№ 1 ІІ світова війна поділяється на такі періоди: І п.    – 1.09.1939р.      - 22.06.1941р. ІІ п.   – 22.06.1941р.    - 19.11.1942р. ІІІ п. – 19.11.1942р.    - 06.06.1944р. ІV п.           – 06.06.1944р.    - 08.05.1945р. V п.  – 8.05.1945р.      - 02.09.1945р.

№2 Причини, характер іі світової війни.

Питання про причини ІІ світової війни залишається в історичній літературі досить дискусійним та неоднозначним. Але більшість науковців сходяться на таких:

1. Фашистські і мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції та США. 2. Загострення суперечностей між великими державами в результаті глибокої економічної кризи. З якої кожна держава виходила своїм шляхом. 3. До розв’язання воєнного конфлікту призвела політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія і Франція. З іншого боку, це – безпосередня підтримка Німеччини керівництвом СРСР шляхом підписання пакту Ріббентропа–Молотова (серпень 1939 р.) Характер війни: загарбницький для країн “Антикомінтернівського пакту”, а для країн антигітлерівської коаліції та народів світу вона мала справедливий визвольний характер.

У ІІ світовій війні була задіяна 61 держава, на території яких проживало 80% населення Землі, її жертвами стало до 70 млн. чол. Загальна кількість втрат українців (цивільних і військових) становила 7 млн. чол. (16,7% втрат відносно всього населення України). Повністю або частково знищено 714 міст та 28 тис. сіл, 2 млн. будинків. Без житла залишилося 10 млн. чоловік, було знищено 16 150 промислових підприємств. Матеріальні втрати України становили майже 1,2 трл. крб.

23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад, який доповнювався таємними протоколами, де йшлося про задоволення територіальних апетитів обох держав. Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР трохи не до кордонів 1913 р. Саме територіальний виграш, розподіл сфер впливу, поширення сталінської диктатури на нові території і було основною метою радянсько-німецького пакту. Для Гітлера це був тимчасовий “союз для війни”. Безпосереднім результатом пакту “Ріббентроп-Молотов” був початок 1 вересня 1939 р. агресії Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники Англія і Франція. Так вибухнула 2-а світова війна.

17 вересня 1939 р. сталінський уряд дав наказ військам вступити на територію Західної України та Захід. Білорусії аби, як говорилося у його ноті “взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії”.

21 вересня капітулював польський гарнізон м. Львова. 22 вересня о 14.00 год. частині 2-го кавалерійського корпусу Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської компанії відбувся парад радянських та німецьких військ.

28 вересня радянсько-німецький політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі, був підтверджений новим договором – про дружбу і кордон, який став державною таємницею. Він також, створив умови для вирішення проблеми Бессарабії і Буковини, споконвічних українських територій. Після пред’явлення ультиматуму про повернення цих земель Румунія у червні 1940 р. задовольнила радянську вимогу.

Повсюдно запроваджувалася українська мова, а також український репертуар в театрах. Збільшилась кількість українських шкіл (до 6,5 тис.) з одночасним скороченням польських. Прерогативою радянської влади було збільшення заробітної плати працівникам освіти та охорони здоров’я. Преса і видавництва переводились на українську мову, пропагувався український фольклор. Це була своєрідна українська культурна революція у західноукраїнському регіоні, здійснена за лічені тижні.

№4 Герма́но-сове́тский догово́р о дру́жбе и грани́це — договор между нацистской Германией и Советским Союзом от 28 сентября 1939 года, подписанный после вторжения в Польшу армий Германии и СССР министром иностранных дел Германии Риббентропом и народным комиссаром по иностранным делам СССР Молотовым.

Секретные дополнительные протоколы Договора корректировали «сферы интересов» Германии и СССР, оговорённые 23 августа того же года в Пакте Молотова — Риббентропа, а также координировали недопущение «польской агитации» на территории захваченной Польши^[1][2].

В прессе^[3] была опубликована только основная часть договора без дополнительных протоколов.

После нападения Германии на Советский Союз 22 июня 1941 года договор, так же как и все остальные советско-германские договоры, утратил силу^[4]. При заключении Соглашения Сикорского-Майского 30 июля 1941 года cоветское правительство признавало советско-германские договоры 1939 г. утратившими силу в части территориальных изменений в Польше.

К договору прилагалось три секретных протокола — один конфиденциальный и два секретных. Конфиденциальный протокол определял порядок совершения обмена советскими и германскими гражданами между обеими частями разделённой Польши, а секретные корректировали зоны восточноевропейских «сфер интересов» в связи с разделом Польши и предстоящих «специальных мерах на литовской территории для защиты интересов советской стороны», а также устанавливали обязательство сторон пресекать любую «польскую агитацию», затрагивающую интересы сторон.

В ходе вторжения в Польшу немцы заняли Люблинское воеводство и восточную часть Варшавского воеводства, территории которых, в соответствии с Пактом Молотова-Риббентропа, находились в сфере интересов Советского Союза. Для того, чтобы компенсировать Советскому Союзу эти потери, был составлен секретный протокол к этому договору, в соответствии с которым Литва, за исключением небольшой территории Сувалкского района, переходила в сферу влияния СССР^[1]. Этот обмен обеспечил Советскому Союзу невмешательство Германии во взаимоотношениях с Литвой, что в результате привело к учреждению Литовской ССР 15 июня 1940 года^[5].

№5План «Вайс» (нім. Fall Weiß — Білий план) — план вторгнення Німеччини в Польщу в вересні 1939 року.

№6 Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа (нім. Deutsch-sowjetischer Nichtangriffspakt; рос. Договор о ненападении между Германией и Советским Союзом^[1]) — розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (зазначена в документі дата 23 серпня 1939 року)^[2] в Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна. Угода спиралась на Берлінський договір 1926 року, а з нею, й на Рапалльський договір. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією в Першій світовій війні територій.

Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Протокол складався з короткої преамбули і наступних чотирьох пунктів:

1. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області визнаються обома сторонами.

2. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясованим лише протягом подальшого політичного розвитку…

3. Стосовно Південно-Східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР у Бесарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.

4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворій таємниці.

Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз^[3]. 1989 року, З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання

№7 План «Барбаросса» (нім. Fall Barbarossa) — кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти СРСР^[1].

Свою назву план отримав від прізвиська імператора Священної Римської імперії Фрідріха I Барбаросси, відомого своїми загарбницькими війнами. Розробка плану була розпочата в липні 1940 року. Остаточний варіант затверджений 18 грудня 1940 року.

План «Барбаросса» передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга — Архангельськ. Не зважаючи на початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалось, війна переросла в широкомасштабну та довготривалу.

№8 Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані. На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем'єр міністр Великобританії Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Великобританія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були Ялтинська та Потсдамська конференції. Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Німеччини та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В то й же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японією після розгрому нацистської Німеччини й де-факто було закріплено за Радянським Союзом право в якості контрибуції приєднати до себе після перемоги частину Східної Прусії. Основні результати