5. Партійна й виборча системи в україні

Становлення багатопартійності в Україні

Витоки сучасної багатопартійності в Україніможна віднести до підписання СРСР у 1975 р.Заключного акта гельсінської Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що спонукало діячів правозахисного руху до легалізації своєї діяльності у вигляді Української гельсінської групи. Однак діяльність цієї групи переслідувалась правлячими колами, а її члени зазнали репресій.

Процес становлення багатопартійності в Україні поступово відновився з початком перебудови. З'являються альтернативні офіційній політиці так звані неформальні рухи, які не мали фіксованого членства, не ставили перед собою чітко сформульованих політичних завдань. Це були насамперед організації захисників природи та різноманітні культурологічні об'єднання, наприклад Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Меморіал, Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка та ін. Створені для вирішення питань, на перший погляд, далеких від політики, вони швидко проявили себе як політичні організації.

Після амністії політв'язнів-правозахисників у 1988 р. з'явилися відверто антикомуністичного характеру Українська гельсінська спілка та Українська демократична спілка як відділення московського Демократичного союзу, який проголосив себе опозиційною політичною партією. У подальшому на базі демократичних організацій, передусім Українського культурологічного клубу та Товариства Лева, навколо національно-демократичної ідеї духовного відродження України виник Народний рух України за перебудову. Сама ідея Руху вийшла зі Спілки письменників України, насамперед її київської організації. 13 лютого 1989 р. в газеті «Літературна Україна» був опублікований проект програми Руху, а у вересні цього року відбувся його установчий з'їзд. Виступаючи спочатку на підтримку перебудови, Рух згодом перетворився в опозиційну антикомуністичну організацію.

З самого початку виникнення Рух намагався всіляко заперечувати надання йому рис політичної партії, вводячи можливість колективного членства в організації. Поступово з нього почали виокремлюватися політичні об'єднання з більш жорсткою структурою й чіткіше сформульованою доктриною. Цей процес особливо прискорився після прийняття закону «Про об'єднання громадян», в якому визначено правові основи діяльності політичних партій і громадських організацій в Україні. Поряд з партіями, шо певний час прилягали до рухівської коаліції, почали виникати організації, які не вписувалися в це об'єднання чи то внаслідок радикалізму власних політичних програм, чи то не поділяючи його основні цілі. Відбулися установчі з'їзди перших політичних партій республіки. Першою партією, яка 1990 р. (ще за умов монополії КПРС на владу) зареєструвалась у Міністерстві юстиції, була Українська республіканська партія.

У 1991 р. було зареєстровано вже 7 партій: Українську селянську демократичну партію, Партію зелених України, Демократичну партію України, Партію демократичного відродження України, Ліберальну партію України, Українську християнсько-демократичну партію, Соціалістичну партію України.

Процес становлення багатопартійності особливо прискорився з прийняттям 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України і проведенням у грудні цього року референдуму з питання державної незалежності України. У 1992 р. було зареєстровано 6 політичних партій, у тому числі Селянську партію України, Українську консервативну республіканську партію, Християнсько-демократичну партію України та ін. Особливо «врожайним» на нові партії був 1993 p., коли зареєструвалися 15 партій, у тому числі Партія праці, Українська партія справедливості, Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України», Громадянський конгрес України, Українська партія солідарності і соціальної справедливості, Трудовий конгрес України, Комуністична партія України, Організація українських націоналістів в Україні та ін. Народний рух після виходу з нього ряду партій сам перетворився на політичну партію і також зареєструвався.

Нові політичні партії утворювалися і в наступні роки. На початок 1996 р. в Україні було зареєстровано 37 партій, а станом на вересень 2001 р. — більш як 120. Щоправда, реальна кількість політичних партій є дешо меншою, оскільки деякі з них припинили своє існування або об'єдналися з іншими партіями.

Особливості партійної і виборчої систем України

На сьогодні найчисленнішими і най-впливовішими політичними партіямиУкраїни є Комуністична, Соціал-демо-кратична (об'єднана), Соціалістична, Народно-демократична, Партія зелених, поки що обидва Рухи. Решта політичних партій нечисленні, мало користуються широкою підтримкою населення і не справляють відчутного впливу на політику держави. Більшість із них виникли не з ініціативи знизу у відповідь на потребу в самоорганізації тих чи інших соціальних спільностей, а з ініціативи їхніх лідерів, як об'єднання порівняно невеликих груп людей. Багато з політичних об'єднань фактично є клієнтелістськими групами, що обслуговують інтереси їхніх засновників і натхненників, а не політичними партіями. Наочним підтвердженням того є наявність багатьох партій однакової або близької ідейно-політичної орієнтації, численні розколи в партіях та конфлікти в їхньому керівництві.

Партійна система України, таким чином, не стільки багатопартійна, скільки дрібнопартійна. Цьому сприяла й чинна раніше виборча система. Спочатку в незалежній Україні, як і в багатьох колишніх соціалістичних країнах та більшості республік колишнього СРСР, зберігалася традиційна мажоритарна виборча система. Вона не сприяла становленню впливових політичних партій, підвищенню їх ролі в суспільстві, політичній структурованості парламенту, у складі якого були представники десятків політичних партій. У них не було потреби об'єднуватися в парламентську більшість з метою формування уряду, оскільки останній утворювався на позапартійній і позапарламентській основі. За цих умов партійна система України була атомізованою, з усіма притаманними такій системі недоліками. До того ж за чинною мажоритарною системою абсолютної більшості вибори здебільшого проводилися у два тури, а нерідко вони взагалі не відбувалися через низьку явку виборців. Гострою була проблема формування кількісного складу Верховної Ради України.

З метою уникнення цих негативних явищ у політичному житті суспільства Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. натомість мажоритарної виборчої системи була введена змішана — мажоритарно-пропорційна виборча система. За цим законом з 450 народних депутатів України 225 депутатів обираються в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою відносної більшості, а ще 225 депутатів — за списками кандидатів у депутати від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Партії, що отримали менш як 4 відсотки голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не мають права на участь у розподілі депутатських мандатів. Якщо попередній закон визнавав вибори такими, що відбулися, за умови участі в них не менш як 50 відсотків виборців, то новий закон не передбачає встановлення обов'язкової мінімальної кількості учасників виборів, що означає проведення їх за будь-якої явки виборців.

29 березня 1998 р. за новим законом відбулися чергові вибори до Верховної Ради. З 51 наявної в країні на кінець жовтня 1997 p., коли закінчувалося висування до списків кандидатів у депутати, політичної партії до виборчого бюлетеня для голосування в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі було занесено 30 партій і виборчих блоків партій. За результатами виборів подолали 4-відсотковий бар'єр і пройшли до Верховної Ради лише 8 претендентів: Комуністична партія (24,7 відсотка голосів виборців), Народний рух (9,4 відсотка), виборчий блок Соціалістичної і Селянської партій (8,6 відсотка), Партія зелених (5,4 відсотка), Народно-демократична партія (5 відсотків), Всеукраїнське об'єднання «Громада» (4,7 відсотка), Прогресивна соціалістична партія (4 відсотки), Соціал-демократична партія (об'єднана) (4 відсотки).

Вибори змінили партійну систему України з атомізованої на систему поляризованого плюралізму. Цю систему складають лише ті політичні партії, котрі увійшли до Верховної Ради як такі, що справляють істотний вплив на здійснення державної влади. Решта політичних партій не відіграють більш-менш помітної ролі в українській політиці, хоча декотрі з них є досить активними, а швидше — галасливими.

Партійна система поляризованого плюралізму більш ефективна, ніж атомізована, проте і їй притаманна низка недоліків: присутність позасистемних партій, тобто таких, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної і політичної системи; гостре ідеологічне розмежування між партіями; наявність деструктивної опозиції; нестабільність та ін. У подальшому ця система може еволюціонувати до системи поміркованого плюралізму. Однак така еволюція, як і взагалі тип партійної системи, залежатимуть від низки обставин, головними з яких є тип виборчої системи і спосіб формування уряду. Становленню в Україні політичних партій як виразників соціальних, а не вузькогрупових і персональних інтересів, з'ясуванню реальної ваги кожної політичної партії в суспільстві і формуванню більш ефективної партійної системи сприяли б уведення суто пропорційної виборчої системи натомість змішаної і перехід до парламентського способу формування уряду, тобто зміна президентсько-парламентарної форми державного правління на парламентарно-президентську чи й взагалі на суто парламентарну.

Новий Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. зберіг змішану виборчу систему, дещо вдосконаливши окремі її деталі. Це, крім усього іншого, означатиме, що 225 народних депутатів, обраних в одномандатних виборчих округах, маючи вільний мандат, і надалі не знатимуть у Верховній Раді ні партійної, ні фракційної дисципліни і обстоюватимуть там не стільки суспільні, скільки власні інтереси. Відповідно, проблематичним залишиться формування у Верховній Раді стабільної більшості, без якої ні вона, ні Кабінет Міністрів України не зможуть ефективно працювати.

Становленню багатопартійності в Україні, підвищенню ролі партій у політичній системі суспільства сприятиме Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 p., який конкретизує конституційне положення про право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії.

Отже, політичні партії є важливими елементами політичної системи суспільства, інститутами здійснення політики. Виражаючи інтереси різних спільностей людей, вони виступають тією ланкою, що з'єднує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів. Партії є важливою частиною механізму демократичного вирішення соціально-політичних конфліктів. Від рівня розвитку партій, їхнього ідейно-політичного спрямування, методів та засобів діяльності значною мірою залежить рівень соціальної злагоди в суспільстві, розвитку демократії.