Органи державної влади України (1991 - 1995 рр.) Законодавча влада

Вищий орган законодавчої влади - Верховна Рада в складі 450 депутатів, що обира­ються громадянами один раз у чотири роки.

До 1994 р. продовжувала роботу Верховна Рада, обрана в 1990 р. У 1994 р. була обрана нова Верховна Рада. Більшість депутатів буди членами КПУ (КПУ в 1991 р. була заборонена за обвинуваченням у причетності до спроби державного перевороту 19 - 21 сер­пня 1991 р., але в 1993 р. була створена нова КПУ на чолі з П. Симоненком).

Виконавча влада

Виконавча влада України - Кабінет міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Виконавча влада призначається Президентом за згодою Верховної Ради. За рішенням Верховної Ради вся повнота виконавчої влади може передаватися Президенту (наприклад, у 1993 р. виконавча влада була передана Президенту Л. Кравчуку).

У 1992 - 1994 рр. у всіх областях, містах Києві, Севастополі були введені посади представників Президента - вищі посадові особи виконавчої влади. (У 1995 р. відповідно до указу Президента України Л. Кучми в областях, містах Києві, Севастополі, районах, містах були утворені державні місцеві адміністрації, підлеглі представникам Президента).

Судова влада

Судова влада України - система судів, контрольованих Генеральною прокуратурою і Верховним судом. Судова влада мала потребу в реформуванні, але в 1992 - 1995 рр. цього не відбулося. До 1996 р. не був прийнятий Основний закон держави -Конституція.

Місцеві органи влади

Система рад народних депутатів (обласні, міські, районні, сільські). Ради і їхні вико­навчі комітети очолювали голови, що обираються прямим голосуванням.

Місцеві державні адміністрації.

Процес формування органів державної влади продовжився після прийняття Конституції України, що визначила функції і права всіх галузей влади.

З 1991 р. стрімко зросла кількість політичних партій в Україні, навесні 2000 р. їх було 97.

Таблиця познайомить вас з найбільш популярними партіями України, що були створені в 1991 - 2000 рр.

Політичні партії України Національно-демократичні

Українська республіканська партія.

Українська християнсько-демократична партія.

Українська селянсько-демократична партія.

Народно-демократична партія.

Рух (створений у 1989 р. як суспільний рух, у 1992 р. перетворився в політичну

партію).

Ліберально-демократичні

Українська соціал-демократична партія. Демократична партія України. Об'єднана соціал-демократична партія. Партія зелених. Партія демократичного відродження України.

Конституційний процес в Україні. Конституція 1996р.

Конституційний процес (підготовка і прийняття Конституції) в Україні тривав з 1988 по 1996 р. Конституційний процес можна умовно розділити на кілька етапів:

1. 1988 — 1991 рр. У 1988 році Верховною Радою УРСР прийняте рішення про створення Конституційної комісії для підготовки проекту Основного Закону республіки, тому що Конституція 1978 р. застаріла, не відповідала змінам, іцо відбулися за час перебудови. Конституційна комісія в травні 1991 р. представила парламенту для обговорення концепцію Конституції України, що передбачала:

• Створення президентської республіки.

• Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

• Створення президентських адміністрацій в областях (замість обласних рад).

• Збереження органів місцевого самоврядування (міських, районних, сільських рад).

• Уведення демократичної виборчої системи на основі багатопартійності.

• Формування професійного парламенту, що складається з депутатів-законодавців.

• Незалежність суддів і т.п.

Ця концепція зустріла різку критику з боку переконаних комуністів і націонал-радикалів і не була прийнята Верховною Радою. Конституційна комісія продовжила роботу.

2. 1992 — 1993 рр. У липні 1992 р. Конституційна комісія подала на розгляд Верховної Ради проект Конституції. У Верховній Раді виникло політичне протистояння між депутатами, думки яких розділилися на протилежні:

• Зберегти радянську систему (влада Рад різних рівнів). Цю точку зору висловили комуністи.

• Створити парламентську республіку. За формування такої політичної системи виступали націонал-радикали.

• Створити президентсько-парламентську республіку. Цей варіант підтримала помірна опозиція.

Через те, що досягти розумного компромісу депутатам не вдалося, проект Конституції не був прийнятий. У Конституцію 1978 р. Верховна Рада внесла виправлення і зміни (часто вони суперечили одне одному).

