№26 Наслідки [ред.] Масштаби

Війна завдала народам світу непоправних людських і матеріальних втрат. Кількість жертв досі точно не встановлена. За приблизними підрахунками у війні загинуло понад 60 млн людей, 90 млн стали інвалідами. Найбільших людських жертв зазнали: СРСР - до 27 млн(серед них 80% - українці), Китай - до 10 млн, Польща 6 млн, Югославія - 1,7 млн чоловік. Втрати держав-агресорів становили: Німеччини - до 13 млн, Японії - 2, 5 млн, Італії - 500 тис.

[Ред.] Матеріальні втрати

Військові витрати і військові збитки склали 4 трильйони доларів. Матеріальні витрати досягли 60-70 % національного доходу воюючих держав. Лише промисловість Великобританії і Німеччини виготовила 652,7 тис. літаків (бойових і транспортних), 286,7 тис. танків, самохідних знарядь і бронемашин, понад 1 млн. артилерійських знарядь, понад 4,8 млн. кулеметів (без Німеччини), 53 млн рушниць, карабінів і автоматів і величезну кількість іншого озброєння і спорядження. Війна супроводилася колосальними руйнуваннями, знищенням десятків тисяч міст і сіл, незліченними лихами десятків мільйонів людей.

№ 28 [Ред.] Геополітичні зміни

В результаті війни ослабла роль Західної Європи в загальносвітовій політиці. Головними державами в світі стали СРСР і США. Великобританія і Франція, незважаючи на перемогу, були значно ослаблені. Війна показала нездатність їх і інших західноєвропейських країн контролювати величезні колоніальні імперії. У країнах Африки і Азії посилився антиколоніальній рух. В результаті війни ряд країн виборов незалежность: Ефіопія, Ісландія, Сирія, Ліван, В'єтнам, Індонезія. На окупованих радянським військом територіях, були встановлені соціалістичні режими. Одним з головних підсумків Другої світової стало створення, на основі Антифашистської коаліції, що склалася в ході війни, для запобігання світовим війнам в майбутньому, Організації Об'єднаних Націй.

У деяких країнах партизанські рухи, що склалися в ході війни, намагалися продовжити свою діяльність і після закінчення війни. У Греції конфлікт між комуністами і довоєнним урядом переріс у громадянську війну. Антикомуністічні озброєні загони ще деякий час після закінчення війни діяли в Західній Україні, Прибалтиці, Польщі. У Китаї продовжилася війна, що тривала там з 1927 року. Фашистська і нацистська ідеології були визнані злочинними на Нюрнберзькому процесі і заборонені. У багатьох західних країнах зросла підтримка комуністичних партій, завдяки їхній активній участі в антифашистській боротьбі в ході війни.

Європа опинилася розділена на два табори: західний (капіталістичний) і східний (соціалістичний). Стосунки між двома блоками різко погіршилися вже за кілька років після закінчення війни. Почалася Холодна війна

№27 Рейганоміка — економічна політика, яку проводила адміністрація президента США Р. Рейгана у 1981—1988 pp. Її ще називають неоконсервативною. Зумовлена погіршенням економічної ситуації у 70-х pp. (уповільнення, а в окремі роки й абсолютним зниженням темпів виробництва, структурною кризою, зростанням безробіття тощо). Теоретичною основою нової моделі регулювання економіки розвинутих країн Заходу, пов'язаної з іменами Р. Рейгана (США), М.Тетчер (Англія), стала концепція „ економіки пропозицій", сформульована А. Лаффером та прихильниками монетаризму. Основні положення Р. були викладені у „ Програмі економічного відродження" (1981 p.), яка стала своєрідним маніфестом неоконсервативного уряду. Всупереч твердженням авторів цієї програми та їх послідовників про послаблення ролі держави в економічному житті, насправді за часів президентства Рейгана мала місце лише зміна методів, підходів до державного регулювання соціально-економічних процесів у країні за допомогою тих же важелів, які використовувалися і до цього: фінансової, податкової систем, процентних ставок, політики інвестицій і т. ін. У той же час Р. передбачала курс на зниження ставок федеральних податків і надання корпораціям великих податкових пільг, спрямованих на стимулювання інвестицій, насамперед у наукомісткі галузі промисловості, їх структурну перебудову; обмеження зростання урядових видатків на соціальні потреби при одночасному нарощуванні військових витрат (програма „ зоряних війн"); послаблення державної регламентації(дерегулювання) підприємницької діяльності, в т.ч. вимог щодо збереження й охорони навколишнього середовища; заходи у грошово-кредитній системі, спрямовані на подолання інфляції. Здійснення комплексу цих заходів загалом сприяло стабілізації економіки, грошової системи. Однак декларовані Р. цілі радикального підвищення темпів економічного зростання, наведення порядку у державних фінансах, ліквідація бюджетного дефіциту не були реалізовані. Однією з головних причин бюджетного дефіциту та зростання державного боргу було нарощування військового потенціалу. Військові видатки зросли з 134 млрд. дол. у 1980 p. до 232 млрд. дол. у 1987 p. , а державний борг перевищив 2 трлн. дол. P. виявила свою неспроможність і у вирішенні соціальних проблем. Тому у чистому вигляді в жодній із розвинутих країн світу вона не впроваджується. Сучасна модель регулювання економіки — це синтез кейнсіанства і монетаризму.

№29--- №30---

№31Лейбористська партія (англ. Labour Party) — одна з провідних британських політичних партій.

Лейбористська партія заснована на початку 20-го сторіччя при активній участі представників робітничого руху лівої спрямованості ("labour" у перекладі з англійської означає "праця", "робоча сила"). У 1900 був організований «Комітет робочого представництва»; з 1906 називається «Лейбористська партія». Вже у лютому 1918 року було прийнято Статут Лейбористської партії — Конституція ЛПВ. У серпні того ж року було прийнято програмний документ «Праця та новий соціальний порядок».. Протягом довгих років лейбористи займали ліву частину політичного спектру Великобританії. Профспілки як і раніше продовжують грати помітну роль в партії.

У 1920-х роках замістила ліберальну партію в ролі головного супротивника консервативної партії Великої Британії.

Лейбористи виступають за збереження необхідної ролі держави в економіці, ліквідацію суспільної нерівності і підтримку соціальних програм у галузі освіти, охорони здоров'я та боротьби з безробіттям, наявність обмеженою економічними потребами імміграції, захист прав меншин та активну європейську інтеграцію.

№32 Заснована у 1945—1945 рр. українцями з польської армії. Діальність СУБ: культурно-освітня, видавнича, харитативна, зовнішньо-інформативна, господарська та репрезентативна перед британською владою. Формальна основа СУБ — «Чаріті Акт 1947» і «Акт про Спілки 1948». Законодавчими і керівними органами СУБ є загальні збори, рада і її президія та головна управа. З 1950-х років СУБ перебуває під впливами ОУН.

СУБ діє через автономні секції, ради і постійні комісії, а поза Лондоном існують відділи (1976 — 67) та осередки (11); секції СУБ: Організація Українських Жінок (ОУЖ; з 1948 — 32 гуртки з 1 755 чол.), Спілка Українських Вчителів і Виховників (СУВВ; з 1954, нараховує 199 вчителів, керує навчанням 39 шкіл українознавства з блзько 2 000 учнями), бібліотека і Музей ім. Т. Шевченка (з 1961); комісії КоДУС, Фонд Української Дитини, культурно-освітня тощо. СУБ є власником трьох будинків у Лондоні, 55 домів по відділах, 22 концертових заль і 2 осель для непрацездатних та пенсіонерів; у Лондоні діє книгарня. У 1948 — 49 СУБ нараховував близько 20 000 чол., 1955 лише (гол. через еміграцію українців до ін. країн) — понад 10 000, 1977 — близько 5000. СУБ видає періодично газету і журнал — тижневик «Українська Думка» (з 1947), англомовний квартальник «The Ukrainian Review» (з 1954), дитячий журнал «Юні Друзі» (з 1956); видав близько 30 книжок. З 1949 під патронатом СУБ діють хор «Гомін» і танцювальний ансамбль «Орлик»; інші групи мистецької самодіяльности — близько 40.

Почесним головою СУБ був Гетьманич Данило Скоропадський († 1957), гол.: Микита Бура, Богдан Панчук, Осип Фундак, Володимир Лісевич, Дмитро Левицький, Михайло Білий-Карпинець, Ярослав Гаврилів, Роберт Лісовський і Володимир Василенко (з 1969); секретарі: Михайло Опаренко, Юрій Єнкала, Теодор Данилів, Євген Бірчак, Богдан Тарнавський, Теодор Кудлик, Ілля Дмитрів і Святомир Фостун (з 1964).

№33Відповідно до конституції президентські повноваження перебрав віце-президент Ліндон Джонсон. Наступного 1964 р. він здобув перемогу на чергових президентських виборах. У галузі внутрішньої політики Л. Джонсон в основному продовжував курс, започаткований його попередником. Новий президент висунув широкий план соціальних реформ під гаслом побудови «великого суспільства». Вона йшла далі досягнення «нових рубежів» Дж. Кеннеді. У програмі Л. Джонсона робилася спроба комплексного розв’язання найскладніших соціальних проблем, що дозволило б значно піднести рівень життя мільйонних мас американського населення. Однак центральним завданням програми «великого суспільства» стала боротьба за викоренення бідності. Питання це було невідкладним, оскільки у СІНА налічувалося понад 36 млн громадян (близько 20 % населення країни), чиї доходи були нижчими за рівень бідності. У 1964 р. з ініціативи уряду конгрес ухвалив закон, який запроваджував заходи щодо подолання бідності. Наголос робився на допомозі незаможним людям у здобутті освіти, набутті професій, розширенні соціальних пільг. Намічені заходи вже незабаром дали відчутні результати. До 1968 р. кількість бідняків скоротилася до 25 млн чоловік - майже на 30 %.

№34 Відбудова СРСР після війни

Велика Вітчизняна війна коштувала Радянському Союзу не тільки багатомільйонних людських жертв (загинуло близько 27 млн. осіб), але й колосальних матеріальних утрат. У руїнах лежали 1700 міст. Серед них Сталінград, Мінськ, Севастополь і ба­гато інших, було зруйновано й спалено 70 тис. сіл. За роки війни люди виголодалися, зносили одяг і взуття. Багато хто з них мали лише ватяні куртки й військові шинелі. Радянському народові необхідно було провести величезну роботу з відбудови економіки, підняти матеріальний рівень життя, перейти до мирної творчої праці. Однак у 1946 р. радянський народ знову зазнав лиха. Надзвичайно важка посуха викликала голод серед населення ряду регіонів СРСР і спричинила значні людські втрати. Піднімати з руїн розорену лихоліттям країну, змучені війною люди, незважаючи на певну допомогу від союзників і репарації від Ні­меччини, Румунії, Угорщини, Фінляндії, могли лише, розраховуючи на власні сили. Завдяки самовідданій, щирій, чесній праці демобілізованих воїнів, інвалідів і пенсіонерів, матерів і вдів, юнаків і дівчат відновлювалися заводи й фабрики, будувалися житлові будинки й школи. Вони мирилися з тими труднощами, якими було позначене їхнє життя, побут. У найкоротший термін був відновлений Дніпрогес, і промислові цент­ри Півдня країни одержали електроенергію, піднялися з руїн цемент­ні заводи Новоросійська, й уся їхня продукція була направлена в по­страждалі райони. Відновлювалися шахти Донбасу, заводи Ленінграда й інших міст. Урожаї 1947 й 1948 р. трохи поліпшили постачання на­селення країни продуктами харчування. У грудні 1947 р. була скасована карткова системи й проведена грошова реформа. З’являвся дах над головою й шматок хліба на столі. У 1948 р., усього через три роки після завершення кровопролитної й руйнівної війни, був перевищений дово­єнний рівень виробництва. Успіх досягався за рахунок упровадження й розвитку нової техніки, освоєння нових виробництв, збільшення кіль­кості верстатів, машин, устаткування, механізації трудомістких і важких процесів виробництва, впровадження автоматизації, електронної техніки. Разом з тим основна увага приділялася розвиткові важкої промисловості, створенню нових видів озброєння. Легка й харчова промисловість фінансувалися по залишковому принципу й не забезпечували потреб населення. Це позначалося на рівні життя населення країни, що продовжував залишатися низьким, хоча його підвищення повільними темпами відбувалося в містах. Гірше йшли справи на селі, де колгоспники, що годували місто, ледь перебивалися від урожаю до врожаю. Майже всі зроблені ними продукти йшли на державні поставки й податки.

Соціально-політичне життя

Радянський народ, що виніс на своїх плечах злидні передвоєнних років і небачені тяготи воєнного часу, сподівався, що здобута такими зусиллями й жертвами перемога докорінно змінить життя народу на краще. На очах радянських людей змінювався світ, і во­ни були сповнені сподівань, що ці зміни торкнуться і їхнього життя. Багато людей розраховували, що в післявоєнному світі ніщо не буде принижувати їхню людську гідність, громадяни країни зможуть говорити те, що думають, і жити на власний розсуд. Усі очікували спадання фізичної, ідейної й політичної напруги. Однак режим не збирався йти на поступки. Офіційна пропаганда вселяла людям думку про те, що війна була виграна тільки завдяки генію «найвеличнішого полководця» і партійному керівництву. У Державному гімні СРСР були слова: «Нас виростив Сталін, на вірність народу, на працю й на подвиги нас надихнув». Відповіддю на сподівання народу, на його прагнення до демократії, волі стали нові репресії.

У 1946­–1948 рр. були прийняті постанови Комуністичної партії, які запроваджували твердий ідеологічний контроль за діяльністю творчої інтелігенції й, зокрема, в галузі літератури, драматургії, театру, музики. Пропагандистські кампанії, що йшли одна за одною, були спрямовані проти впливу західної «буржуазної» ідеології. Будь-який прояв оригінальності, самостійності у творчості письменника, художника, композитора, кінорежисера, що, на думку влади, свідчив про відхід від кому­ністичної ідеології, суворо засуджувався.

Уночі відбувалися арешти, люди гинули в численних таборах. Наприкінці війни за критику сталінізму був відправлений у табір майбут­ній письменник, капітан О. І. Солженіцин. Після війни піддалися арешту маршал артилерії М. Д. Яковлєв і маршал авіації О. А. Новіков. Були репресовані член Політбюро, голова Держплану СРСР Н. О. Вознесенський і голова Ради міністрів РСФСР М. І. Родіонов. Десятки тисяч людей стали жертвами сфальсифікованих обвинувачень.

Проти відомих письменників (А. А. Ахматова, М. М. Зощенко й ін.), композиторів (Д. Д. Шостакович й ін.), учених (біологів-генетиків, кібернетиків й ін.) були розв’язані ідеологічні кампанії. Багатьох діячів на­уки й мистецтва обвинувачували в космополітизмі, тобто у відсутності патріотизму й схилянні перед «гнилою» західною культурою.

Боротьба за владу після смерті Сталіна

5 березня 1953 р. помер Й. В. Сталін. Його спадкоємці, Г. М. Маленков (очолив уряд), М. С. Хрущов (секретар ЦК КПРС), Л. П. Берія (очолив органи державної безпеки й внутрішніх справ), проголосили принцип колективного керівництва партією й державою. Однак незабаром між ними розгорілася боротьба за першість. Берія був заарештований, обвинувачений у змові з метою захоплення влади, таємно засуджений і розстріляний.

№35----

№36 На XX съезде КПСС (1956) Н. С. Хрущёв выступил с критикой культа личности И. В. Сталина. Началась реабилитация жертв репрессий, больше внимания стало уделяться повышению уровня жизни народа, развитию сельского хозяйства, жилищного строительства, лёгкой промышленности.

Политическая обстановка внутри страны стала более мягкой. Многие представители интеллигенции восприняли доклад Хрущёва как призыв к гласности; появился самиздат, которому позволялось только изобличать «культ личности», критика КПСС и существующего строя по-прежнему запрещалась.

Концентрация научных и производственных сил, материальных средств на отдельных направлениях науки и техники позволила осуществить значительные достижения: создана первая в мире атомная электростанция (1954), запущен первый искусственный спутник Земли (1957), первый пилотируемый космический корабль с лётчиком-космонавтом (1961) и др.

Во внешней политике этого периода СССР поддерживал выгодные с точки зрения интересов страны политические режимы в разных странах. В 1956 году войска СССР участвовали в подавлении восстания в Венгрии. В 1962 году разногласия между СССР и США едва не привели к ядерной войне (см. Карибский кризис).

В 1960 начался дипломатический конфликт с Китаем, расколовший мировое коммунистическое движение.

№ 37 В 1964 году Хрущёв был отстранён от власти. Новым первым секретарём ЦК КПСС, фактически главой государства, стал Леонид Ильич Брежнев. Период 1970-х—1980-х годов в источниках того времени именовался эпохой развитого социализма.

Во время правления Брежнева в стране строились новые города и поселки, заводы и фабрики, дворцы культуры и стадионы; создавались вузы, открывались новые школы и больницы. СССР вышел на передовые позиции в освоении космоса, развитии авиации, атомной энергетики, фундаментальных и прикладных наук. Определённые достижения наблюдались в образовании, медицине, системе социального обеспечения. Всемирную известность и признание получило творчество известных деятелей культуры. Высоких результатов на международной арене достигали советские спортсмены. В 1980 г. в Москве прошла XXII летняя Олимпиада.

Вместе с этим произошёл и решительный поворот в сторону свёртывания остатков оттепели. С приходом Брежнева к власти органы госбезопасности усилили борьбу с инакомыслием — первым знаком этого был процесс Синявского — Даниэля. В 1968 году армия СССР вошла в Чехословакию с целью подавления тенденции политических реформ (см. Пражская весна). Как знак окончательной ликвидации «оттепели» была воспринята отставка А. Т. Твардовского с поста редактора журнала «Новый мир» в начале 1970 г.

В 1975 году происходит восстание на «Сторожевом» — вооружённое проявление неподчинения со стороны группы советских военных моряков на большом противолодочном корабле (БПК) ВМФ СССР «Сторожевой». Предводителем восстания стал замполит корабля, капитан 3-го ранга Валерий Саблин. Советский танк в Праге. 1968 г.

С начала 1970-х годов из СССР идёт еврейская эмиграция. Эмигрировали многие известные писатели, актёры, музыканты, спортсмены, учёные.

В области внешней политики Брежнев немало сделал для достижения политической разрядки в 1970-х годах. Были заключены американо-советские договоры об ограничении стратегических наступательных вооружений (правда, с 1967 года начинается ускоренная установка межконтинентальных ракет в подземные шахты), которые, однако, не подкреплялись адекватными мерами доверия и контроля.

Благодаря некоторой либерализации^{[источник не указан 99 дней]} появилось диссидентское движение, стали известными такие имена, как Андрей Сахаров и Александр Солженицын. C 1965 года СССР оказывал военную помощь Северному Вьетнаму в борьбе с США и Южным Вьетнамом, которая продолжалась до 1973 года и закончилась выводом американских войск и объединением Вьетнама (см. Война во Вьетнаме). В 1968 году армия СССР вошла в Чехословакию с целью подавления тенденции политических реформ (см. Пражская весна). В 1979 году СССР ввёл ограниченный воинский контингент в ДРА по просьбе афганского правительства (см. Афганская война (1979—1989)), что привело к окончанию разрядки и возобновлению холодной войны. С 1989 года по 1994 год советские войска были выведены со всех контролируемых территорий.

№38 "Косигінська" реформа та її результати

У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу еко­номічних реформ. Пріоритет у її проведенні на­лежав О. Косигіну. Реформа  мала забезпечити подолання таких вад: диспропорцій у розвитку галузей економіки, її затратності, невідповідності між рівнем виробництва та рівнем оплати праці та ін.Сутність економічної реформи полягала:

у скороченні плано­вих показників, що їх доводили до підприємства;

у створенні на підприємствах фондів матеріального стимулювання;

у перероз­поділі частки національного прибутку на користь аграрного сек­тора;

у заходах щодо розвитку соціальної інфраструктури села та ін.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати, основні показники 8-ї п'ятирічки було виконано, але вже на початку 70-х рр. темпи розвитку почали падати. Основна причина полягала в тому, що реформа не була спрямована на докорінну зміну старого, а лише дещо видозміню­вала розподіл функцій між центральними та низовими ланками за незмінності тієї самої командно-адміністративної системи. Проведення "косигінської" реформи засвідчило, що економічне реформування неможливе без політичного, без демократизації органів влади та управління.

№39 В 1954 году Кинг стал пастором баптистской церкви в Монтгомери, штат Алабама. В Монтгомери он возглавил крупную акцию протеста чернокожего населения против расовой сегрегации в общественном транспорте, после того, как в декабре 1955 года произошёл инцидент с Розой Паркс. Бойкот автобусных линий в Монтгомери, длившийся более 380 дней, несмотря на сопротивление властей и расистов, привёл к успеху акции — Верховный суд США признал сегрегацию в Алабаме неконституционной.

В январе 1957 года Кинг был избран главой организации «Конференция руководства христиан юга», созданной для борьбы за гражданские права афроамериканского населения. В сентябре 1958 года был ранен ножом в Гарлеме. В 1960 году Кинг по приглашению Джавахарлала Неру посетил Индию, где изучал деятельность Махатмы Ганди.

Своими выступлениями (некоторые из них сейчас считаются классикой ораторского искусства) он призывал добиваться равенства мирными способами. Его речи дали энергию движению за гражданские права в обществе — начались марши, экономические бойкоты, массовые уходы в тюрьмы и так далее.

Широкую известность получила речь Мартина Лютера Кинга «У меня есть мечта» («I have a dream»), которую во время марша на Вашингтон в 1963 году у подножья монумента Линкольну слушали около 300 тысяч американцев. В этой речи он восславил расовое примирение. Кинг заново определил суть американской демократической мечты и разжёг в ней новый духовный огонь. Роль Кинга в ненасильственной борьбе за принятие закона, запрещающего расовую дискриминацию, была отмечена Нобелевской премией мира.

Как политик, Кинг являлся поистине уникальной фигурой. Излагая сущность своего лидерства, он оперировал главным образом религиозными терминами. Он определял руководство движением в защиту гражданских прав как продолжение прежней пастырской службы и использовал в большинстве посланий афроамериканский религиозный опыт. Согласно традиционному стандарту американских политических взглядов, он являлся лидером, верящим в христианскую любовь.

Подобно множеству других ярких личностей американской истории, Кинг прибегал к религиозной фразеологии, тем самым вызывая восторженный духовный отклик у своей аудитории.

Начиная с 1963 года и вплоть до смерти Мартин Лютер Кинг преследовался ФБР в рамках секретной программы COINTELPRO

№40 Перший український емігрант в Америці, Іван Богдан приплив з Джоном Смітом в колонію перших поселенців Джеймстаун в 1608 році. Богдан зустрів капітан Смітa під час, коли той воював з турками, був узятий у полон і втік із полону бігством через Україну, Румунію, Угорщину та інші країни.^[1] Але великомасштабна українська іміграція до Америки почалась тільки з 1880 року.^[2]

Українська еміграція до США із Закарпаття, Галичини та Буковини розпочалася ще в останній чверті XIX століття, набравши масового характеру в період 1890-их років і до початку Першої світової війни. Вона тривала і в міжвоєнний період, хоча і в значно менших масштабах. Після Другої світової війни до США переїхало близько 100 тисяч біженців з України.