11. Функції політичного лідера.

Учені виділяють три основні функції політичного лідерства:

4. авторитетна, розумна та своєчасна оцінка політичної ситуації, що створилась, виявлення та кваліфікування проблем, що встали перед суспільством;

5. вироблення лінії політичної поведінки, визначення від імені відповідної соціальної спільноти напрямку її дій для розв'язання проблем;

6. мобілізація соціальної спільноти на активну політичну діяльність, спрямовану на здійснення наміченої програми.

Певний інтерес становить запропонована американською дослідницею М. Херман характеристика змісту функцій політичного лідерства через образи-моделі.

Образ перший: лідер – "прапороносець". Його виділяє власне бачення дійсності. Він визначає цілі, вказує напрямок діяльності своїм прибічникам і веде їх за собою.

Образ другий: лідер – "служитель". Це такий політичний діяч, який виступає у ролі виразника інтересів своїх прибічників, керується їх побажаннями і діє від їхнього імені.

Образ третій: лідер – "торговець". Завдяки його здібності переконувати прибічники "купують" його плани або ідеї і захоплюються їх здійсненням.

Образ четвертий: лідер – "пожежник". Його керівні дії є реакцією на породжені ситуацією події.

Вважається, що в наш час усі відзначені риси в різному сполученні реалізуються більшістю політичних лідерів в їхній керівній діяльності.

12. Тенденції розвитку політичного лідерства в Україні.

Інститут політичного лідерства в Україні має свою специфіку.

По-перше, наша держава перебуває у стані переходу від тоталітаризму до демократії, а отже – від політичного лідерства "за посадою" до політичного лідерства "за авторитетом". Цей перехід відбувається в умовах, коли ще діють стереотипи тоталітарної свідомості, які поняття "сильна влада" пов'язують із жорсткістю стилю політичного керівництва. Рекрутування лідерів (політичних керівників різного рівня) усе ще здійснюється тією силою, яку прийнято називати "партією влади", що виникла як своєрідна неформальна спадкоємиця колишньої номенклатури. В Україні ще й нині при визначенні рейтингу політиків найвищі бали розподіляють за посадами, починаючи від Президента, а відхід політичних діячів у відставку автоматично посуває їх у кінець рейтингової таблиці.

По-друге, як свідчать соціопсихологічні дослідження, українцям властивий анархічний характер ставлення до влади. Через те, що тривалий час Україна була пригнобленою, влада тут асоціюється з гнобленням, авторитарністю, розглядається як джерело насильства і наруги. Саме тому в Україні до останнього часу не було авторитетної політичної організації загальнонаціонального масштабу, яка була б спроможною об'єднати населення, а політичні лідери фактично залишаються лідерами регіонального, галузевого або місцевого рівня.

По-третє, через пасивність засобів масової інформації України у створенні позитивного іміджу українським політикам, які цього заслуговують, народ України погано знає здібних та перспективних своїх лідерів. Проте саме в ситуації кризового стану країні з поліетнічною та поліконфесійною структурою населення народу вкрай потрібен загальнонаціональний лідер, який поєднав би високу посаду і високий авторитет, зміг би виразити його потреби та інтереси, узгодити суперечливі прагнення соціальних, етнічних та регіональних груп. Захистом проти узурпації ним політичної влади повинні стати правові демократичні механізми.

Отже, первинним учасником політичного процесу є особа. Саме через її безпосередню діяльність формується і здійснюється політика, підтримується стабільність політичної системи і вносяться зміни в неї.

Суспільство зацікавлене в залученні особи до політики у відповідних формах, у формуванні політично розвиненої особистості. Маючи це за мету, воно використовує для політичної соціалізації особи різні суспільні інститути.

Найвпливовішою дійовою особою політичної сфери суспільного життя є особа політичного лідера. Політичний лідер виконує цілу низку важливих функцій у політичній системі; від його повноважень і практичної політичної діяльності величезною мірою залежить характер і обличчя політичної системи відповідної країни.