3. Проблеми етногенезу слов'ян та їх стародавньої історії в сучасній науці.

У І тис.н.е. на історичну арену стрімко виходять слов'яни - одна з основних гілок давньоєвро-пейського населення. Про їх походження і місце початкового проживання є кілька версій. Перша з них - дунайська - була висловлена ще Нестором-літописцем у середньовічні часи. Друга пов'язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов'яни мешкали на території між Дніпром і Віслою. А за четвертою - між Дніпром і Одером.

Та ймовірніше, на думку В. Барана, контури праслов'янського масиву з часів виділення його, принаймні у II тис. до н.е., з індоєвропейської спільноти і аж до раннього середньовіччя (коли слов'яни були реально зафіксовані в письмових джерелах, а їх існування підтверджено й археологічними матеріалами) певною мірою змінювались. Протягом ІІ-І тис. до н.е. праслов'яни могли займати різні території, переміщуючись, водночас не займаючи весь регіон у цілому. Але хоч нині ще не можна остаточно виділити їх старожитності в культурах бронзового й ранньозалізного періодів, дедалі чіткіше вимальовується картина входження до цього відносно раннього процесу населення поліської та лісостепової зон Правобережжя Дніпра. Починаючи з раннього середньовіччя, ареал слов'янського розселення інтенсивно збільшується, а цей етнос займає чільне місце серед інших утворень цього часу.

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства. Вперше про слов'ян - венедів (чи венетів) згадують римські автори І-ІІ ст.н.е. Пліній Старший, Тацит, Птолемей, а з VI ст. про них ширше говорять візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський, Іоанн Ефеський та ін. Зокрема, Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавінів. Тобто на рубежі нашої ери слов'яни сформувались як самостійна етнічна спільнота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, угрофінами.

Найдавніші знайдені арехеологічні матеріали належать до зарубинецької культури. Безпосереднє відношення до формування східного слов'янства мало населення північного ареалу поширення черняхівської культури.

4. Основні слов'янські етнополітичні угрупування. Державність у східних слов'ян. Антська держава.

Наприкінці II тис. до н.е. за доби пізньої бронзи праслов'яни вже повністю розділилися на дві частини: західну - предків західних слов'ян і східну - предків східних слов'ян. Велика тщинецько-комарівська культура в Україні в XIII—XII ст. до н.е. перероджується в кілька окремих нових культур.

За даними літописів, у східних слов'ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 великих племінних об'єднань, половина з яких пов'язана з територією України.

Особливу роль в історії Київської Русі відіграли поляни. Літописець називає їх "мужами мудрими й тямущими". Головним центром полян, які розселилися у середньому Подніпров'ї, був Київ. За найновішими археологічними відомостями, в зону, заселену цим племенем, входили також Переяслав, Любеч, Василів, Білгород. Поляни першими серед населення східнослов'янських земель стали називатися русами, сформувавши ядро Київської держави.

Анти і склавини були окремими слов'янськими племінними об'єднаннями, що мали своїх вождів, своє військо і проводили самостійну політику. Антських царів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела. Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. Антське царство було зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму із ще виразними ознаками рабовласництва. Просуваючись на Балкани, анти та склавини захоплювали десятки й сотні тисяч полонених, яких перетворювали у рабів. Однак рабовласництво не набрало завершального характеру і визріли прогресивніші форми відносин - зародки феодального ладу.

Після розгрому готів, що були сусідами антів у степовому Надчорномор'ї, гунською навалою і наступного просування гунів слідом за готами на захід наприкінці IV—на початку V ст. антське об'єднання залишилося єдиною важливою соціально-політичною організацією в Східній Європі, здатною протистояти Візантії. Протягом VI ст. внаслідок широкого наступу на балканські володіння Візантії (так звані Балканські війни) анти і склавини повністю слов'янізували північ Балканського півострова.

У середині VI ст. до Східної Європи нахлинула нова хвиля завойовників з Центральної Азії - авари. Протягом 558—568 рр. авари пройшли через південні степи до Карпатської котловини, де заснували свою примітивну державу Каганат. Внаслідок тривалих слов'яно-аварських воєн антське об'єднання припинило своє існування, але процес утворення держави у східних слов'ян неухильно йшов уперед.

Ще наприкінці минулого століття М. Грушевський дійшов висновку, що антське племінне об'єднання в основі становило генетичне коріння українського народу.