Агрофізична деградація

Істотним чинником змін в агроекосистемі є застосування сільськогосподарських машин. Сучасні трактори, автомобілі та сільськогосподарські машини активно взаємодіють з ґрунтом, атмосферою і рослинами, в багатьох випадках це спричинює порушення ходу природних процесів в агроландшафті. Через неправильне та надмірне використання сільськогосподарської техніки вплив її на довкілля супроводжується забрудненням атмосфери, ґрунту та водойм, руйнуванням структури і переущільненням ґрунту. Машинно-тракторні агрегати (МТА), виконуючи корисну роботу, у багатьох випадках надмірно ущільнюють оброблюваний шар ґрунту. Особливо зріс негативний вплив МТА на ґрунт за останні роки, коли середня маса трактора збільшилась у 1,5—2,4 рази, а кількість їх проходів по полю за вегетаційний період зросла з 3—4 до 10—15 при вирощуванні зернових і до 20—25 — просапних культур.

Трактори, маса яких досягає 8-16 т, у разі проходження по пухкому вологому ґрунті за рахунок ударних впливів і вібрацій спричинюють його деформацію на глибину 60—80 см, а в окремих випадках і глибше. В місцевостях з пересіченим рельєфом і зливовим характером опадів глибокі колії нерідко перетворюються на яри. За посушливих умов рух важких МТА з підвищеними швидкостями (до 10—30 км/год) призводить до руйнування структури ґрунту та підсилює процеси дефляції. Переущільнення ґрунтів відбувається внаслідок холостих переїздів МТА по полю, внесення органічних і мінеральних добрив, перевезення сільськогосподарської продукції вантажними автомобілями.

Агрофізична деградація призводить до таких наслідків:

• Зниження водо-, повітро- та коренепроникнсті ґрунту

• Збільшення щільності орного шару

• Зменшення загальної пористості та повітромісткості ґрунту

• Збільшення твердості ґрунту

• Погіршення екологічних умов для ґрунтових мешканців

Засолення, осолонцювання, підтоплення та аридизація

Будівництво каскадів водосховищ на ріках, зрошувальних систем спричинило піднімання рівня підґрунтових вод та їх надходження у профіль ґрунту. Наслідками підтоплення ґрунтів є засолення та вторинне осолонцювання.

Разом з тим засолення та осолонцювання можливі і без підняття рівня підґрунтових вод за перевищених норм зрошення. У степових ґрунтах завдяки процесу ґрунтоутворення з верхніх генетичних горизонтів ґрунту розчинні солі (хлориди, сульфати тощо) вимиваються і відкладаються на глибині 70—120 см. За перевищених норм зрошення зрошувальна вода розчиняє ці солі і стає мінералізованою. Мінералізована вода по капілярах піднімається до поверхні ґрунту і випаровується, залишаючи на ній наліт розчинних солей, серед яких переважають солі натрію. У вологий період року ці солі взаємодіють із ґрунтовим вбирним комплексом, що призводить до осолонцювання ґрунтів, поступової зміни ґрунтового профілю. Ґрунти втрачають сприятливі агрофізичні властивості, а внаслідок цього — потенційну і ефективну родючість.

Утворення на ріллі "мочарів" (місць підтоплення) обумовлює будівництво ставків, що спричинює піднімання рівня підґрунтових вод. Це підтоплення від водосховищ і ставків особливо виявляється у вологі роки, коли неможливо провести обробіток ґрунту і посів сільськогосподарських культур. Для включення таких земель в інтенсивну сівозміну доводиться будувати дорогі дренажні системи, що відводять надлишок підґрунтових вод.

Аридизація ґрунтів, тобто зростання посушливості умов росту рослин, безпосередньо пов'язана з дегуміфікацією та агрофізичною деградацією. Внаслідок втрати гумусу та структурності ґрунту знижується його польова вологоємність і підвищується максимальна гігроскопічність, скорочується діапазон активної вологи. Позитивний баланс гумусу в ґрунті зменшує аридизацію.