- •1. Сучасний етап розвитку банківського менеджменту.
- •2. Які необхідні та достатні ознаки добре керованого банку?
- •3. Відмінності між стратегічним та операційним менеджментом.
- •4. Які сфери банківської діяльності охоплюють організаційний та фінансовий менеджмент?
- •5. У чому полягають пріоритетні завдання фінансового менеджменту?
- •6. Стратегії управління прибутком та ризиком банку.
- •7. Методи реалізації фінансових стратегій управління банком.
- •8. Організаційна структура банку.
- •9. Які основні типи організаційних структуру банках?
- •10. Які показники використовують для оцінювання прибутковості банківської діяльності?
- •11. Які причини змусили банки звернутися до планування?
- •12. Стан сучасних фінансових ринків.
- •13. Яким вимогам має відповідати науково обґрунтований план?
- •14. Сутність стратегічного планування банком.
- •15. Мета оперативного планування.
- •16. Свот аналіз
- •17. Види планування за ознакою тривалості періоду планування.
- •19. Які етапи включає процес планування?
- •20. Методи узгодження фінансових планів.
- •23. У чому полягає економічна суть поняття капіталу банку?
- •24. Яка з функцій банківського капіталу є пріоритетною і чому?
- •25. У чому полягають відмінності між основним та додатковим капіталом банку?
- •26. Які існують методи оцінки вартості банківського капіталу?
- •27. Які нормативи нбу регламентують діяльність банків щодо формування капітальної бази?
- •28. Як розраховуються активи, зважені за ступенем кредитного ризику?
- •29. Які чинники зумовлюють потребу в нарощуванні капіталу банку?
- •Нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу банків (тис. Євро)
- •Які внутрішні джерела поповнення капіталу може використати банк?
- •Які переваги та недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу банку з погляду банківського менеджменту?
- •Які зовнішні джерела поповнення банківського капіталу може використати банк?
- •Які переваги та недоліки методу зовнішніх джерел поповнення капіталу банку?
- •Які джерела формування ресурсів є найвигіднішими для банку з погляду витрат і чому?
- •У чому полягають відмінності між залученими та запозиченими коштами з погляду методів управління?
- •Які методи застосовуються для управління залученими коштами банку?
- •Які чинники впливають на формування відсоткової ставки за банківськими депозитами?
- •Які джерела запозичення коштів існують в сучасній банківській практиці?
- •Які чинники має враховувати менеджмент банку, вибираючи джерело запозичення коштів?
- •Які механізми рефінансування комерційних банків діють в Україні?
- •Що таке кількісний тендер і як він проводиться?
- •Які типи кредитних угод укладаються на міжбанківському ринку?
- •У чому полягають особливості управління запозиченими коштами банку?
- •У чому полягає сутність поняття «управління активами і пасивами» у сучасному банківському менеджменті?
- •54/Див питання 51
- •Диверсифікація
- •Установлення лімітів
- •Резервування
- •Сек’юритизація
- •Які методи використовуються для управління проблемними кредитами банку
- •Які функції виконує портфель цінних паперів банку
- •У чому полягає відмінність між активною та пасивною інвестиційною політикою банку на ринку цп
- •Які основні типи портфелів цп може сформувати банк
- •Чим відрізняється ринкова ціна та внутрішня вартість цп
- •Що показує несистемний ризикі які методи застосовують для його зниження
- •Які чинники впливають на рівень системного ризику
- •Для оцінки ефективності якого портфеля цп використовується коеф Шарпа
- •Що таке інвестиційний горизон портфеля цп банку
- •У чому полягають особливості інвестиційної стратегії довгострокового акценту
- •Які переваги та недоліки притаманні інвестиційній стратегіїдовгострокового акценту
- •Що таке дюрація цп та в яких одиницяхвона вимірюється
- •Як впливає зміна відсоткових ставокна ринку на внутрішню вартість облігацій
- •Які основні причини виникнення попиту на ліквідні кошти в банку
- •Яка мета управління банківською ліквідностю
- •У чому полягає сутність дилеми «ліквідність – прибутковість»
- •У чому полягає зміст «золотого банківського правила» та які недоліки використання цього підходу за сучасних умов
- •Які загальноекономічні чинники впливають на обсяги, структуру та стабільність ресурсної бази банку
- •Які переваги та недоліки притаманні основним стратегіям управління ліквідністю
- •Які методи оцінювання потреби у ліквідних коштах можуть бути використані менеджментом банку
- •Які недоліки методу коефіцієнтів для оцінювання потреби банку в ліквідних коштах
- •Коефіцієнти банківської ліквідності
-
Які чинники має враховувати менеджмент банку, вибираючи джерело запозичення коштів?
Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Особливість запозичених коштів полягає в тому, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як у створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.
Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. Для цього він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників ринку.
Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:
-
позики в центральному банку (ЦБ);
-
міжбанківський ринок ресурсів;
-
проведення операцій репо;
-
міжнародний фінансовий ринок (євроринок);
-
ринок депозитних сертифікатів;
-
ринок комерційних паперів;
-
позики в небанківському секторі.
-
Які механізми рефінансування комерційних банків діють в Україні?
Вартість запозичення коштів у центральному банку (ЦБ) визначається обліковою ставкою. Облікова ставка (ставка рефінансування) — це відсоткова ставка ЦБ за операціями кредитування комерційних банків через рефінансування їх активних операцій. Одержання кредиту від ЦБ розглядається не як право, а як привілей для комерційного банку, оскільки серед недепозитних джерел воно найдешевше. Як правило, центральний банк надає кредити тим банкам, які зазнають тимчасових труднощів у формуванні ресурсів, або для підтримання їхньої ліквідності. При цьому припускається, що позика має короткостроковий характер.
Тому більшість ЦБ обмежують використання цього джерела поповнення ресурсів через установлення певних вимог і правил. Наприклад, правила Федеральної резервної системи (ФРС) США обмежують розмір кредитів двома відсотками суми депозитів, а строки надання — двома тижнями для великих банків та одним місяцем для менших за розміром банків. Якщо Федеральний резервний банк перевищує допустимі межі кредитування комерційних банків, то він несе відповідальність перед ФРС за будь-які збитки, у тому числі й у разі банкрутства банку-позичальника.
Національний банк України використовує механізм рефінансування комерційних банків для управління ліквідністю банківської системи та регулювання грошово-кредитного ринку України. Рефінансування комерційних банків Національним банком України здійснюється через:
-
проведення операцій на відкритому ринку;
-
надання стабілізаційних кредитів.
Рефінансування банків через проведення операцій на відкритому ринку здійснюється НБУ тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб’єктів господарської діяльності (резидентів України) та векселів державного казначейства України, врахованих комерційним банком за дисконтною ставкою, не нижчою за облікову ставку НБУ. В окремих випадках забезпеченням можуть бути векселі нерезидентів України, авальовані іноземними банками з рейтингом, не нижчим за «інвестиційний клас». Під забезпечення приймаються державні цінні папери, які перебувають у власності банку — клієнта Депозитарію НБУ, не обтяжені будь-якими іншими зобов’язаннями та строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку повернення кредиту. Для векселів строк пред’явлення має наступати не раніше ніж через 30 днів після строку повернення кредиту.
Рефінансування комерційних банків через операції на відкритому ринку проводиться за відсотковою ставкою, не нижчою за облікову ставку НБУ.
Операції на відкритому ринку можуть проводитися у формі:
-
кількісного або процентного тендера для надання кредитів на строк до 14 днів та на строк до 180 днів;
-
відкриття постійно діючої лінії рефінансування для надання кредитів «овернайт».
Тендери мають певні правила допуску учасників та обмеження:
-
до участі допускаються банки, які не порушують установлених економічних нормативів, своєчасно подають звітність та повертають отримані від НБУ кредити;
-
філії комерційних банків та новостворені банки (з періодом діяльності менш як 1 рік) до участі не допускаються;
-
банком сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;
-
прострочені та сумнівні кредити в портфелі банку не перевищують 10 % від обсягу кредитного портфеля;
-
кредити, надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5 % кредитного портфеля банку;
-
сума позики одному банку не може перевищувати 50 % загального запропонованого на тендері обсягу кредитів;
-
сума заборгованості за кредитами НБУ з урахуванням поданої на тендер заявки не повинна перевищувати 50 % величини регулятивного капіталу банку за останнім балансом.
Кількісний тендер передбачає, що НБУ наперед оголошує ціну (тобто відсоткову ставку), за якою банки можуть одержати кредити, а розподіл коштів відбувається відповідно до поданих заявок до закінчення запропонованої на тендері суми. Якщо цієї суми недостатньо, то кредитні кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих ними заявок. Сума коштів, запропонована на кількісному тендері для рефінансування банків, може оголошуватися або не оголошуватися.
Процентний тендер передбачає, що банки самостійно пропонують відсоткову ставку (з точністю до 0,1 процентного пункту), за якою вони погоджуються запозичити кошти, але ця ставка має бути не нижча за облікову. На процентному тендері заявки задовольняються за принципом зниження пропонованої в них ставки, починаючи з найвищої і до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. Якщо два або більше учасників запропонували однакову ставку, а обсягу кредитів, що залишився, недостатньо для задоволення всіх таких заявок, то кошти між банками розподіляються пропорційно.
Обсяги отриманих на тендерах кредитів не перевищують 90 % балансової вартості наданих під забезпечення державних цінних паперів та 70 % балансової вартості векселів. Після повідомлення результатів тендера банки укладають з НБУ кредитний договір та договір застави державних цінних паперів або врахованих банками векселів. Одержані через тендер кредити НБУ не можуть пролонговуватись й мають бути обов’язково повернені. За порушення строків повернення кредитів, отриманих через тендер, НБУ має право на безспірне списання відповідної суми з кореспондентського рахунка банку-порушника, нарахування пені, реалізацію застави, а банк не допускається до участі в наступних п’яти тендерах.
Постійно діюча лінія рефінансування призначена для вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи та підтримання короткострокової (миттєвої) ліквідності комерційних банків. Цей механізм рефінансування передбачає надання кредиту на один робочий день (кредит «овернайт») під забезпечення державних цінних паперів перерахуванням коштів у день отримання заявки від банку (заявку до Департаменту монетарної політики НБУ можна подати у будь-який робочий день тижня до 17.00). Обсяг такого кредиту не перевищує 95 % балансової вартості наданих під його забезпечення державних цінних паперів. Кредит «овернайт» банк має повернути до 13.00 наступного дня одночасно з процентною платою.
Кредити «овернайт» надаються за оголошеною відсотковою ставкою (надсилається банкам електронною поштою у робочі дні до 10.00), яка має бути не нижчою за облікову ставку НБУ плюс один відсоток. Використання постійно діючої лінії рефінансування має обмеження і якщо банк отримує кредит «овернайт» три дні підряд, то кожен наступний кредит (починаючи з четвертого дня) надається за подвійною обліковою ставкою НБУ.
Використання лінії рефінансування Національного банку України передбачає укладення генерального кредитного договору між комерційним банком та відповідним територіальним управлінням НБУ на календарний рік незалежно від періодичності користування цією лінією та за умови, що банк має стійку репутацію кредитоспроможної банківської установи. У договорі обов’язковою є умова безспірного списання заборгованості (суми основного боргу та процентів за ним) з коррахунка банку у разі неповернення кредиту в установлені строки. За порушення строків повернення кредитів «овернайт» банк не допускається до використання лінії рефінансування впродовж трьох місяців, а НБУ нараховує пеню і має право на реалізацію застави протягом десяти днів з дня виникнення простроченої заборгованості.
Стабілізаційний кредит призначено для надання банкам, переведеним у режим фінансового оздоровлення, або банкам, які узяли на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення. Стабілізаційний кредит надається лише за умови забезпечення його ліквідною заставою або гарантією чи порукою іншої стабільної фінансової установи (в т. ч. й банку). Заставою можуть бути ліквідні активи після проведення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності банку-позичальника і не обтяжені іншими зобов’язаннями. Банкам не дозволяється надавати кредити за рахунок коштів стабілізаційного кредиту, отриманого від НБУ.
У загальному випадку стабілізаційний кредит надається банкам на строк до трьох років, але якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може бути наданий короткостроковий кредит строком до одного року. Відсоткова ставка за користування стабілізаційним кредитом має бути не нижчою за облікову ставку НБУ, а в разі зміни облікової ставки підлягає коригуванню відповідно і ставка за кредитом.
Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління НБУ клопотання і затверджену Радою банку програму фінансового оздоровлення. Рішення про надання стабілізаційного кредиту приймається НБУ після вивчення конкретної ситуації, аналізу фінансового стану та програми фінансового оздоровлення комерційного банку. У разі прийняття позитивного рішення між банком-позичальником та НБУ укладається кредитний договір, в якому відображається порядок і строки надання та погашення кредиту, порядок сплати процентів, відповідальність за несвоєчасне погашення кредиту, режим контролю за його цільовим використанням, інші обмеження та застереження. Генеральний департамент банківського нагляду та відповідне територіальне відділення НБУ контролюють дотримання графіка погашення стабілізаційного кредиту і сплати процентів за користування ним, а також щокварталу аналізують стан виконання заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення банку.