
- •1) Антична література як феномен світової культури. Естетичні та етичні категорії гр.. Цивілізації. Піріодизація давнього. Культури.
- •3) Старше покоління давньогрецьких божеств.
- •4) Пантеон грецьких богів
- •5) Цикли давньогрецьких міфів та їхня стисла характеристика
- •6) Міфологічна основа давньогрецького епосу
- •7) Гомер. Гомерівське питання.
- •8) Проблематика та композиція "Іліади"
- •9) Епічний герой «Одіссеї»
- •10) Поетика Гомерівського епосу
- •11) Поема Гесіода «Роботи і дні» як зразок дидактичного епосу.
- •12) Генеза та різновиди давньогрецької лірики
- •13) Основні жанри і представники декламаційної лірики
- •14) Основні представники та жанри сольної лірики
- •15) Основні представники та жанри хорової лірики
- •16) Теорії походження давньогрецької драми
- •17.Зародженння трагедії, її структура. Аристотель про трагедію
- •18) Побудова та організація давньогрецького театру. Місце театрального мистецтва у житті грецького полісу
- •19) Культ Діоніса та його значення в процесі становлення драми
- •20) Героїко – культова трагедія Есхіла: проблематика, особливості.
- •21) Становлення особистості, колізія свободи волі та фатуму в трагедії Есхіла "Прометей закутий"
- •22) Мотив помсти у трилогії Есхіла «Орестея»
- •23) Втілення образу ідеальної людини в трагедії Софокла «Цар Едіп» загадка Сфінкса як розкодування долі Едіпа, метафора духовної сліпоти». Сутність категорії «Едіпів комплекс»
- •24) Своєрідність проблематики і конфлікту трагедії Софокла "Антігона"
- •25) Езоп – «батько» байки. Структура та проблематика байок Езопа.
- •26) Трансформація Міфу про Медею в трагедії Софокла «Антігона»
- •27) Мотив «інакшості», помсти, вигнання в трагедії Еврипіда «Медея»
- •28) Витоки та розвиток давньогрецької трагедії, її структура
- •29) Проблематика та своєрідність комедії Аристофана
- •30) Реальний та художній образ Сократа: Комедія Аристофана «Хмари»
11) Поема Гесіода «Роботи і дні» як зразок дидактичного епосу.
Гесіо́д - перший відомий на ім'я давньогрецький поет, засновник дидактичного епосу, рапсод. З V ст. до н. е. історики сперечаються про те, хто був першим — Гесіод чи Гомер. Але якщо Гомер напівлегендарний, то Гесіод — цілком історична особа. Гесіод виступає як пророк, «покликаний» музами провіщати істину, перший у грецькій поезії визначає себе як особистість і називає своє ім'я.
З погляду форми епос Гесіода схожий на гомерівський епос. Але автор тяжіє над усім, він повчає, тому це нудно для сучасної людини. Гомер і Гесіод - два полюси в художньому погляді на життя греків. Гомер аристократичний з погляду героїчної архаїки - оспівує царів і героїв, Гесіод патріархальний, виражає патріархальну селянську точку зору.
Особистість Гесіода може бути впізнана із творів. Особистість жовчна, горда людина, не визнає чужої думки, завжди вважає себе правим, не терпить заперечень - тому він самотній.
"Праці й дні" пов'язана з життям Гесіода. Привід створення - брат Перс неправедно одержав частину спадщини й прогуляв її. Гесіод свою малу частину примножив, Перс попросив поділитися, але Гесіод замість цього написав йому поему про працю. Чотири частини. Гесіод зауважує, що поводження людини залежить від кількості грошей. "Сором за злиденністю слідом іде, за багатством же - сміливість".
Спостереження Гесіода над життям песимістичні. У Гомера життя гарне, яскраве. У Гесіода – суцільні нещастя. Одна з тем - суперництво людей і богів, в "Працях і днях" теж займає своє місце. Саме цим Гесіод намагається пояснити походження всіх нещасть. В "Працях та днях" він намагається систематизувати людське життя. Гесіод зараховує себе до залізного віку –століття насильства й неправди, праці, нещасть.
12) Генеза та різновиди давньогрецької лірики
Епос ішов у минуле, епос не міг регламентувати нове життя, не міг виразити почуття. Тому з'являється лірика, що спрямована на внутрішній світ. Протистояння епосу. Лосєв стверджує: "Лірична поезія заснована на багатшому розвитку духовного світу індивіда. У ліриці гине гармонія родового світу, і виникає диференційований моральний світ". Лірика - поезія для слуху, її не записували. Віршів не було. Мелодія була завжди. Текст і мелодія мали однакове значення. Читання для очей з'явилося тільки в Олександрійську епоху 3-1 ст. До кінця від мелодії не звільнилися, це трапилося тільки в Римі. Мелодія пов'язана тільки з певними філософськими й психологічними теоріями. Аристотель і Платон - "лірика заспокоює психіку людини". "Заспокоює людину строгий дорійський лад, пристрасть персоніфікує фрігійський лад, лідійський лад - скорботний". Піфагор писав про магічні лікувальні властивості лірики. Мелодія займає велике місце у філософській системі. Він стверджував, що увесь світ побудований на музиці.
Термін "лірика" з'являється дуже пізно – у вчених третього століття до нашої ери. Це те, що виконується під ліру або кіфару, іноді флейту, авлос. Це завжди пісенна поезія. До третього століття греки всю поезію називали – меліка (від "мелос" - мелодія). Наявність мелодії кладеться в
Меліка монодійна й хорова.
Лірична поезія існувала насамперед як комплекс мелодія-ритм-слово. Ділилася на монодійную й хорову.