2. Критерії відбору на посольську службу. Функції і статус посла.

Найдавнішою формою мирних міжнародних відносин і міжнародного права у Греції була "проксенія", тобто гос­тинність. Конфлікти, що виникали між общинами і по­лісами, вирішували за допомогою спеціально уповноваже­них, або послів. Зокрема, в епоху Гомера їх називали вісни­ками (керюкс, ангелос), а в класичну — старійшинами (пребейс). Такі основні міста-держави, як Афіни, Спарта і Коринф, обирали послів на народних зборах серед багатих жителів, які відповідали певним вимогам (мали належні ораторські здібності, навіть акторські, яким виповнилося 50 років). Звідси і походить термін "старійшини". Часто посольські доручення отримували вищі посадові особи міст.

Ранги і кількісний склад посольства значною мірою зале­жали від характеру і значення місії. Усі посли вважалися рівноправними. Дещо пізніше з'явився звичай обирати го­ловного посла. Для забезпечення функціонування посоль­ства призначали певний штат прислуги.

При відряджанні посольства послам видавали рекомен­даційні листи (сімболи) до проксенів міст, куди воно пря­мувало. Мету і завдання посольства визначали відповідні інструкції, які вручали послам. Ці інструкції являли собою грамоту, яка складалася із двох воскових дощечок (diploma). Одним з головних обов'язків послів Греції було укладення союзу з іншими державами і підписання договорів, які су­проводжувалися певними формальностями.

У стародавні часи не існувало якихось певних юридич­них правил ні стосовно ведення переговорів, ні стосовно статусу послів. Права й обов'язки дипломатичних агентів не були визначені ще й тому, що посольства не були по­стійні. Ведення переговорів і укладання договорів, переваж­но, були зумовлені випадковими обставинами, ці обов'язки покладалися на тих чи інших осіб тимчасово. А тому після виконання доручень повноваження таких місій припиня­лися, а агенти поверталися на батьківщину.

Подальшого розвитку інститут посольства набув під час воєн між Грецією і Персією. У період Стародавньої Греції починає формуватися багатостороння дипломатія, яку в те­орії міжнародного права іноді називають "конференційною дипломатією". Прикладом цього є проведення у 482 р. до P. X. у Спарті конгресу делегатів Пелопоннеського Союзу.

У зовнішній політиці грецьких міст-держав (полісів) на перший план висувалася боротьба за розширення територій, за збільшення кількості рабів, за сферу впливу на нових ринках. Здебільшого дипломатія грецьких полісів прагну­ла до укладення оборонних і наступальних союзів. У цей період починає зароджуватися ідея захисту національної не­залежності.

Варто зазначити, що такі відомі представники Стародав­ньої Греції, як Фемістокл, Арістід, Перікл, Філіпп Маке­донський, які боролися за об'єднання Греції, а пізніше й за її розширення, керували військовими діями і вели перего­вори, всіляко використовуючи при цьому мистецтво дипло­матії.

Наприклад, Філіпп Македонський виявив себе визнач­ним дипломатом, який вміло і належним чином застосову­вав дипломатію як знаряддя об'єднання Греції під своєю владою.