26.Екологічна піраміда. Піраміди мас, чисел та енергії

Кількісні оцінки трофічних рівнів екосистеми вказують на наявність певної закономірності у відповідності нижчого трофічного рівня відносно іншого. Ч. Елтон встановив: кількість особин, що утворюють послідовний ланцюг, невпинно зменшується. В подальшому дане твердження Елтона неодноразово перевірялось і підтверджувалось. Сьогодні даний висновок більше відомий як "піраміда Елтона*, оскільки схематичне зображення даної закономірності має форму піраміди – шишки – білка, дятел – лисиця – ястреб.

Подальший аналіз енергетичних зв'язків в екосистемі показав, що встановлена "пірамідальна" закономірність має своє відображення і при оцінці параметрів біомаси та енергії.

Піраміда біомас вказує на кількість живої речовини на данному тропічному рівні.

Піраміди енергії відображають енергію.що передається з нижнього рівня на вищий

27.Природні умови та ресурси

Слово «ресурс» означає запас, тобто те, що може бути використано у господарській діяльності людиною. Під природними ресурсами розуміють компоненти і сили природи, які безпосередньо використовуються у виробництві і є сировиною або джерелом енергії. Наприклад, залізна руда є сировиною, тобто матеріалом, з якого виробляють чавун і сталь. Щоб отримати ці метали, спалюють вугілля, яке дає енергію для їх плавлення. Отже, залізна руда і вугілля є природними ресурсами. Компоненти і сили природи, які впливають на виробництво, але безпосередньо не використовуються у ньому, називають природними умовами. До природних умов можна віднести рельєф, клімат і т. ін.

Природна класифікація ресурсів

Літосфера утворена гірськими породами, які є сировиною або паливом у виробництві, тобто корисними копалинами або мінеральними ресурсами. Поверхню її можна розглядати як земельні ресурси. Забезпеченість ними визначається часткою земель, придатних для сільськогосподарської діяльності та родючістю грунтів. Як джерело енергії може використовуватися внутрішня енергія Землі. В атмосфері як природні ресурси можна розглядати енергію Сонця, що проникає через повітряну оболонку, та вітру.. Часто, враховуючи велике значення температурного режиму, світла, опадів та вологості грунту для ведення сільського господарства, їх розглядають як агрокліматичні ресурси. Гідросфера утворена водними ресурсами (прісними водами), гідроресурсами (вода, яка рухається), а також водами Світового океану. Води Світового океану можуть використовуватися для добування з них розчинених солей та прісної води. У біосфері є біологічні ресурси, серед яких виділяють рослинні та тваринні. До тваринних належать всі тварини, крім свійських. Серед рослинних ресурсів (дикоростучих рослин) надзвичайно важливі лісові.

Класифікація за вичерпністю та використанням

Поділяють на вичерпні та невичерпні. Перші в свою чергу поділяють на відновні і невідновні. До вичерпних належать мінеральні й лісові ресурси, але якщо лісові відновлюються (виростають нові дерева), то для утворення нафти потрібно мільйони років. До невичерпних ресурсів відносять енергію Сонця, внутрішню енергію Землі, води Світового океану, тобто ті, які практично вичерпати неможливо. Використовують природні ресурси у промисловості, сільському господарстві, транспорті, а також для лікування, відпочинку тощо. Отже, можна виділити такі групи ресурсів за використанням: а)  для промисловості; б)  для сільського господарства і транспорту; в)  для туризму і відпочинку (рекреаційні).

28.Атмосфера неоднорідна. Вона має добре виражену шарувату  будову. Її шари, або концентричні оболонки, за фізичними особливостями відрізняються між собою. Атмосферу ділять на п'ять основних шарів (сфер): тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу (іоносферу) і екзосферу. Сфери не мають чітких меж вони поступово переходять одна в одну, утворюючи перехідні межі.

Тропосфера — найдіяльніший шар атмосфери. Велика активність тропосфери пояснюється тим, що вона безпосередньо прилягає до земної поверхні. Поверхня Землі — основне джерело нагрівання повітря. Тропосфера — шар найактивнішого тепло - і вологообміну з поверхнею Землі. Для неї характерне зниження температури відповідно до висоти — в середньому на 6,5 °С на кожний кілометр.. Через те що над екватором потужність тропосфери найбільша, там на межі тропосфери температури повітря найнижчі: -80°С, тоді як над помірними широтами -55 °С, а над полярними -50 °С. У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара. В ній розвиваються всі явища погоди — утворюються хмари, випадають опади і т.ін. В цьому полягає одне з найважливіших значень тропосфери для процесів, що відбуваються в ландшафтній оболонці Землі.

Стратосфера — шар повітря, який лежить над тропосферою. Від тропосфери стратосфера відділяється перехідним шаром — тропопаузою, або субстратосферою, завтовшки близько 1—2 км. Стратосфера — безхмарний або малохмарний шар повітря, що простягається в середньому від 11 —12 до 25 км. Для стратосфери характерна в цілому однакова температура (ізотермія). В ній температура в середньому близька до тієї, яка властива верхній межі тропосфери, -55 °С. Стратосфера охоплена потужними горизонтальними рухами повітря типу струминних течій, але є і вертикальні рухи, які сприяють перемішуванню повітря.

  Мезосфера — шар повітря від 25 до 85 км. Він відділяється від стратосфери стратопаузою. Для мезосфери в інтервалі 25 — 52 км. характерне підвищення температури від -55 до +10 °с (явище інверсії), а далі до верхньої межі — зниження до -107 °с. Інверсія температури в мезосфері пояснюється наявністю шару озону. Шар озону в мезосфері — важливе явище. Найбільша концентрація цього газу на висоті 27—28 км. Озон поглинає коротке ультрафіолетове проміння і цим захищає від його згубної дії світ мікробів. Якби не було озону, зникли б мікроорганізми, а з ними й численні процеси (ґрунтоутворення та ін.) в географічній оболонці. У мезосфері теж більше горизонтальних рухів повітря зі швидкістю 40—100 м/с.

Іоносфера и, ж., фіз. Верхній шар атмосфери, що містить значну кількість іонів і вільних електронів. Як відомо, атмосфера Землі, починаючи з великих ви­сот — у 50—60 кілометрів, іонізована, тобто в ній під впливом ультрафіолетових променів Сонця..утворюють­ся іони й вільні електрони. Починаючи з цих висот, ат­мосфера має назву іоносфери

Екзосфера, або сфера розсіювання, розташована на висоті понад 800—1000 км. Вона характеризується найбільшою розрідженістю газів: окремі їхні частинки, рухаючись з великими швидкостями, майже не стикаються одна з одною. Це — верхній шар атмосфери, який межує з міжпланетними просторами. Він простягається до висоти, що вимірюється кількома десятками тисяч кілометрів, де густина повітря близька до густини міжпланетного простору (одна молекула, атом або іон на 1 куб. см). Це зона відтікання легких газів атмосфери в Космос, тому екзосферу називають ще сферою розсіювання.

29. Парнико́вый эффе́кт — повышение температуры нижних слоёв атмосферы планеты по сравнению с эффективной температурой, то есть температурой теплового излучения планеты, наблюдаемого из космоса. Идея о механизме парникового эффекта была впервые изложена в 1827 году Жозефом Фурье в статье «Записка о температурах земного шара и других планет»..

Название парникового эффекта — поглощая видимый свет, поверхность нагревается и испускает тепловые (инфракрасные) лучи; поскольку стекло прозрачно для видимого света и почти непрозрачно для теплового излучения, то накопление тепла ведёт к такому росту температуры, при котором количество проходящих через стекло тепловых лучей достаточно для установления теплового равновесия.

Фурье постулировал, что оптические свойства атмосферы Земли аналогичны оптическим свойствам стекла, то есть её прозрачность в инфракрасном диапазоне ниже, чем прозрачность в диапазоне оптическом, однако количественные данные по поглощению атмосферы в инфракрасном диапазоне долгое время являлись предметом дискуссий.

ПРИЧИНЫ ПАРНИКОВОГО ЭФФЕКТА Постоянно увеличивающиеся объёмы сжигаемого топлива, проникновение в атмосферу промышленно производимых газов, широкое выжигание и сведение лесов, анаэробное брожение и многое другое - всё это обусловило возникновение такой глобальной экологической проблемы, как парниковый эффект. Основными химическими веществами, создающими парниковый эффект, являются следующие пять газов: - углекислый газ (50 % парникового эффекта); - хлорфторуглероды (25 %); - оксид азота (8 %); - озон приземного уровня (7%); - метан (10 %). Углекислый газ попадает в атмосферу в результате сжигания различных видов топлива. Около 1/3 количества углекислого газа обусловлено выжиганием и сведением лесов, а также процессами опустынивания. Уменьшение лесов означает сокращение количества зелёных древесных растений, способных поглощать углекислый газ в процессе фотосинтеза. Ежегодно содержание углекислого газа в атмосфере Земли увеличивается в среднем на 0,5%. Хлорфторуглероды вносят около 25% вклада в создание совокупного парникового эффекта. Они имеют двойную опасность для человека и природы Земли: во-первых, способствуют развитию парникового эффекта; во-вторых, разрушают атмосферный озон. Метан - один из важных «парниковых» газов. Содержание метана в атмосфере за последние 100 лет удвоилось. Основным источником поступления метана в атмосферу Земли является естественный процесс анаэробного брожения, имеющий место во влажных рисовых производствах, в животноводстве, на полях очистки сточных вод, в разложении городских и жилищно-коммунальных стоков, в процессах гниения и разложения органических веществ в свалках бытового мусора и др. Нефтяное загрязнение поверхности суши и Мирового океана также вносит свой существенный вклад в увеличение свободного метана в атмосфере нашей планеты. Оксид азота образуется во многих технологических процессах современного сельскохозяйственного производства (например, при образовании и использовании органических удобрений), а также в результате сжигания всё возрастающих объёмов различного топлива.

30. 1) Підвищення рівня моря; 2) підвищення ризику повеней та паводків; 3) скорочення врожайності злакових; 4) зменшення водних ресурсів для життя та іригації; 5)зникнення видів рослин та тварин

31. Озо́н (рос. озон, англ. ozone, нім. Ozon n) — Алотропна модифікація кисню (О₃). В нижніх шарах атмосфери його вміст незначний. Найбільша його концентрація в стратосфері між висотами 10 і 40 км. Озон значно поглинає ультрафіолетову радіацію. Проста речовина, алотропна видозміна кисню. Назва походить від грецького слова «озеін», що означає «пахучий». Озон відкритий в 1840 р. Шенбейном. Хімічно-активний газ синього кольору з різким запахом, сильний окиснювач. При великих концентраціях розкладається з вибухом. Утворюється з кисню при електричному розряді (наприклад, під час грози). Основна маса озону знаходиться у верхньому шарі атмосфери — озоносфері, на висоті від 10 до 50 км із максимумом концентрації на висоті 20-25 км. Цей шар охороняє живі організми Землі від шкідливого впливу короткохвильової ультрафіолетової радіації Сонця (може викликати рак шкіри). Зараз під впливом хлорфторвуглеців цей шар руйнується, що може негативно вплинути на жителів Землі. У багатьох країнах використання таких речовин, що входять у різні аерозолі, заборонено. У промисловості озон одержують під дією на повітря електричного заряду, його використовують, зокрема, для знезаражування води і повітря.

32. Озонова діра - локальне падіння концентрації озону в стратосфері на 10—40%. Пов'язано це з дією фреонів, зменшенням кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотами реактивних літаків. Чітко виявляється при надмірно низьких температурах. Загальноприйнята в науковому середовищі теорія, за якою в другій половині XX століття вся зростаюча дія антропогенного чинника у вигляді виділення хлор- і бромвмісних фреонів (CFC) привела до значного зменшення озонового шару.^[1] Згідно з іншою гіпотезою, процес утворення «озонових дір» значною мірою природній і не пов'язаний винятково з шкідливою дією людської цивілізації.^[2][3]