Тема 10. Участь України в інтеграційних процесах в рамках снд

Семінар (2 год.):

1. Взаємодія та розмежування країн колишнього СРСР. Створення СНД

Із розпадом СРСР перед колишніми республіками постала проблема врегулювання питань правонаступництва. Не останню роль у вирішенні зазначеної проблеми зіграла СНД, яка стала координуючим центром у переговорному процесі в означеній сфері.

Пострадянські держави, також пострадянський простір — 15 країн, що було створено після того, як Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права: Азербайджан,Білорусь,Вірменія,Естонія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Латвія, Литва, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна.

Встановлення міжреспубліканських взаємин одразу після розпаду Радянського Союзу носило ситуативний характер. Склалася потреба розвинути співпрацю колишніх республік на якісно новому рівні. Вирішенням цього питання стало створення координуючої інституції, яка сприятиме збереженню сталих внутрішньосоюзних зв’язків між республіками. Засновницький процес було розпочато трьома республіками 8 грудня 1991 р. з Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. У

ній учасники констатували, що з припиненням існування Союзу РСР як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності, вони утворюють СНД [4, с. 290].

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міждержавне об'єднання, створене для розвитку співпраці в політичній, економічній, гуманітарній, культурній і інших областях, для пом'якшення негативних наслідків розпаду СРСР. У нього входять всі колишні республіки Радянського Союзу, окрім Прибалтійських держав і Туркменістану, що вийшов з його складу.Співдружність Незалежних Держав виникло як безпосередній результат розпаду СРСР. Учасниками цього об'єднання є 12 держав - всі колишні союзні республіки СРСР. Загалом можна сказати, що СНД виконало функцію мінімізації негативних витрат процесу становлення незалежних держав на території колишнього СРСР і має шанс перетворитися на міждержавне об'єднання з стійкою і авторитетної позицією. Але поки воно в набагато більшому ступені являє собою поле виявлення різних (і найчастіше незбіжних) інтересів країн-членів, ніж ефективний механізм їх об'єднання. Реальна роль цієї організації навіть у міжнародно-політичному розвитку усередині пострадянського геополітичного простору залишається маргінальною. Виявлення та реалізація можливостей СНД в плані впливу на сучасні міжнародні відносини - все ще справу майбутнього.

Згодом, 21 грудня 1991 р., керівники одинадцяти з п’ятнадцятьох колишніх союзних республік підписали Протокол до Угоди про створення СНД, яким збільшили кількість засновників Співдружності з трьох до одинадцяти [4, с. 299] та Алма-Атинську декларацію [4, с. 312]. Таким чином, трьома вище переліченими установчими актами було офіційно зафіксовано розпад Радянського Союзу та створення на його теренах нового утворення – СНД, Статут якої було прийнято 22 січня 1993 р. [5, с.188-193].

Серед основних цілей утворення СНД окреме місце займала координація зовнішньополітичної діяльності (консультації в галузі зовнішньої політики (ст. 7 Угоди від 8 грудня 1991 р., ст. 4 Статуту СНД). Разом з цим, всі засновницькі документи та односторонні заяви його учасників містили чітке формулювання щодо гарантування державами-членами Співдружності виконання міжнародних зобов’язань, що випливають для них із договорів та угод колишнього Союзу РСР (ст. 12 Угоди від 8 грудня 1991 р.; ч. 6 Алма-Атинської Декларації від 21 грудня 1991 р.).

Надалі, для послідовного втілення в життя цілей створеної організації в установчих документах Співдружності передбачається створення складної структури органів: Ради глав держав та урядів, Ради міністрів закордонних справ, Координаційно-консультаційної ради та Секретаріату при ній, Економічного Суду, Міжпарламентської асамблеї тощо. Кожен з них був наділений відповідним об’ємом повноважень, які в тій чи інший мірі мали відношення до вирішення питань правонаступництва.

2. Розвиток взаємовідносин з Росією

Нормативно-правова база відносин Росії та України.

Основи сучасних відносин двох суверенних країн України та Російської Федерації були закладені за часів СРСР у листопаді 1990 року підписанням Договору , за яким Україна і Росія,на той час ще союзні республіки,зобов`язались утриматись від дій, які могли б нанести шкоду державному суверенітету іншої сторони.

У пошуках нового формату відносин 2004-2006 рік.

8 травня 2005 ухвалили рішення про створення українсько-російської міждержавної комісії. Основними завданнями комісії є :

• Обговорення стану українсько-російського співробітництва,

• Виявлення найперспективніших його напрямків і шляхів удосконалювання форм взаємодії,

• Моніторинг стану виконання двосторонніх угод і домовленостей, досягнутих між сторонами.

Створена за вісімнадцять років незалежності нормативно-правова база українсько-російських відносин охоплює фактично всі сфери співробітництва. Підписано понад 360 двосторонніх документів, понад 240 з них діють на міждержавному та міжурядовому рівнях. Близько 200 договорів підписано в торговельно-економічній, науково-технічній, військовій та військово-технічній сферах.

Серед базових нормативних документів: Договір про дружбу, співпрацю і партнерство (1997 р.); Договір про економічне співробітництво на 1998-2007 рр.. (1998 р.); Програма міжрегіонального та прикордонного співробітництва на 2001-2007 рр.. (2001 р.); Угода про стратегічне партнерство в газовій сфері (2002 р.); Договір про українсько-російський державний кордон (2003 р.); Програма економічного співробітництва на 2008-2010 рр. (2007 р.).

Україна та світові центри сили: Проблеми взаємовідносин України з РФ

Період 90-их років :

Великої шкоди відносинам завдав період 90-их років, коли у стосунках Росії та України не було рівноправності. Період характеризувався нав’язуванням Росії своєї волі Україні, це уповільнило інтеграцію до Європейської спільноти, загальмувало розвиток в економічній сфері, зробило Україну ще більше залежною від Росії.

Створення незалежної держави України. Чорноморським флотом.

Період 1996—2002 :

Починаючи з 1995 року на території СНД з’являється ряд альтернативних і навіть конкуруючих об’єднань «за інтересами», які нейтралізували одне одного. Практично водночас з’являються Економічний союз Центральної Азії (1995), Митний союз «четвірки» (1995) у складі Росії, Білорусі, Казахстану й Киргизії (згодом — ЄврАзЕС) і нинішній ГУУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова — 1996, Узбекистан — 1999).

