2. Типологія груп інтересі

Багатоманітність груп інтересів зумовлює необхідність їх розмежування й типології, яка допомагає глибше пізнати їхню сутність та особливості, роль у політичній системі суспільства. Групи інтересів розрізняються за своєю соціальною основою, сферами діяльності, організаційною побудовою, цілями, методами й засобами діяльності, отже, можуть поділятись за різними ознаками.

Німецький політолог Ульріх фон Алеман запропонував таку типологію груп інтересів залежно від п'яти різних суспільних сфер діяльності:

1. Організовані інтереси в економічній сфері та в сфері праці: підприємницькі об'єднання та об'єднання самостійних категорій працівників; профспілки; споживчі спілки.

2. Організовані інтереси в соціальній сфері: об'єднання захисту соціальних прав (на зразок товариства сліпих); об'єднання соціальних досягнень (наприклад, благодійні громадські спілки та заклади); групи самодопомоги (анонімних алкоголіків тощо).

3. Організовані інтереси у сфері дозвілля й відпочинку: спортивні спілки та об'єднання;гуртки для спілкування і реалізації хобі.

4. Організовані інтереси в сфері релігії, науки і культури: церкви, секти; наукові асоціації; загальноосвітні гуртки, клуби з мистецтва.

5. Організовані інтереси в суспільно-політичній сфері: духовні, етичні, правозахисні об'єднання; громадсько-політичні об'єднання (екологічні, за роззброєння, емансипацію жінок тощо)1.

Групи інтересів — це різноманітні спільності людей, передусім соціальні. Типологія груп інтересів за їхньою соціальною основою є визначальною. Саме вона відбиває багатоманітність соціальних інтересів, допомагає визначити роль тих чи інших соціальних спільностей у політичному житті суспільства. Відповідно до основних груп соціальних спільностей виокремлюються класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні об'єднання (організації та рухи) як групи інтересів. Розглянемо деякі з найбільш масових, організованих і впливових у політичному житті груп інтересів, виокремлених за соціальною основою.

Профспілки

Провідне місце серед груп інтересів, виокремлених за соціальною основою, посідають професійні спілки — масові громадські організації найманих працівників, які засновані на спільності їхніх інтересів у процесі праці і мають за мету поліпшення умов життя і праці своїх членів. Профспілки виникли у другій половині XVIII ст. у Великобританії як асоціації висококваліфікованих робітників, котрі об'єднувалися для захисту своїх професійних інтересів. Перші профспілки мали локальний характер. Протягом XIX ст. вони утворюються в усіх розвинутих країнах Європи та Америки. Наприкінці XIX ст. виникають галузеві виробничі профспілки, створюються національні профспілкові центри (об'єднання). Одним із найстаріших таких центрів є Британський конгрес тред-юніонів, створений 1868 р.

Поступово розширювалася соціальна база профспілок: крім висококваліфікованих робітників, вони стали об'єднувати також напів-кваліфікованих і некваліфікованих робітників, а згодом і службовців. Спочатку профспілки створювались в основному в галузях матеріального виробництва, а згодом поширились на невиробничу сферу. На початку XX ст. функціонували міжнародні виробничі секретаріати — міжнародні федерації і профспілки робітників однієї галузі господарства.

На першому етапі становлення профспілок відбувалось нелегально, існувало навіть кримінальне покарання за членство в «змовницьких організаціях» — так офіційні правлячі кола називали профспілки. Вперше профспілки були легалізовані у Великобританії 1824 р. Поступово вони перетворились на найбільш масові і впливові організації трудящих. На початку 90-х років XX ст. світовий профспілковий рух налічував, за різними оцінками, 500—600 млн чоловік,

Див.: Группы интересов// Полит, исследования. 1992. № 5—6. С. 166.

що складало 40—45 відсотків усіх найманих працівників. У багатьох країнах світу діють масові профспілкові об'єднання, до числа яких, крім уже згадуваного Британського конгресу тред-юніонів, належать також Всезагальна італійська конфедерація праці, Всезагальна конфедерація праці Франції, Об'єднання німецьких профспілок, Американська федерація праці-Конгрес виробничих профспілок (США), Генеральна рада профспілок Японії та багато інших. У кожній країні діють, як правило, декілька профцентрів. Більшість великих національних профспілкових об'єднань входять до тих чи інших міжнародних профцентрів — Всесвітньої федерації профспілок, Міжнародної конфедерації вільних профспілок, Всесвітньої конфедерації праці та ін.