3. 1994 - 1995 рр. У березні 1994 р. відбулися дострокові вибори Верховної Ради. Було обрано 338 (з 450 місць) депутатів. Більше 25% депутатів представляли КПУ. Більшість депутатів були безпартійними (170 чол.). Президентом України був обраний Л. Кучма. Верховна Рада затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. З огляду на те, що конституційний процес знаходився в кризовому стані, Л. Кучма запропонував проект Конституційного Закону про владу і органи місцевого самоврядування. Запропонований Президентом закон дозволяв чітко розмежовувати повноваження законодавчої, виконавчої, судової влади, Президента України. Верховна Рада під тиском Президента погодилася на прийняття Закону. 8 червня 1995 р. між Верховною Радою і Президентом був укладений Конституційний Договір про основні принципи організації і функціонування державних органів влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції.

4. 1995 - 1996 рр. Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. Після тривалого і бурхливого обговорення, внесення виправлень Верховна Рада 28 червня 1996 р. прийняла нову Конституцію України.

Конституція України складена відповідно до кращих зразків міжнародного права, що захищає демократію, права і волі громадян. Конституція України складається з 161 статті. Статті об'єднані в 15 розділів. Конституція починається преамбулою, у якій викладається мета прийняття Конституції - зміцнення основ демократичної, правової держави.

Конституція визначила:

• Правовий статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави.

• Форма держави - республіка.

• Джерело влади - народ. » Державна влада здійснюється на основі поділу на три галузі: законодавчу (Верховна

Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів), судову (система судів. Прокуратури,

Конституційний суд).

• Державна мова - українська.

• Державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

• Права, свободи, обов'язки громадян України.

• Порядок проведення виборів органів влади.

• Функції всіх галузей влади.

• Правовий статус Президента України - глави держави, гаранта Конституції; порядок його обрання.

• Територіальний устрій України як унітарної держави.

• Правовий статус Автономної Республіки Крим.

• Права й обов'язки органів місцевого самоврядування.

• Порядок внесення змін до Конституції України. Прийняття Конституції - найважливіша історична подія. Конституція законодавче закріпила демократичні завоювання народу України.

Сучасне політичне життя України

У центрі політичного життя в другій половині 90-х років були вибори народних депутатів України, Президента України, гостре політичне протистояння, що виникло у Верховній Раді між лівими і центристськими партіями, конфронтація Верховної Ради 5 Президентом і урядом.

Вибори народних депутатів відбулися в березні 1998 р. відповідно до Закону «Про вибори народних депутатів України». Цей закон передбачав проведення виборів по змішаній пропорційно-мажоритарній системі. У виборах брали участь ЗО політичних партій і партій­них блоків.

Результати виборів були такими:

• У багатомандатному загальнодержавному окрузі голосування проходило за списки

кандидатів у народні депутати від політичних партій і виборчих блоків (всього 225 місць),

депутатські місця розподілилися між вісьмома партіями і партійними блоками,

що перебороли чотирьохвідсотковий бар'єр. Пропорційно відсотку відданих за

партії і блоки голосів, вони одержали кількість місць у Верховній Раді:

О КПУ - 84

О Рух - 32

О Блок СПУ - СелПУ - 29

О Партія зелених України - 19

О Народно-демократична партія - 17

О Об'єднання «Громада» - 16

О Соціал-демократична (об'єднана) і прогресивних соціалістів (створена в 1988 р.) - 14 Таким чином, ліві партії (вони виділені в переліку) одержали 127 місць, центристи - 98.

• В одномандатних мажоритарних округах більшість з 225 місць одержали безпартійні.

Новий склад Верховної Ради був політизованим, тобто в ньому не могла утворитися більшість. Це обов'язково повинно було викликати гостру політичну боротьбу. Уже наступного дня після початку роботи Верховної Ради (травень 1998 р.) у ній сформувалося вісім партійних фракцій. Приналежність до фракцій визначили 389 депутатів, серед них і безпартійні. Фракції очолили:

• Компартія

• Народно-демократична партія

• Об'єднання «Громада»

• Рух

• Соціалістична партія

• Селянська партія

• Соціал-демократична (об'єднана) партія

• Партія зелених

Між фракціями не було єдності по жодному з найважливіших питань, що повинна була вирішити Верховна Рада. Кількість фракцій зростала, політична конфронтація набувала

загрозливих масштабів.

