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т. 15: Сучасна західна філософія
- •План лекції:
- •Семінар: Сучасна західноєвропейська філософія:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Т. 16: Українська філософія.
- •План лекції:
- •Семінар: Українська філософія:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Самостійна робота:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Література:
- •Розподіл балів за рейтинговою системою Форми і методи контролю оцінювання знань (для заочної форми навчання)
- •Тематика наукових робіт по філософії:
- •Перелік питань до першого залікового кредиту
- •Перелік питань до другого залікового кредиту
- •Рекомендованалітература: основна література:
- •Додаткова література
Т. 15: Сучасна західна філософія
Мета: з’ясувати формування і розвиток філософських поглядів К.Маркса і Ф.Енгельса; зміст концепції матеріалістичної діалектики. Розкрити роль Г.Плеханова і російських марксистів у пропаганді марксистської філософії; розвиток філософії марксизму-сталінізму. Дослідити філософські погляди А.Шопенгауера, Ф.Ніцше на проблему людини як суб’єкта водіння; ідею надлюдини у філософії Ф.Ніцше; життя як культурно-теоретичний процес (В.Дільтей). Розкрити філософію позитивізму (О. Конт), неопозитивізму (Л. Вітгенштайн) та постпозитивізму (К.Поппер, Т. Кун, П.К. Фейєрабенд та І. Лакатос). Проаналізувати основні положення філософської герменевтики; проблематику спілкування і розуміння. З’ясувати проблематику буття людини, сенс існування та свободи в екзистенціалізмі М. Хайдеггера, К. Ясперса та Ж.П. Сартра. Філософські ідеї психоаналізу З.Фрейда та неофрейдистів. Любов як найвищу цінність у Е. Фромма.
Основні поняття: позитивізм, неопозитивізм, прагматизм, філософія життя, психоаналіз і неофрейдизм, екзистенціалізм, постпозитивізм, лібідо, сублімація, підсвідоме, архетипи колективного бесвідомого, екзистенція, діалектичний матеріалізм, марксизм, феноменологія, герменевтика, атеїзм, сцієнтизм, «філософія життя», ірраціоналізм, персоналізм, герменевтика.
План лекції:
-
Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.
-
Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в сучасній некласичній філософії.
-
Сучасна філософія кін. XX- поч. XXI ст.
Семінар: Сучасна західноєвропейська філософія:
-
Загальна характеристика етапів становлення сучасної некласичної філософії XIX-XXI ст.
-
Некласична філософія XIX ст.: протистояння ірраціоналізму та сцієнтизму.
-
Науково-натуралістична філософія XX ст.: неопозитивізм, лінгвістична філософія, постпозитивізм, радикальна гносеологія та неокантіанство.
-
Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.: феноменологія, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізмчасна огічно-гуманістична емаерля.ерменевтки.софії.
с
семінару є проблема світу субстанції,
її види та роль в філософських
Методичні рекомендації до семінарського заняття:
-
Відповідаючи на перше запитання ви повинні знати різницю між класичною та некласичною філософією, а також між модерною та постмодерною філософією. Варто пояснити, що сучасна некласична філософія пройшла три етапи свого розвитку. Перший – формування некласичної філософії доби модерну XIX ст. Другий – розвиток некласичної філософії доби пізнього модерну (поч. - сер. XX ст.). Третій – становлення постнекласичної філософії доби постмодерну (кін. XX – поч. XXI ст.). Некласична філософія модерну виникає після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької класичної філософії. Вона шукає нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини та суспільства. Домінують і протистоять один одному філософський ірраціоналізм та сцієнтизм. У протистоянні класичному раціоналізму вони намагаються позбутися в науці та філософії метафізики, звертаються до реальності світу та людини, говорять про обмеження розуму, відмовляються шукати абсолютні принципи.
Некласична філософія пізнього модерну виникає на поч. XX ст. і проіснувала до другої половини минулого століття. Для неї характерні: остаточна втрата академічності, інтеграція до загальної вищої освіти, публічність, відкритість та різноманітність напрямів, спроби переосмислити класичну філософію на нових засадах, відмова від пошуку абсолютів, центральною залишається проблема людини.
Нарешті окремо виділяється некласична філософія доби постмодерну та глобалізованого суспільства. Для неї, з одного боку, є характерним неоконсерватизм – нове повернення і переосмислення метафізики та новий пошук абсолютів, ідеалів та початкових принципів. У цьому дусі переосмислювалися Арістотель і Фома, Кант та Гегель, Ґайдеггер і Гартман. З іншого боку відбулася подальша радикалізація некласичної філософії здійснена представниками філософії постмодернізму. Вони виступили проти сучасного культу раціональності – піднесення науки і техніки, закликали здійснювати остаточний розрив з традицією, проголошували почуття вищими за розум, говорили про повернення до дологосного стану свідомості.
-
Філософський ірраціоналізм XIX ст. розвивали представники «філософії життя» А. Шопенгауер, Ф. Ніцше та засновник екзистенціального підходу в філософії С. К’єркегор. Шопенгауер першим виступив проти гегелівського панлогізму. Він вчив, що світ нерозривний з нашою уявою і підкорений пануванню нерозумної світової Волі. К’єркегор підкреслює неповторність окремої людини, яку неможливо дослідити засобами науки. Людина може осягнути себе лише у внутрішньому переживанні. Становлення людини проходить три стадії: естетичну, етичну та релігійну. Для Ніцше єдиною реальністю є життя, тому він підтримує все, що його зміцнює (мужність, сила) і критикує все, що його послаблює (мораль, релігія, Бог). Розробкою наукової філософії, що відстоювала сцієнтистський світогляд займалися позитивізм, марксизм, неокантіанство та прагматизм.