Паралельно з розвитком профспілкового руху, спрямованого на захист інтересів найманих працівників, формувались організації власників засобів виробництва, підприємців. У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою діють загальнонаціональні об'єднання підприємців, які виступають головним партнером профспілок на переговорах та в ході укладання угод щодо умов праці найманих трудівників. Такими об'єднаннями є, наприклад, Конфедерація британської промисловості, Національна рада французьких підприємців. Федеральна спілка німецької промисловості, Національна асоціація промисловців США та ін. Саме профспілки й різноманітні об'єднання підприємців виступають основними групами тиску на органи державної влади та управління на всіх рівнях.

Становлення незалежних (як від держави, так і від всеохоплюючих профспілкових центрів) профспілок та об'єднань підприємців відбувається і в постсоціалістичних країнах. В Україні, наприклад, діють Незалежна профспілка гірників України, Незалежна профспілка гірників Донбасу, Вільні профспілки залізничників, Вільні профспілки працівників текстильної та легкої промисловості України, створено Українську спілку промисловців і підприємців, Спілку орендарів і підприємців України, Асоціацію фермерів України та інші об'єднання.

Жіночий рух

Впливовою політичною силою як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі, є жіночий рух. Як демократичний рух він виник у руслі визвольних ідей епохи Просвітництва. Його першим ідейним маніфестом була «Декларація прав жінки і громадянки» (1791) французької письменниці Олімпії де Гуж, написана на противагу «Декларації прав людини і громадянина», яка проголошувала рівність усіх громадян чоловічої статі перед законом. Авторка вимагала вважати жінок повноправними громадянами. Відтоді О. де Гуж та її послідовниць почали називати «феміністками» (від франц. femme — жінка), а рух за рівноправ'я жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, його гасла й концепції — «жіночим рухом» або «фемінізмом». Щоправда, нині під жіночим рухом розуміють узагалі рух за рівноправ'я жінок і чоловіків, а під фемінізмом — його окремий вияв, шо охоплює радикальні, крайні гасла та концепції.

Центральною в жіночому русі була й залишається ідея повноправної, вільної жіночої особистості, настанова на її самореалізацію. Ця ідея стала складовою демократичної свідомості. Завдяки жіночому рухові XIX—XX ст, жінки домоглись рівних з чоловіками прав на освіту і працю, прав обирати та бути обраними. В наш час жіночий рух заперечує чоловічу монополію на владу в суспільстві та домагається паритетного представництва для жінок у всіх соціальних інститутах. З цією метою в окремих країнах жінки створили свої політичні партії, але найчастіше їхні інтереси виражають і захищають численні громадські організації. В Україні, наприклад, такими організаціями є Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги, Союз українок, асоціація «Жінки в засобах масової інформації» та ін. При Президенті України діє Комітет у справах жінок, материнства й дитинства.

Важливу роль у політичному житті суспільства відіграють різноманітні громадські організації, утворені за віковою та національною ознаками. Це молодіжні, зокрема студентські, та ветеранські об'єднання, різні товариства. В Україні, наприклад, при багатьох політичних партіях діють молодіжні організації; інтереси студентської молоді відстоюють Українська студентська спілка і Спілка українського студентства. На інтереси українців як етнічної спільності орієнтуються такі громадські організації, як Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Конгрес української інтелігенції та ін.

Типологія груп інтересів може здійснюватись і за іншими ознаками. Так, суспільно-політичні рухи залежно від їхнього ставлення до існуючого суспільного порядку поділяються на революційні, реформативні й консервативні. Революційні рухи спрямовані на радикальні й всеохоплюючі зміни в суспільстві (наприклад, комуністичний рух). Реформативні рухи орієнтуються на поступові істотні зміни лише деяких сторін існуючого суспільного порядку зі збереженням його основ (наприклад, соціал-демократичний рух). Консервативні суспільно-політичні рухи виступають за збереження існуючого суспільного порядку, допускаючи лише його мінімальні зміни.

За часом дії суспільно-політичні рухи поділяються на традиційні — історично довготривалі (наприклад, робітничий, комуністичний, соціал-демократичний, жіночий, молодіжний рухи) та нові — в основному альтернативні рухи.

Громадські організації і рухи здебільшого не є ідеологічними спільностями такою мірою, як політичні партії. Проте в них може переважати та чи інша ідейна орієнтація, залежно від якої розрізняють комуністичні, соціал-демокра-тичні, ліберальні, консервативні, клерикальні, анархістські та інші організації і рухи.

Отже, в суспільстві існують багатоманітні групи людей зі спільними інтересами. З метою вираження й задоволення своїх інтересів вони створюють різноманітні організації, згуртовуються в суспільно-політичні рухи. Ці організації та рухи тією чи іншою мірою впливають на політичну владу, державу, виступають як групи тиску на неї. Розглянемо основні елементи механізму політичного представництва груп інтересів, який утвердився в демократичних суспільствах.