3. Застосування дипломатії у ході греко-перських війн.

Греко-перські війни (499 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була допомога військовими кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.

3)

Основним джерелом з історії греко-перських воєн є «Історія» Геродота, що містить опис подій до 478 до н. е. включно. Про хід військових дій в середині V ст. до н. е. стисло повідомляє Фукідід в «Історії Пелопоннеської війни». Розповіді про окремі моменти війни зустрічаються в творах трагіка Есхіла і в «Афінській політії» Аристотеля. З пізніших істориків про цей період переповідає Діодор Сицилійський, а також Плутарх, що написав декілька біографій політичних і військових діячів того часу (Фемістокла, Арістіла, Кімона). Цікавий матеріал містять нечисленні написи, що відносяться до V ст. до н. е. Нарешті, в 1938—1939 рр. були проведені археологічні розкопки на полі бою при Фермопілах, що дали цінні відомості. Вельми цікаві також результати розкопок могильного пагорба на Марафонському полі в Аттиці (1940-і роки XX століття).

Наприкінці VI ст. до н. е. для грецьких полісів виникла смертельна загроза з боку сусідньої могутньої Перської імперії.

Греко-перська війна датується 500—449 р. до н. е. Зазвичай її назива­ють греко-перськими війнами тому, що воєнні дії здійснювалися як ряд більш чи менш тривалих воєнних кампаній, їх було п'ять: 1) 500—494 рр.

до н. е.; 2) 492—490 рр. до н. е.; 3) 480—479 рр. до н. е.; 4) 478—459 рр. до н. е.: 5) 459—449 рр. до н. е.

Захопивши грецькі міста Малої Азії та острови східної частини Егей-ського моря, перська правляча верхівка розробила плани завоювання полісів Балканської Греції. Розвинуті грецькі поліси приваблювали персів не тільки своїм багатством, а й можливістю панування в Середземномор'ї.

Першим проти персів повстало місто Мілет у 500 р. до н. е. на чолі з Аристагом. За ним піднялися всі міста Малої Азії, що створили єдине командування і завдали поразки фінікійському флоту. Проте перси споря­дили флот із 600 суден і здобули перемогу. Після майже річної блокади було зруйновано Мілет, а незабаром приведені до покори й інші міста.

Причиною поразки повстанців стали різні військово-економічні по­тенціали супротивників.

Після придушення повстання перський імператор Дарій І мобілізував значні суходільні та морські сили і розпочав загарбання північного узбе­режжя Егейського моря. Проте ця спроба була невдалою. Після тривалої воєнної та дипломатичної підготовки перси розпочали нові воєнні дії про­ти Балканської Греції. Спочатку вони висадилися на о. Евбеї, а потім у північно-східній частині Аттики — біля м. Марафон.

Талановитий полководець Мільтіад відмовився від тактики оборони Афін, повів грецькі війська до Марафона і дав там персам рішучий бій. На Марафонській рівнині в бою стикнулися грецька фаланга1 та розсипні ряди персів. Розбивши персів на фланги, греки знищили центр перської армії. Загинуло 6 тис. персів і 195 важкоозброєних грецьких піхотинців. В Афіни було відправлено скороходця з радісною звісткою, який з вигуком "Перемога!" мертвий впав на агорі. У пам'ять про цей епізод на Олімпій­ських іграх було встановлено марафонську дистанцію в 42 км 195 м (відстань від місця битви до афінської згори).

Перемога афінян мала величезне морально-політичне значення. Вона засвідчила перевагу грецької військової організації.

Проте правляча верхівка персів не відмовилася від своїх планів. На­ступну, третю воєнну кампанію розпочав син Дарія І Ксеркс, який з усіх кінців імперії стягував війська в Малу Азію, споруджував флот, дбав про зброю і продовольство. Готувалася до війни і Греція: 31 поліс підписав угоду про військовий союз: об'єднувалися збройні сили і флот, будувалися порти, відбувалися постійні військово-морські навчання.

480 р. перси переправилися через протоку Геллеспонт, пройшли все фракійське узбережжя і Македонію. Греки обрали Фермопільську ущели­ну, якою проходила єдина дорога з Фессалії в Середню Грецію, своїм обо­ронним рубежем. Оборона Фермопіл мала обмежені цілі: перевірити боє­здатність персів, згуртувати в спільній битві союз грецьких міст і виклика-

1 Фаланга — щільно зімкнуте лінійне шикування піхоти для бою. Мала 8—16 рядів, по фронту займала до 500 м.

4)

ти ненависть до загарбників. Вони були досягнуті. Підготовлена велика перська армія не змогла перемогти незначний грецький загін. Проте завдя­ки зраднику-фессалійцю Ксеркс зміг зайти грекам в тил, що змусило їх відступити. На місці залишилися лише спартанці, яким закон забороняв відступати. Всі вони героїчно загинули, їхній подвиг увійшов у світову історію як символ військової вірності.Персам вдалося захопити Середню Грецію, зокрема й Афіни, але греки зберегли основні військові сили. У 480 р. грецький флот майже повністю знищив величезний перський флот, після чого Ксеркс відвів свої основні війська і рештки флоту в Азію, залишивши в дружній Беотії добірний корпус. Наступного року війська греків завдали поразки персам, знищивши більшу частину їхнього флоту.Влітку 490 р. до н.е. перський флот увійшов у Марафонську бухту, звідки в Афіни вів прямий шлях і де була велика рівнина, зручна для кінного бою. На кораблях прибуло 15-тисячне військо. Афіняни змогли спорядити 9 тис. чоловік. На посаду стратега (воєначальника) народні збори обрали Мільтіада, який знався на військових прийомах персів. Афіни попросили допомоги в Спарти. Там погодилися допомогти, але не відразу, а пізніше. Не допомогли афінянам й інші поліси. Лише прикордонне з Аттикою місто Платеї надіслало тисячу воїнів. Незважаючи на поразку, перси вирішили все ж таки завоювати Афіни. Передбачаючи задум противника, Мільтіад з армією поспішив до Афін. Коли ворожий флот наблизився до міста з моря, перси побачили на березі грецьку фалангу у бойовій готовності. Вони не зважилися вдруге випробовувати долю і вирушили додому, в Азію. Відтоді персів перестали вважати непереможними. Афіняни першими здобули над ними важливу перемогу.