Для позитивізму справжнє знання має бути позитивним – реальним, корисним, достовірним, точним та конструктивним. Таке знання формувалося на трьох стадіях: релігійній, метафізичній та науковій. Іншим варіантом наукової філософії був марксизм, який світ, історію та духовні процеси розглядав як результат еволюції матерії. Маркс розробив матеріалістичне розуміння історії, вчення про відчуження, капітал, додану вартість, класову боротьбу та диктатуру пролетаріату. Прагматизм вважає критерієм знання та істини практичний досвід та користь. Філософія прагматизму – це філософія діяльності та успіху.
-
Некласична сцієнтистська філософія створювала нову парадигму неметафізичної науки. Це завдання виконували логічний позитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм, неокантіанство марбурзької школи, радикальна епістемологія.
Неопозитивізм встановлює позитивне знання за допомогою процедур верифікації, фальсифікації, конвенціональності. Його представники вдосконалили математичну логіку та мову науки. Завдяки неопозитивізму сучасна філософія розглядає науку як сукупність інтелектуальних засобів покликаних оптимізувати взаємини з дійсністю, а не дати її істину картину. З’ясувалося, що неможливо досягнути мети неопозитивізму – дійти повної відповідності між наукою та фактами, адже наука включає у свій зміст принципи, які неможливо зіставити з фактами.
Представники постпозитивізму довели історико-культурну зумовленість наукового знання. Ними було введено поняття парадигм наукового знання, які змінювали одна одну протягом історії. А неокантіанство в особі Е. Касірера дійшло висновку про символічну природу людської діяльності. Радикальна епістемологія вважає, що людські знання є інтелектуальним конструюванням, які творять реальність на основі внутрішнього структурування інтелекту. А пізній Л. Вітгенштейн визначав мову науки, поряд з мовою релігії, мовою філософії та буденною мовою, однією з мовних ігор.
-
В межах некласичної гуманістичної філософії на перший план виходить антропологічна і культурно-етична проблематика. Її розвивали феноменологія, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, герменевтика та психоаналіз часна огічно-гуманістична емаерля.ерменевтки.софії.
с
семінару є проблема світу субстанції,
її види та роль в філософських
Засновник феноменології Е. Гуссерль підкреслював, що людина завжди має справу лише з феноменами – тим, що нам дано в свідомості. Тому істинне знання має базуватися на аналізі феноменів. Смислову основу предметів ми можемо виявити за допомогою феноменологічної редукції, яка очищує свідомість від усього зайвого і дає нам можливість точно описати досвід сприйняття речей (акти свідомості). Адже розуміння акту-досвіду, як переживання чогось конкретного, дає змогу побудувати знання самих різних сфер реальності, не зводячи все до науки. Хоча, на думку Гуссерля, феноменологія має бути чистою наукою, але вона фактично була використана й далеко за її межами (філософія, мистецтво, теологія, правознавство, культурологія, соціологія).
Представники екзистенціалізму, використовуючи феноменологію, аналізували людину як специфічне буття – екзистенцію, яка якісно відрізняється від сущого – світу речей і визначає його. Для Ґайдеггера буття людини є завжди проблемним, бо лише вона ставить Буття під питання. На відміну від сущого (світу речей), Буття – це умова, яка робить можливим усе існуюче. Буття – це усюдиприсутність, яка ніколи не може бути об’єктивованою. Суще можливо зрозуміти лише як часовий проміжок між Буттям та Ніщо. Лише в людині як темпоральній істоті, якщо вона зможе відритися для нього, може виявитися Буття. Усі екзистенціалісти вчили про онтологічну єдність людського існування та світу і цим самим заперечували гносеологізм, який роз’єднував буття на суб’єкт та об’єкт пізнання. Екзистенція: позбавлена субстанційного, предметного характеру; трансцендує над собою; здатна бути іншою; неповторна та унікальна; не об’єктивується; охоплена турботою та усвідомлює свою смертність; є часовим існуванням; здійснює комунікацію; вільна.
Психоаналіз – вчення про домінуючу роль підсвідомого в житті людини. Якщо для Фрейда існує постійна боротьба соціального початку (моральні та культурні норми) та біологічних потягів (Лібідо, Танатос) в людині. А особистість (Я) стає заручником боротьби несвідомого та надсвідомого. То для його послідовників несвідоме відіграє вже кільтуротворчу роль. Так, у Юнга несвідоме здатне продукувати символічні форми, які стають праосновою культури. Адлер вважав провідним мотивом несвідомого тягу до самоствердження, волю до влади, яка знаходить свої чисельні вияви в різних формах культури. А У Фромма вічна боротьба між розумом та інстинктами залишає буття людини незавершеним. Вона постійно має обирати між двома способами самореалізації – «бути» або «мати».
Для представників персоналізму (Муньє, Бердяєв) особистість, як вияв божественної сутності в людині, є абсолютно вільним, творчим суб’єктом. Для всіх персоналістів особистість превалює не лише над колективом, родом, суспільством та світом, але й над власною природою. Найвищою формою реалізації особистості є самотворення, в якому вона здатна встановлювати спілкування з абсолютною божественною Особистістю, іншими особистостями та навіть набувати риси Боголюдини.
Філософська антропологія поставила перед собою завдання створити цілісну концепцію людини. Для М. Шелера специфікою, що визначає положення людини в космосі є наявність в неї духу. Дух – це не лише раціональне, але й ціннісно-моральне начало. А його найвищим проявом є любов. Г. Плеснер суттєвими характеристиками людини називає ексцентричність, самопереживання в якому вона здатна виходити за свої межі і створювати культуру. Так само і А. Гелен вважав, що свою біологічну недостатність людина компенсувала створивши культуру.