- •Держава: поняття, ознаки та форми
- •Поняття джерела права та їх система
- •10. Межі дії нормативно-правових актів: в просторі, у часі та за колом осіб
- •11. Систематизація законодавства: поняття,значення,форми
- •12. Поняття галузі права та правового інституту
- •13. Система права та система законодавства, їх співвідношення
- •14. Поняття і форми реалізація норм права
- •15. Застосування права як особлива форма його реалізації
- •17. Поняття, види та способи тлумачення правових норм
- •18. Поняття, ознаки і структура правовідносин
- •20. Правомірна поведінка та її види
- •21. . Правопорушення. Поняття. Ознаки. Види.
- •22. Склад правопорушення, зміст його елементів
- •23. Юридична відповідальність. Мета і принципи.
- •24. Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності.
- •За сумісною заявою подружжя, що не має дітей;
- •28. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
- •29. Майнові обовязки батьків і дітей.
- •30. Поняття,предмет і метод цивільного права
- •32. Об'єкти цивільно-правових відносин
- •33. Суб΄єкти цивільного права, їх загальна характеристика
- •34. Визнання особи безвісно відсутньою. Порядок та наслідки.
17. Поняття, види та способи тлумачення правових норм
Тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права відносно з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.
Існують різні види і способи тлумачення. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і індивідуальним.
Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин.
Загальне офіційне тлумачення тільки з'ясовує зміст існуючих правил поведінки.
Індивідуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, що визначаються конкретними обставинами справи.
Офіційне тлумачення може бути автентичним, легальним і відомчим. Воно дається компетентним органом чи посадовою особою на підставі службового обов'язку і має юридично значимі наслідки.
Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив певну норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.
Легальне тлумачення правових норм дається спеціально на те уповноваженим органом.
Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів.
Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається неуповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.
Способи тлумачення:
1. Мовне з'ясування змісту правової норми через досвід її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства.
2. Логічне з'ясування змісту правової норми завдяки безпосередньому використанню законів і правил формальної логіки.
3. Систематичне з'ясування змісту правової норми залежно від місця, що його посідає правова норма в системі інших норм права, а також залежно від її зв'язків з іншими нормами інститутів і галузей права.
4. Історико-політичне з'ясування сутності правової норми на основі дослідження процесу її прийняття за певних історичних умов.
5. Цільове - аналіз сутності правової норми через з'ясування її мети.
18. Поняття, ознаки і структура правовідносин
Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.
Основні ознаки правовідносин:
1) вони виникають на основі норм права;
2) характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки;
3) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб;
4) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.
Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин.
Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти.
Суб'єктами правовідносин - учасники, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності; громадянське суспільство. Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.
Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки, її поділяють на угодо- і деліктоздатність.
Угодоздатність — це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди. Деліктоздатність — це здатність суб'єктів правовідносин нести відповідальність за скоєне правопорушення.
Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами У, іноземними громадянами, особами без громадянства. Юридичні особи - організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов'язки, бути позивачами в загальному, арбітражному чи третейському суді, а також нести юридичну відповідальність за свої дії.
Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Зміст правовідносин :
*Юридичний зміст — це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин.
*Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.
Юридичні обов'язки — це закріплена нормами права міра необхідної, найбільш доцільної поведінки особи, спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.
Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що спричиняють виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти — таку правомірну поведінку, що здійснюється з метою породити юридичні наслідки. Правомірні юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті спричинити юридичні наслідки.
Неправомірні юридичні дії — це зловживання правом, що не є правопорушенням, і правопорушення.
До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші події, з якими норма права зв'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин.