Глава 11. Групи інтересів

1. Поняття і функції груп інтересів

Сутність групового підходу до вивчення політики

Поняття «групи інтересів»

Функції груп інтересів

2. Типологія груп інтересі

Профспілки

Жіночий рух

3. Політичне представництво груп інтересів

Безпосереднє політичне представництво інтересів

Опосередковане політичне представництво інтересів

1. Поняття і функції груп інтересів

Сутність групового підходу до вивчення політики

У політології використовуються не тільки багатоманітні методи дослідження політичних явищ і процесів, а й різні підходи до вивчення політики. Такими підходами є, наприклад, інституціональний, біхевіористський, класовий, елітаристський та ін. На початку XX ст. виник груповий підхід до вивчення політики, який називається також теорією .груп тиску, теорією заінтересованих груп, теорією груп інтересів тощо. Родоначальником цієї теорії став американський соціолог і політолог Артур Фішер Бентлі (1870—1957). У праці «Процес здійснення державної влади: вивчення громадських тисків» (1908) він доводив, що діяльність людей завжди визначається їхніми інтересами і спрямована на забезпечення цих інтересів.

Діяльність щодо забезпечення інтересів звичайно має груповий характер. Оскільки групи не існують без об'єднуючих їх інтересів, то група та інтерес є досить близькими поняттями. Інтереси групи проявляються не стільки на основі її усної риторики, програмних заяв про свої цілі тощо, скільки на основі практичної діяльності й поведінки членів групи.

Діяльність заінтересованих груп у їх відносинах одна з одною і з державною владою, за А. Бентлі, є динамічним процесом, у ході якого здійснюється тиск інтересів цих груп на владу з метою примусити її підкоритися волі та впливу груп. У впливі груп на державну владу зазвичай домінує най-сильніша група чи сукупність груп. Ці групи підпорядковують своєму впливові і примушують підкоритися більш слабкі групи, а сама державна влада стає засобом урегулювання конфліктів між групами та груповими інтересами й досягнення певної рівноваги між конкуруючими групами.

Груповий підхід надає можливість представити всі вияви політики як результат діяльності заінтересованих груп. Такими групами є суспільні класи та інші соціальні спільності людей, політичні партії, різноманітні громадські організації тощо. Суспільним класам А. Бентлі приділяв відносно мало уваги, вважаючи їх групами з множинними інтересами, що схильні до стабільного існування і не мають внаслідок цього великого значення при аналізі політики в динаміці.

Поняття «групи інтересів»

Найчастіше в політології при аналізі інституціоналізованих форм політики поняття «заінтересовані групи» або «групи інтересів» використовується для позначення добровільних об'єднань людей у їх стосунках із владою і співвідноситься з поняттям «громадська організація».

Відповідно групи інтересів визначаються як добровільні об'єднання людей, створені для вираження і задоволення їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інститутами, насамперед із державою.

Поняття «групи інтересів» указує на політичний вимір цих груп. Різні спільності людей, їхні об'єднання проявляють себе як групи інтересів тоді, коли їхні інтереси виявляються як конкретні вимоги в політичній сфері суспільства. Іншими словами, групи інтересів функціонують як політичні об'єднання тоді, коли вони або вирішують суто політичні завдання, або вступають у взаємодію з державою. Вони мають політичний вимір, але здебільшого не є суто політичними об'єднаннями. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї.

Групи інтересів можуть мати різні назви: «клуб», «гурток», «спілка», «товариство», «рада», «об'єднання» тощо. Поняття «групи інтересів» корелюється з такими однопорядковими з ним поняттями, як «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили». Розглянемо зміст кожного з цих понять.

У конкуренції різних суспільних груп, які активно відстоюють свій власний, передусім економічний, інтерес, значна частина організованих інтересів отримує задоволення за звичайними каналами громадянського суспільства, поза владними структурами, тобто неполітичним шляхом. Коли ж задоволення колективного інтересу учасників заінтересованої групи вимагає прийняття владних рішень, вона перетворюється у групу тиску, яка за допомогою різних засобів прагне вплинути на рішення органів влади у сприятливий для себе бік.

Іншими словами, група тиску — це громадське об'єднання, яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади.

Як феномен політичного життя групи тиску відомі впродовж усієї історії. Однак найбільшого поширення вони набувають за умов ринку і зрілого громадянського суспільства як породження ліберальної господарської і плюралістичної суспільно-політичної структури. Поява численних груп тиску невіддільна від утворення й розвитку як основних класів капіталістичного суспільства, так і особливо груп інтересів зі своїми економічними, соціальними, професійними та іншими запитами, які політично забезпечують групи тиску. Через тісний зв'язок зазначених понять групи тиску нерідко ототожнюються з групами інтересів. Проте якщо поняття «групи інтересів» указує взагалі на політичний вимір цих груп, то поняття «групи тиску» зазначає лише форму їхньої дії, метод впливу на ті чи інші політичні рішення.

Терміну «групи тиску» в політичній науці і практиці передував термін «лобі», який спочатку виник у США й позначав специфічні структури для політичного представництва організованих інтересів. Слово «лобі» (від. англ. lobby — критий, прогулянковий майданчик, коридор) в середині XVI ст. вживалось для позначення прогулянкового майданчика в монастирі. Через століття так почали називати приміщення для прогулянок у Палаті Громад парламенту Англії. Політичного відтінку це слово набуло ще через два століття, причому в США, коли в 1864 р. термін «лобію-вання» став позначати купівлю за гроші голосів законодавців у коридорах конгресу. В Англії така політична практика спочатку осуджувалась, і слово «лобі» прижилось у ній лише в XX ст., а згодом поширилось в інших країнах.

Отже, «лобі» як синонім «груп інтересів» — занадто вузьке поняття, оскільки наголос у ньому робиться на локальний і безпосередній вплив — на парламентське законодавство. Згодом зміст цього поняття розширився; ним стали позначати вплив заінтересованих груп узагалі на всі центри прийняття державних рішень, тобто не лише на орган законодавчої влади, а й на урядові та судові структури. Таким чином, поняття «лобі», як і поняття «групи тиску», наголошує передусім на методі впливу на політичні рішення, тоді як поняття «групи інтересів» вказує на суб'єкти цього впливу.

У вітчизняній науковій і навчальній літературі широко вживається поняття «громадські організації», яке позначає добровільні та організаційно оформлені об'єднання громадян, створені для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування.

Спектр багатоманітності громадських організацій величезний. Сюди входять професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, дитячі організації, кооперативи, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні об'єднання громадян, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо. Як групи інтересів громадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою. Політичні функції властиві різним громадським організаціям неоднаковою мірою. В одних випадках, наприклад у профспілок, жіночих, молодіжних організацій, вони є досить виразними, в інших — наприклад у різних аматорських об'єднань, можуть проявитись лише ситуативно.

Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — само-діяльні об'єднання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяльності.

Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи тощо. Вони не є власне організаціями, бо, як правило, не мають сталих довгочасних організаційних структур, певної внутрішньої ієрархії, керівних центрів, програмних та статутних документів, фіксованого членства, внесків, що властиво для організацій.

Суспільні рухи є об'єднаннями людей, які відрізняються своїми ідейними засадами й доктринами, цілями і способами їх досягнення, чисельністю учасників і роллю в політичному житті. В одних випадках вони виступають як чинники світового політичного простору, мають глобальний характер, наприклад міжнародний робітничий рух, міжнародний комуністичний рух, міжнародний профспілковий рух, національно-визвольний рух, соціал-демократичний рух, рух неприєднання (до військово-політичних блоків) тощо. Нерідко такі рухи є об'єднаннями політичних партій і грунтуються на засадах морально-політичної, іноді — матеріальної солідарності. Вони можуть передбачати створення міжнародних координаційних центрів, а можуть обходитись і без них.

В інших випадках суспільні рухи виступають як політична сила всередині країни, складова її політичної системи. Саме в цьому розумінні суспільні рухи виступають як групи інтересів. Критерієм належності суспільних рухів як структурного елементу до політичної системи є їхня участь у життєдіяльності держави, формуванні та функціонуванні державних органів, прагнення до виявлення політичних інтересів і потреб соціальних спільностей.

Суспільні рухи і громадські організації не ставлять перед собою мету завоювати державну владу. На відміну від політичних партій вони ніякими своїми структурами не входять до державних інститутів, проте, будучи частиною політичної системи суспільства, можуть здійснювати істотний вплив на неї, зокрема в разі зміни правлячих сил і навіть характеру влади.

Громадські організації і суспільні рухи об'єднують людей різної партійної належності, різних ідеологічних переконань для досягнення певних цілей. У цьому полягає ще одна відмінність їх від політичних партій, шо об'єднують людей лише певної ідеологічної орієнтації і виключають їх членство в інших партіях.

Близьким за змістом до поняття «групи інтересів» у політології є поняття «латентні політичні сили». Латентними (від лат. latens, latentis — прихований) вони називаються тому, що в звичайних умовах не виступають безпосередніми та активними суб'єктами політики (якими є, наприклад, політичні партії), але можуть раптово чи поступово, під впливом певних обставин, трансформуватися в активні політичні сили.

Розрізняють структурні і кон'юнктурні латентні політичні сили. Структурні латентні сили — це елементи структури громадянського суспільства, передусім різноманітні соціальні спільності людей — класи, соціальні верстви і групи, нації, народності, демографічні та професійні спільності, а також традиційні громадські організації і суспільні рухи, які виражають їхні інтереси.

Кон'юнктурні латентні політичні сили виникають і діють лише за певних умов. Найчастіше ними виступають групи тиску, політичні клуби, асоціації, корпоративні об'єднання, нові альтернативні рухи тошо. Під впливом спільного інтересу вони декларують свої вимоги, висловлюють претензії, що безпосередньо або опосередковано зачіпають інші сфери суспільного життя. За певних умов вони здатні вийти на поверхню політичного життя вже як реальна політична сила — партія, політизований рух.

До кон'юнктурних політичних сил належить також клієн-тела. Кліентела (від лат. cliens — слухняний) — це форма персональної залежності, зумовлена не кровнородинними зв'язками, а нерівномірним розподілом влади у суспільстві. Клієнтелістські взаємовідносини є вираженням зв'язку двох осіб з неоднаковими можливостями — патрона і клієнта — для надання взаємної підтримки і взаємного обміну послугами. Цю форму залежності вирізняє її особистісний, автономно-вертикальний, договірний характер. Клієнтела формується і зникає під впливом певних обставин і активно підтримує особу (політичного діяча), з якою вона пов'язана.

Таким чином, поняття «групи інтересів», «групи тиску», «лобі», «громадські організації», «суспільні рухи», «латентні політичні сили» мають багато спільного, хоча й не є тотожними. Вони відбивають багатоманітність наявних у громадянському суспільстві інтересів, але кожне з них робить це по-своєму, особливо щодо взаємодії цих інтересів з державною владою. Найбільш загальним серед них є поняття «групи інтересів», яке охоплює всю багатоманітність наявних у суспільстві соціально-політичних інтересів, наголошує на представництві цих інтересів у політичному житті і водночас указує на особливості цього представництва порівняно з представництвом суто політичних організацій — партій.

Функції груп інтересів

У політичній системі суспільства групи інтересів виконують певні функції, до яких належить насамперед функція артикулювання інтересів, тобто перетворення соціальних прагнень, емоцій та очікувань у певні політичні вимоги. Ці вимоги доводять до владних структур побажання громадян, тим самим залучаючи останніх у політичний процес, роблячи їх суб'єктами політики.

Артикулювання інтересів вимагає їх агрегування, тобто узгодження часткових потреб, установлення між ними певної ієрархії, вироблення на цій основі загальногрупових цілей. Ця функція передбачає вибір не лише політично найбільш значущих, а й найреальніших вимог стосовно можливостей їх задоволення.

Групи інтересів підтримують тих чи інших політиків на виборах до представницьких органів державної влади, впливають на їхню діяльність у владних структурах, на відбір кадрів для державного апарату й тим самим виконують функцію формування та оновлення правлячої еліти.

Важливою функцією груп інтересів є інформаційна, яка полягає в тому, що вони доводять до органів влади інформацію про стан громадської думки щодо тієї чи іншої проблеми суспільного життя. Використання цієї інформації помітно полегшує підготовку і практичне застосування законодавчих актів, істотно підвищує ефективність адміністративної діяльності. Володіння інформацією дає можливість державним органам знаходити відповіді на актуальні питання суспільного розвитку.