стають найжорсткішими конкурентами, оскільки мають практично однорідні економіки. В Україні й Росії конкурує ціла низка галузей — це металургійний комплекс, автомобільна галузь, сільське господарство, харчова промисловість. А для Росії особливо чутливим є крім іншого енергетичний сектор, експорт продукції якого — основна стаття наповнення бюджету країни. У свою чергу Україну вільна торгівля з Росією цікавить передусім у контексті енергоносіїв — дешевші енергоресурси означають нижчі виробничі витрати, отже й конкурентоспроможніший як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку продукт.

Період 2004-2007 :

Значне погіршення російсько українських відносин відбулося підчас і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р., але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи. На думку президента Ющенка, яку він висловив 17 квітня 2005, у Москви і Києва є три головні проблеми: Чорноморський флот РФ, питання кордонів і розвиток співпраці в енергетичній сфері.

Період 2008-2009 :

Із січня 2008 року виникало відчуття, що керівництво Росії знову починає розігрувати карту «зовнішнього ворога», Але рішучий негативний перелом у ставленні до України настав у серпні 2008-го, коли В.Ющенко в конфлікті у Південній Осетії рішуче став на грузинську сторону. Україна стала сприйматися як ворог. Становище ще більше загострилося в січні 2009 року, на хвилі чергового газового конфлікту. Більшість російських ЗМІ трактували його як «боротьбу з несанкціонованим відбором газу» з боку України, повністю переклавши провину на українську сторону.

Основні об’єктивні чинники, що ускладнюють рівноправне співробітництво України з Росією.

З боку України: незавершеність формування національної держави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства у не реформований простір СНД, однобічна залежність від її джерел енергопостачання та окремих видів сировини; недостатня розвиненість почуття національної приналежності й патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості.

Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рівноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Перше і, мабуть, найголовніше полягає в тому, що серед населення Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Ще один важливий чинник — внутрішня нестабільність в Росії, пов'язана з прагненням різних політичних еліт та угруповань прийти до влади (їх політика по відношенню до України досить часто відрізняється), а окремих автономій — домогтися більшої самостійності або й незалежності.

3. Україна та ГУУАМ.

ГУАМ:

Багато в чому інтереси України збігаються з інтересами інших держав ГУУАМу. Політико-консультативний форум чотирьох держав пострадянського простору - ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) утворено 10 жовтня 1997 р. в м. Страсбург на зустрічі президентів цих держав.

Спільні економічні інтереси держав ГУУАМу найбільше сконцентровані навколо двох питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон.

Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності може стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Прибуток від транзиту енергоносіїв з Прикаспійського регіону до Європи надасть змогу Україні компенсувати витрати на їх імпорт та частково вирішити свою енергетичну проблему. Існує тристороння українсько-грузинсько-азербайджанська угода про створення транскавказького транспортного коридору, що передбачає формування єдиної транспортної лінії для обслуговування пасажирів та вантажопотоків (вона сполучатиме Баку, Тбілісі, Поті, Одесу й Київ).

Іншим важливим напрямом співпраці країн-членів ГУУАМу є проблеми безпеки та стабільності в регіоні. Реалізація масштабних проектів вимагає формування субрегіональних структур безпеки, що утворили б спільну платформу для співпраці у цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

Україна спроможна взяти на себе частину миротворчих функцій на Чорноморсько-Каспійському просторі. Власні інтереси України як позаблокової держави найбільшою мірою збігаються з інтересами підтримання миру і стабільності в регіоні. Її геополітичне розташування і статус регіональної потуги дозволяє враховувати політичні, кліматичні, соціально-економічні та культурно-етнічні особливості регіону. Україна має навчальні центри та структури, відповідні сили й засоби, необхідні для підготовки і проведення миротворчих операцій. Українські контингенти готові взяти участь у миротворчих операціях за умови, що ці операції проводитимуться під егідою ООН/ОБСЄ, миротворчі сили будуть багатонаціональними та підпорядковуватимуться міжнародному штабу.

Надання Україною технічної та гуманітарної допомоги, а також поглиблення військового та військово-технічного співробітництва є одним із стратегічно важливих завдань зміцнення стабільності й безпеки у регіоні в цілому.

4. Україна в системі європейських та євроазіатських процесів інтеграції.

ЄС:

1. Європейська інтеграція не тільки виступає фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, але зумовлює зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, перетворює їх на центр тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн;

2. Тому пріоритетним для України у розвитку її економіки в контексті інтеграції в світовий економічний простір є західноєвропейський зовнішньоекономічний вектор;

3. Важливим досягненням України на шляху просування в європейські структури стало її включення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другої у СНД після Молдови);

4. ЄС – важливий економічний партнер. У січні–липні 2010р. експорт товарів становив 27335,5 млн.дол. США, (до країн ЄС – 24,8%) імпорт – 30789,4 млн.дол. (із країн ЄС – 31,9%).

СНД:

1. 8 грудня 1991 року в Мінську лідери Росії, України та Білорусі (країн-засновників СРСР) заявили про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД). Після алма-атинської зустрічі (21 грудня) до складу СНД увійшло 11 колишніх республік (без Грузії та держав Прибалтики).

2. Нові перспективи в міждержавних економічних відносинах у межах СНД були відкриті Договором про створення Економічного Союзу (24 вересня 1993). Трохи пізніше — у квітні 1994 р. до нього на правах асоційованого члена приєдналася Україна.

3. За січень-липень 2010 року до країн СНД було експортовано 35,5% усіх товарів, імпортовано 43,4% усіх товарів.

4. Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (25,3% експортних і 36,4% імпортних поставок).

Програма максимум . Дезинтеграція або повна субординація України, повернення її до колишнього напівколоніального статусу в складі нового Союзу, конфедерації чи федерації. Встановлення тотального контролю над зовнішньою, військовою й економічною політикою України.

Програма мінімум. "Фінляндизація України" в сфері "легітимної зони впливу" РФ. Прогресуюча економічна і соціокультурна експансія в Україну з метою тісної прив'язки її політики до національ них інтересів РФ, забезпечення політичної слухняності й економічної залежності України.

Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму "цивілізованого розлучення" республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. РФ, навпаки, розглядала і розглядає СНД як проміжну форму відновлення колишньої імперської державності, а в існуючому виді - як сферу домінування своїх інтересів.

ОЧЕС:

Система ЧЕС для України є важливим елементом у розвитку стратегії довгострокового співробітництва з країнами Сходу.

Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому і широкому розумінні. У вузькому передбачається співробітництво територій, які безпосередньо прилягають до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ним пов'язані. Цей рівень регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прикордонну і прибережну торгівлю. У ширшому розумінні йдеться про залучення до причорноморського співробітництва всього економічного простору України. Базисом для такого регіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій країні. На цьому рівні мають бути визначені загальні принципи інтеграційного співробітництва, розроблені й уведені до дії відповідні закони, що регулюють поведінку юридичних і фізичних осіб у зовнішньоекономічній сфері, зокрема, й економічні механізми заохочення регіонального співробітництва.

Україна виявляє зацікавленість у реалізації в рамках ЧЕС проектів щодо модернізації нафтопереробних заводів, створення нових потужностей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийняття нафти і газу, здійснення наукових досліджень з іноземними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств та багатосторонньої програми виробництва електронної техніки для різних галузей народного господарства.

ГУАМ:

Багато в чому інтереси України збігаються з інтересами інших держав ГУУАМу. Політико-консультативний форум чотирьох держав пострадянського простору - ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) утворено 10 жовтня 1997 р. в м. Страсбург на зустрічі президентів цих держав.

Спільні економічні інтереси держав ГУУАМу найбільше сконцентровані навколо двох питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон.

Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності може стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Прибуток від транзиту енергоносіїв з Прикаспійського регіону до Європи надасть змогу Україні компенсувати витрати на їх імпорт та частково вирішити свою енергетичну проблему. Існує тристороння українсько-грузинсько-азербайджанська угода про створення транскавказького транспортного коридору, що передбачає формування єдиної транспортної лінії для обслуговування пасажирів та вантажопотоків (вона сполучатиме Баку, Тбілісі, Поті, Одесу й Київ).

Іншим важливим напрямом співпраці країн-членів ГУУАМу є проблеми безпеки та стабільності в регіоні. Реалізація масштабних проектів вимагає формування субрегіональних структур безпеки, що утворили б спільну платформу для співпраці у цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

Україна спроможна взяти на себе частину миротворчих функцій на Чорноморсько-Каспійському просторі. Власні інтереси України як позаблокової держави найбільшою мірою збігаються з інтересами підтримання миру і стабільності в регіоні. Її геополітичне розташування і статус регіональної потуги дозволяє враховувати політичні, кліматичні, соціально-економічні та культурно-етнічні особливості регіону. Україна має навчальні центри та структури, відповідні сили й засоби, необхідні для підготовки і проведення миротворчих операцій. Українські контингенти готові взяти участь у миротворчих операціях за умови, що ці операції проводитимуться під егідою ООН/ОБСЄ, миротворчі сили будуть багатонаціональними та підпорядковуватимуться міжнародному штабу.

Надання Україною технічної та гуманітарної допомоги, а також поглиблення військового та військово-технічного співробітництва є одним із стратегічно важливих завдань зміцнення стабільності й безпеки у регіоні в цілому.

ЄврАзЕС:

Євразійське економічне співтовариство було створено відповідно до договору, підписаного в Астані 10 жовтня 2000 року, з метою просування «процесу формування Договірними Сторонами Митного союзу та Єдиного економічного простору». Серед цілей такого простору — ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу та праці; створення спільної системи заходів державної підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, виробничої та науково-технологічної кооперації.

Щодо України, то сьогодні її відносини з країнами — членами ЄврАзЕС і так уже регулюються цілою системою як багатосторонніх угод у рамках СНД, так і двосторонніх договорів. Щодо зацікавленості України в ринках ЄврАзЕС, то, як свідчить статистика, найбільше цікавить нашу країну ринок Росії. Загалом для зовнішньої торгівлі України сьогодні характерне переорієнтування експорту з ринку СНД на ринки інших країн, тоді як в імпорті питома вага колишніх радянських республік залишається досить високою (передусім за рахунок енергоносіїв та деяких інших видів природних ресурсів).

ЄЕП:

Угода про формування Єдиного економічного простору була підписана 19 вересня 2003 року в м. Ялті та ратифікована парламентами всіх чотирьох держав (Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України) 20 квітня 2004 року.

На даний час Україна бере участь у формуванні Єдиного економічного простору з урахуванням застереження, висловленого в момент підписання і ратифікації Угоди про формування ЄЕП, яке обмежує участь в угодах, які суперечать Конституції і міжнародним зобов'язанням України.

Основною метою участі України у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору є створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, з урахуванням норм і принципів СОТ, а також вимог, що випливають з інтеграції України до Європейського Союзу.

Першочерговим етапом створення ЄЕП Українська сторона завжди вважала формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, так, як це передбачено Угодою про формування Єдиного економічного простору та Концепцією формування ЄЕП. При цьому головними елементами зони вільної торгівлі повинні бути скасування і незастосування надалі у взаємній торгівлі експортного мита, кількісних обмежень, вилучень з режиму вільної торгівлі, обмежене застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів.

ШОС – Шанхайська організація співробітництва:

1. Економічний потенціал ШОС включає найпотужнішу після США китайську економіку. Держави-члени Організації (Китай, Росія, Центральна Азія, крім Туркменістану) володіють приблизно чвертю світових запасів та обсягів виробництва нафти, на них припадає близько третини запасів природного газу й половина розвіданих у світі запасів урану. Тут створюється по суті новий світовий центр сили, в якому беруть участь (в якості членів або спостерігачів) чотири ядерні держави: Росія, Китай, Індія та Пакистан.

2. Фактично ШОС з урахуванням своїх енергетичних, комунікаційних та інвестиційних можливостей вже сьогодні виступає реальним фактором прискорення економічного зростання. Водночас, світова фінансово-економічна криза та загострення викликів глобальній безпеці дають певні підстави прогнозувати, що в критичній ситуації питання «самоідентифікації» ШОС може бути вирішено максимально швидко. І саме підключення України може сприяти прискоренню цих процесів.

Висновок:

1)Для повноцінного входження України в світове господарство необхідна стратегія, що включає не безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, а регульований державою процес формування відвертості національного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту національного виробника та споживача і наближення до світових норм і стандартів.

2)Процес європейської інтеграції спроможний внутрішньо консолідувати країни, які бажають стати членами єдиної Європи, та сприяє зменшенню та ліквідації історичних суперечностей між сусідніми країнами. Так само перспектива членства в ЄС для України (навіть у далекому майбутньому повинна стати додатковим вагомим стимулом та мотиваційним фактором внутрішніх реформ, цивілізованого врегулювання всіх внутрішніх та зовнішніх неузгодженостей.

3)Раціональна політика України щодо СНД повинна, по-перше, базуватися на національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, а по-друге,бути спрямованою на закріплення й утримання альтернативного лідерства в цій організації й загалом у регіоні.

4)На нинішньому етапі національним інтересам України відповідав би статус спостерігача або «партнера по діалогу», а не активного учасника процесів у рамках ШОС, які пов’язані із потребами розв’язання гострих регіональних проблем й протиріч і поки що лише в потенціалі можуть набути характеру інтеграційних.

5. Проблеми та перспективи входження до Євросоюзу

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України (ст. 11 Закону «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року), тому що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та Ії інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини.

Головним здобутком України на шляху до ЄС є лише визнання всіма учасниками та владними органами євроінтеграції як основного напряму розвитку держави та тісне співробітництво з деякими країнами - учасницями Євросоюзу.

Зовнішньоекономічна стратегія України на найближчу перспективу визначена «Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір».

Одними з головних невирішених проблем України все ще залишаються:

1. Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;

2. Слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;

3. Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;

4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;

5. Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем;

6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;

7. Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів.

З точки зору ЄС значними проблемами є також:

• невідповідність законодавства нашої держави міжнародним нормам;

• проблема нелегальної міграції, Україна перетворилася на один з перевалочних пунктів нелегальних мігрантів до Європи;

• Європа закономірно побоюється потоку дешевої робочої сили та мігрантів;

• високий рівень захворювання на ВІЛ / СНІД;

• високий рівень корупції (118 місце в світі за індексом сприяння корупції) тощо.

Резюмуючи вищесказане, слід зазначити, що членство в ЄС для України − це не тактична мета, як намагаються довести деякі політики, а мета стратегічна. Такі заходи, як Євро-2012 будуть швидше показником готовності України до членства в ЄС. При цьому будуть враховуватися не стільки розвиток туристичної та спортивної інфраструктури, скільки рівень розвитку країни в цілому: стан економіки, соціальної сфери, політична ситуація тощо.

“Плюси і мінуси” у відносинах “Україна-ЄС”:

1. Кількість заходів “Україна-ЄС” протягом цього року вже становить близько 40, протягом 2009 р. − 78, 2008 р. − 101, 2007 р. − 68, а 2006 р. − 117.

Але результати цих заходів мало відчутні для більшості українців.

2. ЄС надала Україні статус партнера.

Проте статус партнера не має нічого спільного зі статусом кандидата чи потенційного кандидата.

3. ЄС був зацікавлений у створенні енергетичного коридору через Україну для сполучення ЄС з неросійськими постачальниками.

Але країни ЄС відчули на собі негативні наслідки “газових війн” між Україною та Росією.

4. ЄС був зацікавлений у створенні енергетичного коридору через Україну для сполучення ЄС з неросійськими постачальниками.

Країни ЄС відчули на собі наслідки “газових війн” між Україною та Росією.

5. М. Я. Азаров висловив сподівання, що 2011 рік буде заключним роком розробки і реалізації угод про безвізовий режим між Україною і ЄС.

Сподівання М. Я. Азарова можуть і не здійснитись.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

У Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України». Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення. У подальшому стратегічний курс України на європейську інтеграцію був підтверджений та розвинутий у Стратегії інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 11 червня 1998 року, та Програмі інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 14 вересня 2000 року. Зокрема, у Стратегії набуття повноправного членства в ЄС проголошено довготерміновою стратегічною метою європейської інтеграції України.

Чинною правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 14 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Укладення УПС дозволило встановити регулярний двосторонній діалогу між Україною та ЄС на політичному та секторальних рівнях, впровадити впорядкований режим торгівлі між обома сторонами на основі принципів ГАТТ/СОТ, визначити пріоритети адаптації законодавства України до стандартів та норм Європейського Співтовариства (acquis communautaire) у пріоритетних секторах української економіки. У рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

З метою надання двостороннім відносинам нового імпульсу і для врахування нових умов співробітництва, зокрема в контексті розширення ЄС 2004 року, сторони розробили та 21 лютого 2005 року під час засідання Ради з питань співробітництва схвалили План дій Україна-ЄС – двосторонній політичний документ, який дав змогу суттєво розширити двостороннє співробітництво України до ЄС без внесення змін до чинної договірно-правової бази. За своїм змістом План дій містив перелік конкретизованих зобов'язань України у сфері зміцнення демократичних інституцій, боротьби з корупцією, структурних економічних реформ та заходів по розвитку співпраці з ЄС в секторальних сферах. Серед ключових здобутків у розвитку відносин протягом терміну Плану дій: надання Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС, надання Україні права приєднуватися до зовнішньополітичних заяв і позицій ЄС, укладення угод про спрощення оформлення віз та про реадмісію, поширення на Україну фінансування Європейського інвестиційного банку, поглиблення секторальної співпраці, започаткування переговорів щодо укладення нового базового договору на заміну УПС.

9 вересня 2008 року на Паризькому Саміті Україна та ЄС досягли політичної домовленості про укладення майбутньої угоди в форматі Угоди про асоціацію, яка будуватиметься на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції. Станом на вересень 2010 року відбулося 16 раундів переговорів. Результати переговорного процесу фіксуються в щорічних спільних звітах про прогрес в переговорах, які схвалюються сторонами на самітах Україна-ЄС.

6. Формування Єдиного економічного простору (ЄЕП ) та позиція України

Угода про формування Єдиного економічного простору була підписана 19 вересня 2003 року в м. Ялті та ратифікована парламентами всіх чотирьох держав (Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України) 20 квітня 2004 року.

На даний час Україна бере участь у формуванні Єдиного економічного простору з урахуванням застереження, висловленого в момент підписання і ратифікації Угоди про формування ЄЕП, яке обмежує участь в угодах, які суперечать Конституції і міжнародним зобов'язанням України.

Відповідно до Указу Президента України „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2005 року „Про формування Єдиного економічного простору” № 952 від 15.06.2005р. основною метою участі України у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору є створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, з урахуванням норм і принципів СОТ, а також вимог, що випливають з інтеграції України до Європейського Союзу.

Першочерговим етапом створення ЄЕП Українська сторона завжди вважала формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, так, як це передбачено Угодою про формування Єдиного економічного простору та Концепцією формування ЄЕП. При цьому головними елементами зони вільної торгівлі повинні бути скасування і незастосування надалі у взаємній торгівлі експортного мита, кількісних обмежень, вилучень з режиму вільної торгівлі, обмежене застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів

Основною метою майбутньої інтеграції в рамках ЄЕП, як передбачалося, мало стати досягнення Росією, Білоруссю, Україною і Казахстаном так званих чотирьох свобод (за прикладом Європейського Союзу): вільного переміщення товарів, вільного переміщення капіталів, вільного переміщення трудових ресурсів і послуг, проведення уніфікації ставок митного тарифу. Досягнення цих параметрів стане основою для утворення зони вільної торгівлі. Для першого етапу інтеграції, на переконання сторін, є всі передумови. Росія, Білорусь, Україна і Казахстан разом забезпечують до 94 % загального ВВП країн СНД і 88 % їхнього товарообігу. Найвищий товарообіг відбувається між Росією та Україною: 2002 р. він становив 12 млрд. доларів, у 2004 р. — 17,6 млрд. доларів, між Росією і Білоруссю — 9,896 млрд. доларів, а між Росією і Казахстаном — 4,36 млрд. доларів.

На переконання російських керівників, кінцевим етапом економічного співробітництва буде введення на території ЄЕП єдиної валюти — російського рубля, що означатиме остаточне залучення України до простору стратегічного впливу Російської Федерації. У вересні 2004 р. в казахстанській столиці Астані було проведено саміт країн СНД, де розглядалися питання Єдиного економічного простору. Глави держав прийняли два документи: "Рішення" і "Заяву", в яких ішлося про майбутнє країн-учасниць нового утворення. Інерційні тенденції давалися взнаки, але Росія інтенсивно просувала проект до його кінцевої мети. Перший крок до створення ЄЕП було зроблено 20 квітня 2004 p., коли український парламент остаточно ратифікував угоду про створення ЄЕП у пакеті з іншими стратегічними угодами з Росією (в тому числі про встановлення сухопутного кордону).

Кожну зі сторін-учасниць проект ЄЕП чимось приваблює. Для Росії найважливішою є свобода переміщення капіталу: великий російський бізнес опановує простір СНД, де й економічне середовище знайоме, і підприємства коштують не більше чверті своєї справжньої ціни (це зв'язано з тотальною недооцінкою компаній країн СНД через їхню низьку капіталізацію). Особливо помітно великі російські корпорації виявляють себе в Україні ("Русал" володіє Миколаївським глиноземним заводом, АвтоВАЗ контролює Запорізький алюмінієвий комбінат і Луцький автозавод та ін.). У Казахстані російський капітал представлено "Газпромом", "Рос-нафтою", PAT ЄЕС Росії та іншими компаніями. Казахстан заінтересований у щільній інтеграції з огляду на міцний взаємозв'язок з ринком Співдружності: 70 % експортованих казахських товарів потрапляє до країн СНД. Для України є вигідним безмитний режим з учасниками ЄЕП, особливо з Росією. Однак Росія обмежує постачання українських труб, арматури, оцинкованого прокату, крохмалю й цукру, підвищує ціни на енергоносії, а Україна квотує імпорт російських автомобілів, цементу, добрив та ін. Відомо, що 80 % товарів і послуг, які вивозяться з України, можна безстроково збувати тільки на ринку СНД. Білорусь досить тісно співробітничає з Росією, але неринкова економіка республіки, безперечно, створюватиме перешкоди для успішної реалізації проекту ЄЕП.

Очевидно, що теоретично створений ЄЕП має бути вигідним для всіх чотирьох держав за умов паритетності їх участі в цьому формуванні. Це зумовлено тим, що найближчим часом членам ЄЕП доведеться зазнати багатьох незручностей, зокрема протистояння російському капіталу, дешевим конкурентоспроможним товарам російського виробництва, неврегульованості позицій національних природних монополій, перспективу введення російського рубля як єдиної валюти, а також необхідності внесення значних поправок до законодавства країн-учасниць ЄЕП. За таких умов особливо важливо для кожної країни зберегти національне виробництво. Адже відомо, що агресивний великий капітал часто просто купує конкурента з метою його усунення.

Заінтересованість російської сторони в залученні України до ЄЕП опосередковано підтверджена керівництвом Росії, яке перед ратифікацією Угоди зі створення ЄЕП висловило готовність зробити певні поступки у зниженні ціни на нафту для України і наближенні її до рівня внутрішніх російських цін.

Цілком можливо, що наступним кроком учасників ЄЕП може стати об'єднання проектів у рамках ЄврАзЕС із зоною вільної торгівлі ЄЕП. Використовуючи сприятливу політичну кон'юнктуру, Україна має можливість вирішити питання реалізації вигідного для себе сценарію формування вільної економічної зони в рамках проекту. Одним із конкретних здобутків ЄЕП стала консенсусна домовленість про створення транснаціональної ракетно-космічної корпорації. Україна запропонувала ввести до складу корпорації Дніпропетровське Конструкторське бюро "Південне" ім. М. К. Янгеля і ПО "Південмаш"; Казахстан — надати космодром Байконур, а Білорусь — свої можливості в галузі оптики. Росія запросила українських спеціалістів спільно працювати над створенням модифікованого лабораторного модуля для Міжнародної космічної станції на базі блоку ФГБ-2 (Центр ім. М. В. Хруничева), а також до розробки багаторазового пілотованого космічного корабля "Кліппер" — проекту ракетно-космічної корпорації "Енергія" ім. С. П. Корольова. Хоча переговори були складними (конкуренція між сторонами щодо використання ракет-носіїв, вибору ракетно-космічних комплексів, розрахунків за використання космодрому Байконур тощо), проте названа корпорація — реальне завдання, реалізація якого може вивести провідні країни СНД на світовий космічний ринок.

24 січня 2005 р. під час перебування в Москві Президент України В. Ющенко заявив про те, що Україна не відмовляється від ЄЕП, але у просуванні будь-яких проектів керуватиметься національними інтересами. Принципи ЄЕП не повинні блокувати шлях Україні до опанування інших ринків. Водночас Україна досить активно співпрацює у форматі ЄЕП "З + 1", а за окремими угодами, що мають для української економіки особливий інтерес, робота відбувається у форматі "чотирьох". Українська сторона погодила пакет із 20 різних угод ЄЕП. Це і спрощення пересування, і уніфікація певних норм щодо економічного співробітництва з членами ЄЕП тощо. Досягнуто також домовленостей про ліквідацію вилучень із двосторонньої торгівлі України і Росії, що реалізовуватиметься 2009 р. Таким чином. Україна обирає один варіант співробітництва з ЄЕП — створення зони вільної торгівлі, що не буде перешкоджати рухові України в Європейський Союз і вступу в СОТ. Щодо участі в ЄЕП Президент України доручив різним відомствам проаналізувати базовий пакет з 93 проектів міжнародно-правових документів з питань формування ЄЕП шодо їх відповідності Конституції України, нормам і принципам СОТ, вимогам, що випливають з інтеграції України до Європейського Союзу, та внести пропозиції щодо участі української сторони в зазначених документах.

Для України є важливим виробити критерії своєї участі в проектах СНД, отримати гарантії рівних умов співпраці, прийнятних для всіх учасників співтовариства, намагатися змінити на свою користь деякі чинні норми в його рамках (такі, як право вето, право головуючого тощо). На державному рівні фахівці та експерти міжнародного права, досвідчені юристи, економісти, враховуючи сучасний стан української економіки, розробляють чітку аргументацію, яка дасть Україні обґрунтовані висновки щодо можливих наслідків її участі в проектах СНД.

7. Перспективи включення України в глобальні економічні процеси та розвиток відносин із СОТ.

Існує проблема, пов’язана з загальною тенденцією до глобалізації зовнішньоекономічних зв’язків. Мова йде про складну взаємодію і взаємовплив двох процесів: з одного боку, глобалізація ринків, а з іншого – утворення регіональних інтеграційних об’єднань. Глобалізація охоплює всі сектори економічної сфери – промисловість, сільське господарство, сферу послуг, наукові дослідження, тощо.

Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України характеризується недостатньою підготовленістю української економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва, таких як науково-технологічне та виробничо-інвестиційне. На сьогоднішній день для нашої країни характерний постачальницько-збутовий та посередницько-торгівельний вихід на світовий ринок. Проте виробничо-інвестиційне співробітництво, що виникає у результаті інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і капіталу на нових стиках поділу праці та набуває транснаціональної форми є більш ефективним і перспективним.

Вектор інтеграції України у світове господарство повинний бути спрямованим в напрямку тих країн та їх регіональних угрупувань, у співробітництві з якими українська економіка набуватиме нових якісних конкурентних переваг шляхом переходу на п’ятий та шостий технологічні уклади і експорту продукції, що їх формують. Кордони України – фактор інтеграції України в міжнародну спільноту та реалізації інтересів її громадян, вони мають бути не бар’єром, а способом організації взаємин суспільства з навколишнім світом.

Світова організація торгівлі (СОТ)– провідна міжнародна економічна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням.

СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), укладеної після Другої світової війни. Тож попри те, що СОТ – одна з наймолодших міжнародних організацій, багатосторонній торговельній системі, початково закладеній ГАТТ, вже понад 50 років.

Головні цілі СОТ:

• забезпечення тривалого і стабільного

функціонування системи

міжнародних торговельних зв’язків;

• лібералізація міжнародної торгівлі;

• поступове скасування митних і

торговельних обмежень;

• послідовне проведення справедливої

торговельної політики;

забезпечення прозорості торговельних процедур

Членами СОТ є 153 країни;

• Близько 96% обсягів світової торгівлі припадає на долю членів СОТ;

Більшість країн трансформаційного типу (серед них і Україна) декларували прагнення лібералізувати зовнішньоторговельну діяльність та інтегруватися у міжнародний торговельно-економічний простір на правах членів СОТ з тим, щоб сприяти підвищенню конкурентоспроможності власних товаровиробників і збільшенню їхнього експортного потенціалу. Вибір цих країн на користь приєднання до СОТ є виправданим з тієї точки зору, що у перспективі він має забезпечити відповідні зміни внутрішнього інституційного середовища, сприяти розширенню експортних можливостей і стати ключовим етапом процесу їхньої інтеграції у міжнародне економічне співтовариство.

Україна розглядає членство в COT як системний фактор подальшого розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.

Вступ України до СОТ

5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ.

Того ж дня Президент України Віктор Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації.

16 травня 2008 року Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

Після набуття членства у СОТ було започатковано переговорні процеси з укладення угод про вільну торгівлю між Україною та низкою держав світу (Сінгапур, Сербія, Туреччина, Канада) і окремими угрупованнями держав(Європейська асоціація вільної торгівлі); продовжується підготовча робота з започаткування відповідних переговорних процесів з Мексикою, Сирією.

Україна використовує договірну базу СОТ для подальшого розвитку зовнішньої торгівлі та збільшення товарообігу з країнами – основними партнерами.

Самостійна робота (2 год):

1. Торгівельно-економічні відносини з Республікою Білорусь

Одним із перших міждержавних документів ще Радянської України в рамках Союзу РСР був Договір між Українською РСР і Білоруською РСР від 29 грудня 1990 року. Буквально через рік, 27 грудня 1991 року між уже незалежними Україною і Білоруссю були встановлені дипломатичні відносини. 30 червня 1992 року було відкрито Посольство України в Республіці Білорусь, а 12 жовтня 1993 року – Посольство Білорусі в Києві. В 2004 році Консульський пункт українського Посольства, який розміщений у Бресті, було перетворено у Генеральне консульство України.

