22. Склад правопорушення, зміст його елементів

Правопорушення - поведінка суб’єктів, яка порушує правові приписи.

Склад правопорушення — це сукупність названих у зако­ні ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння ви­знається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об'єкт правопорушення -ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопору­шення.

Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи без­діяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, при­чинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обста­вини та ситуацію скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив лю­дей. Індивідуальний суб'єкт — фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє харак­тер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушення може бути юри­дична особа, державний орган, громадська та інші організа­ції, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.

Суб'єктивна сторона правопорушення - внутріш­ня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопо­рушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника.

Провина - психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно не­безпечних наслідків у формі наміру та необережності. Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (безді­яльності), передбачає суспільно небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Необережність під час скоєння правопорушення має міс­це тоді, коли особа передбачала настання суспільно небез­печних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив - внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета — це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

23. Юридична відповідальність. Мета і принципи.

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, яка закріплена у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать 

Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихід­ні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють за­безпечувати правопорядок у суспільстві.

Юридична відповідальність ґрунтується на слідуючих принципах:

1) законності —полягає у тому, що юридична відповідальність: настає за діяння, передбачені законом; застосовується в су­ворій відповідності з визначеним законом порядком; припускає наявність складу правопорушення (тобто наяв­ність протиправного, винного діяння); настає лише перед передбаченими законом компетентними органами; припускає конституційність закону, що встановлює міру від­повідальності. Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Кон­ституції України);

2) обґрунтованості — виражається в: установленні самого факту вчиненого правопорушником про­типравного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності — полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопоруш­ника цілям юридичної відповідальності (захистити правопоря­док, виховати поважне ставлення до права). Цей принцип вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юри­дична відповідальність особи має індивідуальний характер»); пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів від­повідальності за наявності можливості досягти її мети ін­шим шляхом;

4) невідворотності — полягає в: неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування заходів відповідальності за вчи­нені правопорушення; професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохорон­них органів; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків установ­лений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочи­нів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відпові­дальність здійснюється в межах строку задавнення позову;

6) справедливості — виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність; зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відпові­дальність або посилює (але не пом'якшує) її; за одне правопорушення встановлюється тільки одне пока­рання. «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).

Юридична відповідальність застосовується з метою:

1. Забезпечення прав та свобод суб'єктів шляхом їх гарантування, охорони та відновлення.

2. Охорони та захисту суспільного порядку шляхом запобігання правопорушенням та перевиховання правопорушників.

3. Захисту правопорядку та виховання громадян шляхом створення умов для покарання винних осіб та їх перевиховання; здійснення правової пропаганди та визначення переваг правомірної поведінки.

4. Компенсації спричиненої порушенням шкоди та відновлення порушених суб'єктивних прав.

5. Запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому.