1 Підписано угоду щодо підтримки Югославських партизанів зброєю та амуніцією, а також спецопераціями.
2 Було досягнуто згоди у тому, що найбажанішим був би вступ Туреччини до війни на боці союзників до кінця року.
3 Якщо Туреччина вступила б у війну, Радянський Союз її мав підтримати.
4 30 листопада було узгоджено, що операція Оверлорд розпочнеться у травні 1944 року разом з діями у південній Франції.
5 Домовились, що військові штаби Великої Трійки тісно співпрацюватимуть.
6 Великобританія та США пообіцяли Сталіну, що надішлють війська до Західної Європи протягом весни 1944 року.
7 За наполяганням Сталіна, кордони післявоєнної Польщі визначались за річками Одер (Одра) та Нейсе (Ниса) та лінією Керзона.
8 Попередньо узгоджено створення Організації Об'єднаних Націй. Однак, думка Сталіна була негативною, щодо виказаних пропозицій, про утворення федерації у Європі. Він заявив :»Мені не подобається план нових об'єднаних держав... не потрібно утворювати будь-якого нового недієздатного об'єднання дунайських держав. Угорщина та Австрія повинні існувати окремо один від одного". Герц Гонкінс писав :»Сталін без особливого ентузіазму віднісся до обох пропозицій... обговорювання цього питання було завершено безрезультатно'.'Детально розібравши проблеми майбутнього, в особливому порядку питання про створення міжнародної організації по збереженню миру та безпеки, сторони виразили впевненість у тому, що існуюча між ними згода забезпечить міцний мир, та заявили про свою готовність до співпраці та високої відповідальності всіх Об'єднаних Націй за існування миру, який ліквідує горе та жахливість на подальше життя.
9 Радянський Союз погодився розпочати війну проти Японії після поразки Німеччини.
Міжнародне значення Тегеранської конференції, незважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорення закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коаліції, знаменувала новий етап її діяльності.
№9 Рух опору, його політична орієнтація і форми боротьби
Рух Опору — це визвольний рух проти фашизму за відновлення незалежності й суверенітету окупованих країн і ліквідацію реакційних режимів у країнах фашистського блоку.
Розмах і методи боротьби проти фашистських загарбників і їхніх пособників залежали від характеру окупаційного режиму, природно-географічних умов, історичних традицій, а також від позиції тих соціальних і політичних сил, які брали участь в Опорі.
В Опорі кожної з окупованих країн визначилися два напрями, кожному з яких була притаманна власна політична орієнтація. Між ними йшло суперництво за керівництво антифашистським рухом у цілому.
На чолі першого напряму перебували емігрантські уряди або буржуазно-патріотичні угруповання, прагнули вигнання окупантів, ліквідації фашистських режимів і відновлення у своїх країнах довоєнних політичних систем. Керівникам цього напряму була властива орієнтація на західні країни ліберальної демократії. Багато хто з них спочатку дотримувався тактики «аттантизму» (вичікування) — тобто берегли свої сили й очікували звільнення ззовні силами англо-американських військ.
Становище комуністичних партій в окупованих країнах було складним. Радянсько-німецький пакт про ненапад (1939 р.) фактично паралізував антифашистську діяльність комуністів і призвів до зростання антикомуністичних настроїв. До 1941 р. ні про яку взаємодію комуністів з антифашистами не могло бути й мови. Лише після нападу Німеччини на Радянський Союз Комінтерн закликав компартії до поновлення антифашистської боротьби. Мужня боротьба радянських людей проти фашизму обумовила зростання симпатій до СРСР, що послабило й антикомуністичні настрої. Прийняте в 1943 р. під тиском союзників рішення про розпуск Комінтерну дозволило комуністам діяти як самостійним національним силам й активно включитися до руху Опору. Таким чином, визначився й інший напрям в Опорі. Його очолювали комуністичні партії й близькі до них політичні сили, які самовіддано боролися за національне звільнення й розраховували здійснити глибокі політичні й соціальні перетворення після закінчення війни. Керівники цієї течії орієнтувалися на військову допомогу Радянського Союзу.
Важливою умовою розгортання руху Опору було об’єднання антифашистських сил. Стали формуватися загальні керівні органи руху Опору. Так, у Франції вони об’єдналися під керівництвом генерала Шарля де ґолля.
Антифашистський опір населення окупованих країн виявлявся у двох формах: активній й пасивній. Активна форма полягала у партизанській боротьбі, актах саботажу й диверсій, у збиранні й передачі союзникам по антигітлерівській коаліції розвідувальної інформації, в антифашистській пропаганді й ін. Пасивна форма опору окупантам полягала у відмові від здачі сільськогосподарських продуктів, прослуховуванні антифашистських радіопередач, читанні забороненої літератури, бойкоті пропагандистських заходів фашистів й ін.
Найбільший розмах рух Опору набув у Франції, Італії, Польщі, Югославії й Греції. У Югославії, наприклад, керована комуністами Народно-визвольна армія Югославії до початку 1943 р. звільнила від окупантів 2/5 території країни. Рух Опору відіграв важливу роль у боротьбі з фашизмом і прискорив його розгром.
№ 10 Я́лтинська конфере́нція 1945 (також Кримська) — вершинна дипломатична зустріч лідерів США, Великобританії й СРСР 4-11 лютого 1945 з метою вирішення питань закінчення Другої світової війни та повоєнного ладу.
Президент США Ф. Д. Рузвельт, прем'єр міністр Великобританії Вінстон Черчілль та глава уряду СРСР Йосип Сталін зійшлися зі своїми делегаціями у колишньому царському палаці в Лівадії (поблизу міста Ялта у Криму) й ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин.
Серед важливіших рішень були: участь СРСР у війні проти Японії (таємний протокол), кордони Польщі на сході по лінії Керзона з незначними відхиленнями на користь Польщі, відшкодування Польщі за рахунок німецьких східних територій і утворення в цій країні так званого «уряду національної єдності». Щодо Німеччини схвалено принципи її розчленування, окупаційного режиму та репарацій. У справі створення ООН ухвалено скликати конференцію на квітень 1945 у США, запросити як членів-засновників радянської республіки Україну (УРСР) та Білорусь (БРСР) (західні делегації відкинули первісну пропозицію СРСР про участь усіх 16 союзних республік), затверджено принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки ООН у засадничих справах (право «вето» великих держав).
Так звана «Декларація про визволену Європу» як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації «допомоги» визволеним народам. Внаслідок цього СРСР забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної Європи й спричинило «холодну війну».
Багата література про Ялтинську конференцію засвідчує, що Сталін та його дорадники максимально використали воєнні успіхи СРСР і завершили окупацію Східної Європи, чому сприяла податливість президента Рузвельта. Радянські історики й досі оцінюють Ялтинську конференцію як найбільший успіх радянської дипломатії й особисто Сталіна. З українського погляду, Ялтинська конференція мала найважливіше значення тим, що визнала принцип етнічного кордону між Польщею й Україною. Вона на довгий час визначила долю Центрально-Східної Європи й зміцнила роль СРСР у світовій політиці.
№11 Радя́нсько-фі́нська війна́, або Зимо́ва війна́ (фін. talvisota) — збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією в період з 30 листопада 1939 року по 13 березня 1940 року. На думку ряду істориків — наступальна операція СРСР проти Фінляндії з метою окупації Скандинавської країни під час Другої світової війни. У радянській і частині російської історіографії ця війна розглядалася як окремий двосторонній локальний конфлікт, що не є частиною Другої світової війни, так само як і бої на річці Халхин-Гол.
Війна завершилася підписанням Московського мирного договору, що зафіксував відторгнення від Фінляндії значної частини її території.
№12 Антиги́тлеровская коали́ция — объединение государств и народов, боровшихся во Второй мировой войне 1939-45 годов против стран нацистского блока, также называемых Страны Оси: Германии, Италии, Японии и их сателлитов.
В годы войны синонимом антигитлеровской коалиции стал термин «Объединённые нации», предложенный Рузвельтом и впервые встречающийся в Декларации Объединённых наций 1942 года (Вашингтонской декларации двадцати шести). Влияние коалиции на военный и послевоенный политический расклад огромно, на её основе была создана Организация Объединённых Наций (ООН).
В сентябре 1939 в состоянии войны с Германий находились Польша, Франция, Великобритания и её доминионы (Англо-польский военный альянс 1939 и Франко-польский альянс 1921). В течение 1941 года к коалиции присоединился Советский Союз, Соединённые Штаты и Китай. На январь 1942 года антигитлеровская коалиция насчитывала 26 государств: так называемая Большая четвёрка (США, Великобритания, СССР, Китай), британские доминионы (Австралия, Канада, Индия, Новая Зеландия, Южная Африка), страны Центральной и Латинской Америки и Карибского бассейна, а также правительства в изгнании оккупированных европейских стран. Число участников коалиции в ходе войны увеличивалось; к моменту окончания войны с Японией в состоянии войны с Германией и её союзниками находилось 53 государства мира.
№13У червні 1947 р. держсекретар СІЛА генерал Дж. Маршалл. виступаючи у Гарварді, запропонував план допомоги європейським державам, до якого входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері. За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.)
16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі
17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз.
Радянському Союзові також запропонували взяти участь у плані Маршалла. Цілком ймовірно, що за умови участі СРСР у цьому плані, вплив США в Європі посилився б меншою мірою, а відбудова народного господарства в країні відбулася б більш успішно та менш болюче. Але керівництво СРСР (як на це і розраховували американські політики) не лише саме відмовилося від допомоги, а й заборонило брати в ньому участь східно-європейським країнам . План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей:
— економіка країн Західної Європи була відбудована;
— європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість;
— вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було послаблено;
— США отримали надзвичайно великий ринок збуту;
— було відбудовано і зміцнено європейський середній клас. існування якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого розвитку №14 смотр. тетрадь
№15 Наприкінці 70-х років загострилися соціально-економічні проблеми Великої Британії. Лейбористський уряд Дж. Каллагена не зміг впоратися з ситуацією, палата громад 1979 р. винесла йому вотум недовір'я. Парламент було розпущено, а на нових виборах перемогла консервативна партія. Прем'єр-міністром уперше в історії Англії стала жінка — Маргарет Тетчер.
№16 рганіза́ція Об'є́днаних На́цій (ООН) — міжнародна організація, заснована 26 червня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.
Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.
Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени[1]. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.
Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.
№17 Япо́нське економі́чне ди́во — явище стрімкого росту японської економіки з середини 1950-х років до нафтової кризи 1973 року.
№19Потсдамська конференція — конференція глав держав-переможниць у Другій світовій війні СРСР, США, Великобританії Й.Сталіна, Ф.Рузвельта (Г.Трумена), В.Черчилля (К.Еттлі), що відбулася 17 липня — 2 серпня 1945 року. На ній прийняте рішення про денацифікацію, демілітаризацію, демократизацію Німеччини та її поділ на чотири зони окупації, знищення німецьких монополій, репарації, про західний кордон Польщі, про вступ СРСР у війну проти Японії та інші питання.
Від імені глав урядів Великобританії, США, Китаю була виголошена Потсдамська декларація, яка вимагала капітуляції Японії. Японський уряд відхилив цю вимогу. 2 серпня Потсдамська конференція завершила свою роботу.