Ґрунтуючись на засадах дружби, добросусідства і співробітництва між Україною і Білоруссю, 12 травня 1997 року в Києві було укладено Договір між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон, який є безстроковим.

Українсько-білоруським відносинам притаманні стабільність, взаємна зацікавленість у нарощуванні співробітництва, насамперед - торговельно-економічного, що обумовлено географічною близькістю, високим рівнем виробничих та науково-технічних зв’язків практично у всіх галузях народного господарства. У загальному товарообігу України обсяг торгівлі з РБ посідає друге місце серед країн СНД (після Росії) та п’яте в світі (після Росії, Німеччини, Великої Британії та Польщі).

Торговельно-економічні взаємини розвиваються у відповідності з положеннями міждержавної Програми довгострокового економічного співробітництва між Україною та Республікою Білорусь на 1999-2008 роки, рішеннями засідань міжурядової українсько-білоруської Комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, інших міждержавних та міжвідомчих домовленостей. Основу білоруського експорту в Україну складають засоби наземного транспорту, машини і обладнання, вироби з пластмас, мінеральна та хімічна продукція, інші. Білоруський імпорт з України в основному складають чорні метали, хімічна продукція, готові харчові продукти, машини і обладнання, продукти рослинного походження.

В рамках Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом РБ про виробничу та науково-технічну кооперацію реалізуються спільні економічні проекти. Поглиблюються прикордонні зв'язки. Одним з пріоритетних напрямів такого співробітництва є вдосконалення інфраструктури митних переходів на ділянці українсько-білоруського кордону, боротьба з нелегальною міграцією, контрабандою наркотиків тощо.

Плідно розвивається співробітництво України з Білоруссю у рамках Єврорегіону „Буг”, до складу якого входять Волинська область і два райони Львівської області (Україна), Брестська область (Республіка Білорусь) і Люблінське воєводство (Республіка Польща). Основна увага в рамках цього транскордонного об'єднання зосереджена на розвитку торговельно-економічного співробітництва, реалізації спільних проектів, залучення ділових кіл до співробітництва шляхом проведення виставково-ярмаркових заходів.

Двічі на рік проводяться засідання Ділової ради ТПП за участю регіональних торговельно-промислових палат. У Мінську функціонує представництво ТПП України, очікується відкриття представництва Білоруської ТПП у Києві.

Чорнобильської катастрофи 9 грудня 1999 року ГА ООН одностайно ухвалила резолюцію „Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи”, проект якої був спільно підготовлений делегаціями України, Білорусі і Росії.

Постійною є взаємодія України з Білоруссю в гуманітарній сфері, до чого спонукають історичні традиції, близькість культур, суміжність територій, проживання в Білорусі 237 тисяч українців, а в Україні близько 275 тисяч білорусів.

Загалом існуюча модель взаємодії між Україною і Білоруссю, в основі якої лежать добросусідські взаємини і співпраця на прагматичних засадах, є продуктивною і перспективною. Дедалі більше зростає значення українського фактору в житті Білорусі. Постійною є активна зацікавленість двох країн до розширення двосторонньої торгівлі, поглиблення науково-технічного і військового співробітництва, розвитку гуманітарних зв’язків. Усе це сприяє зміцненню клімату довіри у відносинах між Україною і Білоруссю.

Основні статті імпорту - продукція автомобілебудування, сільськогосподарського машинобудування, верстатобудування. Україна Експортує: переважно вуглеводні циклічні, прокат плоский з вуглецевої сталі, а також сільськогосподарську продукцію. Білорусь є важливим торговельно-економічним і політичним партнером для України.

2. Розвиток взаємовідносин з країнами-членами ОЧЕС.

ОЧЕС—міжурядова організація, що об`єднує 12 держав Причорномор`я та Південних Балкан. ОЧЕС заснована 1 травня 1999 року .

Учасники: Албанія, Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, Україна.

Мета: підтримка економічного розвитку, досягнення стабільності і миру в Чорноморському басейні; більш тісне економічне співробітництво країн-учасниць, вільний рух товарів, капіталів, послуг і робочої сили, а також інтеграцію економік цих країн в світову економічну систему.

чотири компоненти організаційної структури ОЧЕС:

-міжурядовий (саміти і сесії Ради міністрів закордонних справ);

-підприємницький (Ділова рада ЧЕС-орган координації підприємницьких ініціатив);

-фінансовий(Чорноморський банк торгівлі і розвитку);

-академічний (формується єдина регіональна академічна мережа даржав Чорноморського басейна, яку передбачається інтегрувати з аналогічними європейськими мережами).

В рамках ЧЕС сформовані і функціонують 17 робочих груп, в т.ч. з питань торгівлі та економічного розвитку, надзвичайних ситуацій, боротьби з організованою злочинністю, зброї та радіоактивних матеріалів, терористичних актів, незаконної міграції, незаконного обороту наркотиків, охорони здоров`я та фармацевтики, статистики, транспорту, зв`язку, енергетики, науки і технологій, екології, сільського господарства, туризму, освіти, банківської справи та фінансів і з інш. питань.

Особливості ОЧЕС:

-ОЧЕС об`єднує країни, які втягнуті в інші інституціонально міцно розвинуті міжнародні структури;

-приорітетним є не торгове, а виробниче співробітництво.

Україна надає особливого значення ОЧЕС як організації, що підвищує її авторитет в переговорах про майбутній вступ в ЄС.

Порівняльний аналіз свідчить, що найбільші інвестиції в економіку України з ОЧЕС надходять з Росії, на другому місці Греція. Найбільші за сумою інвестиційні проекти України заключені з Туреччиною, Грецією та Сербією. Туреччина є найбільш важливим інвестором і для АР Крим.

Розвиток єдиної транспортної системи:

потребує радикальної технічної реконструкції окремих магістралей регіону, і, в першу чергу, залізничної лінії Одеса-Арциз-Рені(Ізмаїл).

супроводжується помітною активізацією портового господарства.

Важливим кроком стане створення транспортного коридора Крим—Кубань. Перспективними вантажами даного коридора будуть нафта, ліс, метал, зернові, бавовна.

просування пропозицій про взаємодію енергомереж країн-учасниць з перспективою створення Чорноморського електро-енергетичного кільця та регіонального енергетичного ринку

фактори, що стримують розвиток —відсутність власного круїзного флота на Чорному морі і високий рівень портових зборів.

3. Економічне співробітництво України з державами Середньої Азії

(Туркменістан, Киргизія)

Українсько-туркменські відносини

Туркменістан визнав Україну як незалежну державу 20 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між Україною та Туркменістаном були встановлені 10 жовтня 1992 року шляхом підписання спеціального Протоколу під час першого офіційного візиту Президента України Л.М.Кравчука до Ашгабату.

основоположний документ – „Договір про партнерство і співробітництво між Україною і Туркменістаном”

 Усвідомлюючи необхідність розвивати ефективне співробітництво у сфері зовнішньої політики глави зовнішньополітичних відомств обох країн підписали «Протокол про співробітництво та координацію діяльності між Міністерством закордонних справ України і Міністерством закордонних справ Туркменістану»,

 На сьогоднішній день чинна договірно-правова база відповідає стратегічному характеру двосторонніх відносин і налічує більш як 90 договорів, угод, протоколів та контрактів у пріоритетних для обох країн сферах.

 Співпраця з Туркменістаном характеризується як стратегічна.

Ми маємо дуже інтенсивний політичний діалог на офіційному та неофіційному рівнях з метою розвитку міцних та надійних зв’язків, посилення довіри та взаєморозуміння.

Найбільш важливі події: це два робочі візити Президента України Л.Кучми до міста Туркменбаши у квітні 2002 і квітні 2003 років. було обговорено ряд ключових питань двосторонніх відносин, регіональної політики та участі у міжнародних організаціях. На завершення переговорів сторони відзначили високий рівень співпраці між Україною і Туркменістаном.

У жовтні 2003 року у Києві було проведено Перше засідання Спільної українсько-туркменської міжурядової комісії з питань економічного співробітництва. Сьогодні Україна є найбільшим імпортером туркменського природного газу.

Обидві країни підтримують зростання ролі ООН, вважаючи її універсальним інструментом для забезпечення рівних відносин між членами світового співтовариства та зміцнення стабільності і безпеки у світі і, зокрема, на Євроазіатському просторі.

Україна зацікавлена у збільшенні та зміцненні всебічних відносин з Туркменістаном. 1.необхідність задоволення потреб нашої держави в паливно-енергетичних ресурсах, які сконцентровані на території Туркменістану. 2, Україна зацікавлена у розширенні культурних та гуманітарних зв’язків. 3., нам також цікавий досвід Туркменістану у здійсненні соціальної політики, відбудові пострадянської економіки, відновленні історичної спадщини та національних традицій. Україна також зацікавлена в розвитку міжпарламентських зв’язків з Туркменістаном.

Українсько-киргизькі відносини

 усі сфери міжнаціонального спілкування – від економіки і науки до освіти і мистецтва.

В їхній основі – взаємний інтерес і внутрішнє прагнення до зближення.

 Киргизька Республіка визнала Україну як незалежну державу 20 грудня 1991 р. Вже на наступний рік – у вересні 1992 р. – були встановлені дипломатичні відносини між двома країнами.

 У березні 1993 р. у Києві було відкрито Посольство Киргизстана в Україні, а в серпні 2000 р. в Бішкеку почало роботу Посольство України в Киргизькій Республіці.

 В останні роки українсько-киргизькому співробітництву характерна істотна активізація двостороннього політичного діалогу.

відсутність суттєвих розбіжностей у поглядах України і Киргизії на розвиток двосторонніх політичних і економічних відносин, політичної ситуації у світі в цілому та на перспективи співпраці держав СНД.

 Розвивається українсько-киргизька договірно-правова база, яка, станом на 14 вересня 2004 р., включає 78 міждержавних, міжурядових, міжвідомчих і міжрегіональних угод. Більше 30 із них, в тій чи іншій мірі, стосуються питань торгово-економічного блоку.

 З 2001 року встановилася тенденція до зростання товарообігу між Україною і КР, чому сприяють такі фактори, як відсутність істотних політичних протиріч, існування режиму вільної торгівлі між двома країнами, підвищення інтересу киргизстанських підприємницьких структур до продукції українських товаровиробників, зростання позитивного в Киргизії іміджу Української держави як привабливого торговельного партнера.

 Важливим новим моментом у економічній співпраці двох країн є готовність України інвестувати в киргизьку економіку при наявності серйозних пропозицій від киргизької сторони, про що було заявлено Главою Уряду України В.Януковичем під час його квітневого 2004 року візиту в Киргизію.

Активно розвивається українсько-киргизьке гуманітарне співробітництво.

 Враховуючи тенденцію зростання торгівлі між Україною і Киргизстаном, її сьогоднішні обсяги, на думку сторін, не відповідають існуючим можливостям. У двох країн є значний невикористаний потенціал поглиблення двостороннього торговельно-економічного співробітництва. Перспективними напрямами взаємовигідної співпраці можуть бути гідроенергетика, гірничорудна промисловість, транспорт, сільськогосподарське машинобудування, фармацевтична, легка та харчова промисловість, розвідка і розробка родовищ корисних копалин на території Киргизстану, будівництві і розвитку дорожньої інфраструктури євроазіатських транспортних коридорів у рамках проекту ТРАСЕКА і “Шовковий шлях” тощо.

Модульна контрольна робота 2.

Завдання для письмової самостійної роботи:

Формування та накопичення інвестиційного потенціалу як важливий фактор реалізації програми структурних перетворень в Україні.

Кредитні ресурси розвинутих країн, міжнародних фінансових організацій.

Необхідність та зміст активної екологічної політики.

Проблеми та кризові ситуації в природокористуванні та збереженні навколишнього середовища і використання природних ресурсів.

Позиціювання українських підприємств у світовому конкурентному просторі.

Чинники, що формують місце вітчизняних підприємств – експортерів у світовій економіці.

Співпраця України з міжнародними економічними та валютно–фінансовими організаціями.

України в інтеграційних процесах в рамках СНД.