14 листопада 1999 р. відбувся другий тур виборів Президента України. Більшістю голосів громадян України (56,23%) на цю посаду був переобраний Л. Кучма. У перед­виборній програмі Л. Кучма наголосив, що одна з його цілей - створення більшості у Верховній Раді, здатної конструктивно вирішувати всі питання і співробітничати з урядом. Тому після виборів президента Верховна Рада повинна була здійснити зусилля по формуванню більшості, виконуючи цим самим волю народу. Крім того. Президент підписав указ, у якому передбачалося провести 16 квітня 2000 р. Всеукраїнський референдум. На всенародне обговорення глава держави вніс шість питань, серед яких були питання про недовіру Верховній Раді, про право Президента розпустити Верховну Раду, якщо протягом місяця не буде сформована більшість, чи не буде затверджений Державний бюджет.

Ці обставини сприяли формуванню в січні 2000 р. у Верховній Раді більшості в складі 237 депутатів, які мали намір підтримувати курс реформ і співробітничати з урядом у їхньому здійсненні. Але ця більшість не була сталою, вона всього лише на 12 чоловік перевищувала половину від загальної чисельності Верховної Ради. Тому в парламенті продовжилася політична боротьба, хоча в цілому його робота стала більш конструктивною.

У 2002 р. відбулися чергові вибори у Верховну Раду. Кількість місць, отриманих лівими партіями в ході цих виборів, скоротилася.

Верховна Рада, почавши роботу, знову приступила до вирішення проблеми більшості, щоб пом'якшити політичне протистояння між фракціями і забезпечити умови для роботи, прийняття рішень і законів.

Міжнародна політика незалежної України

Основи міжнародної політики незалежної України були визначені в Декларації про державний суверенітет України, у розділі «Міжнародні відносини», це: активне сприяння процесу зміцнення миру і міжнародної безпеки, дотримання норм міжнародного права, розвиток співробітництва і добросусідства з країнами світу, участь у різних формах загальноєвропейського процесу. Україна проголосила себе нейтральною державою, такою, що не бере участь у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщати ядерну зброю.

У 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України», у яких були закріплені основи міжнародної політики країни, проголошені в Декларації про державний суверенітет України. Відповідно до цього документа Україна здійснює міжнародну політику і тепер.

	Досягнення і проблеми міжнародної політики. України
		Визнання статусу України як незалежної держави
	• Україна була визнана як незалежна держава 150 країнами світу; більше 100 країн світу встановили з Україною дипломатичні відносини.
		Участь у ядерному роззброюванні
	• Україна підписала ряд документів, відповідно до яких вона одержала статус без'ядерної країни: Договір про стратегічні наступальні озброєння (1991 р.). Лісабон­ський протокол до нього (1992 р.). Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.). • Уряд України погодився на без'ядерний статус за умови твердих міжнародних гарантій безпеки, територіальної цілісності нашої держави. У 1994 р. Україна, США, Великобританія, Росія підписали Меморандум про гарантії безпеки України у випадку приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

	Розвиток співробітництва, участь у загальноєвропейському процесі
• Україна стала учасником загальноєвропейських процесів, активно співробітничає з державами СНД, Європейської співдружності, НАТО, веде активну роботу в 00Н і інших міжнародних організаціях. • У 1992 р. Україна стала членом Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції, у 1995 р. - Ради Європи, приєдналася до програми «Партнерство заради миру». * У 1992 р. Україна підписала Паризьку хартію. Декларацію Гельсінкської зустрічі на вищому рівні. Декларацію про Чорноморський економічний союз (цю декларацію підписали 11 країн причорноморського регіону).
	Вирішення проблемних питань міжнародних відносин
• У 1997 р. Україна змогла вирішити проблему розділу Чорноморського флоту і статусу м. Севастополя. Це питання тривалий час ускладнювало взаємини України з Росією, викликало претензії країн одна до одної. Воно було вирішене після підписання угоди про Чорноморський флот і Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією. Обидві країни визнавали існуючі кордони. Росія визнала право власності України на майно колишнього Чорноморського флоту СРСР. Флот був поділений нарівно. Росія одержала право на оренду земельних ділянок і розташованих на них об'єктів берегової інфраструктури, а також акваторії бухти в Севастополі і Феодосійському порту для базування російського флоту. Росія зобов'язалася відшкодовувати витрати на базування своїх військ і вартість переданих Росії кораблів, судів, плавзасобів. • У 1997 р. Україна підписала широкомасштабний договір у Констанці з Румунією. Договір зняв територіальні претензії Румунії до України, обидві країни визнали непорушність існуючих кордонів, зобов'язалися розвивати співробітництво, забезпечувати національні права українців (які проживають у Румунії) і румунів (які проживають в Україні).