4) Туристичні ресурси та інфраструктура - головні складові розвитку туризму в Україні

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

Рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;

Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;

Об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Розглянемо першу групу туристичних ресурсів - рекреаційні.

Рекреаційні ресурси - природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини.

В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донсцько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:

- геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);

- наявність рекреаційних ресурсів;

- стан туристичної інфраструктури;

- попит на рекреацію та туризм;

- туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20 % площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.

Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають:

- від 8 до 13 % - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;

- 5-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;

- 3-5 % - Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;

- до 3 % - Донецька, Миколаївська, Полтавська області;

- до 2 % - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;

- до 1 % - Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.

Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить тут 175-190 днів. Тут же функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти - Євпаторія, Саки та інші.

Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях .

Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, зосереджених головним чином у південних та північно-західних областях.

На базі грязьових покладів працюють курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибсйський та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові грязі.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні займає друга група туристичних ресурсів - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48690 об'єктів. їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт, явище, подія первісно виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естстичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні французів О. де Бальзака (мм.Бердичів, Корець), Д.Рішельє, Ж.Лябурба (м.Одеса), угорця Ф.Ліста (м.Київ), німців Х.Х.Стівена (м. Ялта), П.Целана (м.Чернівці), іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса (м.Одеса), англійців Д.Говарда (м.Херсон), У.Черчілля (м.Ялта), італійця В.В.Растреллі (м.Київ), чехів Я.Гашска (мм. Київ, Рівне, Дубно, Корець), Й.Главки (м.Чернівці), О.Яроша, Я.Налепки (м.Овруч), поляків А.Міцкевича (м.Львів), Л.Варинського (м.Канів), Я.Домбровського (м.Житомир), Я.Корчака, В.Василевської (м.Київ), американців Д.Хьюза (м. Донецьк, кол.Юзівка), Т.Драйзера (м.Київ), Д.Стейнбека (м. Київ), Д.Ріда (мм. Рівне, Корець), Т.Рузвельта (м.Ялта), турка Назима Хікмета (м.Київ), шведа Майка (Михайла) Йогансена (мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (м.Харків), Тура Хейєрдала (м.Київ) та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м.Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м.Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у 1943р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м.Луганськ) та інші.

І нарешті, третя група туристичних ресурсів, яка представлена сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі.

Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір, співпраця зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів тощо.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Найголовнішим в ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін. Коротко характеризуючи матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на початок 2002 року в Україні налічувалось 1258 підприємств готельного господарства загальною кількістю 100,67 тис. місць. За формою власності вони розподіляються так: 40 % перебувають у державній та комунальній власності, 57 % - у колективній та 3 % - у приватній. Найбільше готелів налічується в таких регіонах України:

м.Київ (7,3 % від загальної кількості по Україні), Одеська область (7,3 %), Автономна Республіка Крим (6,8 %) Дніпропетровська (6,4 %), Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %) області. Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності, в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії-357, бази та інші заклади відпочинку-2015, пансіонати відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38, пансіонати з лікуванням - 68, інші заклади - 104. За формою власності ці заклади розподіляються: державна - 37 %, колективна - 58 %, приватна -0,9 %, власність міжнародних організацій - 3,9 %.

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО.

На початок 2002 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64 % від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше половини (52 %) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах: м. Київ (25 %), Автономна Республіка Крим (18,0%), Одеська область (9,0 %).

Але тільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо. її необхідно розглядати в широкому значенні: основні елементи інфраструктури повинні виконувати не тільки виключно рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором поліпшення всього соціально-економічного життя країни.

Це має бути інфраструктура загального користування, що відповідає світовим стандартам і зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.

З погляду організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей - транспорту і туризму - допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу (національного і закордонного).

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить розв'язати проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

Проблема інфраструктурного облаштування території України може бути вирішена лише завдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, в тому числі з боку центральної та місцевих влад, її розв'язання можливе лише в контексті практичних дій по економічному піднесенню країни.

6) Методика оцінки історико-культурних туристичних ресурсів

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.

Досвід багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії, Австрії. В 1996 році вони становили відповідно 64,4; 28,4; 28,2; 24,3; 20,4; 14,6 млрд. дол. [11, с.7]. Пам'ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на. ринку туристичних послуг,

У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва (9, с. 19). Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.

Чимало в Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії та культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні.

Пам'ятки історії та культури можуть бути предметом вивчення багатьма науковими дисциплінами. У більшості випадків під ними розуміють окремі споруди, предмети, пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, витвори матеріальної і духовної культури, які мають історичну, наукову, художню або якусь іншу культурну цінність. На наш погляд, історико-культурні пам'ятки, що входять і можуть увійти до складу туристичних ресурсів, необхідно розглядати не просто як окремі об'єкти з певною історичною або культурною цінністю, а як поєднання відповідних видів ІКТР, що мають високу атрактивність, можуть відігравати важливу роль у формуванні світогляду народу і в сукупності формувати історико-культурний туристичний потенціал поселення, місцевості, регіону.

Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути. У зв'язку з тим В. Мацолою із Закарпаття пропонується оцінювати рекреаційну значимість території за щільністю пам'яток історії та культури на 100 км2 площі. При цьому пропонується визначати щільність пам'яток найвищого класу (загальнонаціонального і міжнародного значення). За базову основу приймаються показники в Україні, де щільність всіх фіксованих пам'яток складає 7,9 одиниць на 100 км2, пам'яток загальнонаціонального значення - 0,7 і відповідно по Львівській області - 18 і 1,8. Виходячи з таких даних, В. Мацола пропонує оцінювати одним балом території, де ці показники складають менше 7,9, двома балами - 8-18 і трьома - понад 18 од./100 км2 [8, с.72]. Зрозуміло, що такий підхід може використовуватись для оцінки ІКТР великих регіонів, а не для визначення історико-культурного туристичного потенціалу поселення, чи навіть окремого адміністративного району Н.Ф. Поліновою було запропоновано підхід, який для оцінки пізнавальної цінності включав такі ознаки: рівень організації об'єктів для показу і місцезнаходження туриста по відношенню до об'єкта огляду [10, с. 102]. За рівнем організації історико-культурні об'єкти в такому випадку поділяються на спеціально підготовлені для показу і не підготовлені, а за місцем знаходження суб'єкта до об'єкту огляду - на інтер'єрні і екстер'єрні історико-культурні об'єкти. Такі термінологічні звороти, а також поняття про необхідний час огляду історико-культурних об'єктів взято до уваги автором при розробці оціночних шкал запропонованої бальної системи оцінок ІКТР.

Бальна система оцінок на практиці застосовується досить широко. Особливо у тих випадках, коли будь-яке явище не піддається точному виміру, але є потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі явища.

Сутність бального підходу оцінки історико-культурних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових компонентів у відповідності з історико-культурною важливістю явищ, що їх характеризують і часу, необхідного . для огляду таких об'єктів. Необхідний час огляду визначають спеціалісти-експерти. Чим більше часу необхідно для пізнання об'єкту, тим вища пізнавальна цінність, а це значить, що вищий оціночний бал йому присвоюється.

Найбільш складним і відповідальним завданням виявилась розробка оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було знайти певні закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій методиці подається 13 підгруп, які отримані в результаті структуризації п'яти підвидів ІКТР. Кожна із підгруп характеризується логічним набором показників, які оцінюються за п'ятибальною шкалою (табл. 7).

Пам'ятки історії, які виділені окремим блоком, виступають важливими об'єктами огляду на туристичних маршрутах, екскурсіях, подорожах. Вони вважаються цінним джерелом інформації, фактором формування національної самосвідомості українського суспільства. В таких умовах дуже важливо якнайповніше визначити рівень привабливості усіх компонентів ІКТР.

Комплексна оцінка туристично-рекреаційних ресурсів України

Для обгрунтування прийняття рішень щодо розвитку туризму та курортно-рекреаційної індустрії на довгостроковий період необхідно зробити комплексну оцінку території.

Комплексна оцінка повинна виявити обгрунтовані передумови й обмеження у часі та просторі різних видів діяльності, встановити внутрішньодержавні і внутрішньообласні відмінності у цих передумовах, обмеження, оптимальний режим використання окремих територій, визначити шляхи найбільш ефективного використання природних та економічних ресурсів, охорони й поліпшення навколишнього середовища і т. ін.

На основі комплексної оцінки території регіонів створюється база для кількісного визначення як соціальних, економічних та екологічних витрат, так і регіональних ресурсів, які не можуть бути змінені шляхом міжрегіонального перерозподілу готової продукції. Необхідно провести оцінку всього охопленого природного і соціально-економічного простору, в результаті чого профіль і масштаб майбутнього розвитку, а також необхідно провести оцінку відмінностей у природних й економічних характеристиках окремих частин території, яка вивчається, в результаті чого виявляються відносно однорідні за сполученням характеристики території або якщо визначається напрямок функціонального зонування території регіону. У методологічному відношенні комплексна оцінка території регіону повинна враховувати такі групи факторів:

природні умови і ресурси (рельєф, ґрунти, ресурси, сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, ліси та інше);

сучасний стан економічного розвитку (житловий фонд, система культурно-побутового обслуговування, інженерні і транспортні інфраструктури, рівень благоустрою та інші);

соціальні умови розміщення (населення, місць праці, місць короткочасного відпочинку);

екологічні умови (рівень забрудненості повітряного басейну, водних обріїв, забруднення ґрунтів, наявність електромагнітних хвиль, шум, радіаційне забруднення);

архітектурно-естетичні умови (наявність заповідників, пам'яток архітектури і містобудування, археології, історії, природи, культури).

В Україні за останні 10 років для розвитку міст, промисловості, інфраструктури тощо щорічно надається в середньому 45-50 тис. га сільськогосподарських угідь.

Шкода від нераціонального використання землі, відведеної під будівництво та інші цілі, складає мільярди доларів, а для України ця цифра складає близько 10 млн. грн. щорічно.

Найбільш характерними несприятливими чинниками впливу на умови соціально-економічного розвитку територій є:

- нераціональне використання як селищних територій, так і промислово-складських та рекреаційних;

неефективність інженерної інфраструктури та системи транспорту,

шкідливі викиди;

екологічне розташування природного середовища, як наслідок екстенсивного використання територій при видобутку корисних копалин;

організаційний та адміністративний розрив між планувальним процесом і установами, що приймають рішення;

використання методів планування, які неприйнятні для вирішення господарських проблем;

відсутність обґрунтованого методичного підходу до реалізації наукових і проектних пропозицій;

відсутність системи інформації, що дозволяла б швидко реагувати на проблеми, що виникають;

труднощі здійснення контролю над планованим землекористуванням.

Території регіонів виконують дві основні функції: є загальним просторовим базисом будь-якої діяльності, "основою, місцем розташування, територіальною операційною базою" і є головним засобом виробництва, де "земля сама діє як знаряддя виробництва".

У цьому значенні земля (територія регіонів) - це цінність, особливий вид природного багатства.

Із землею пов'язані такі види національногосподарської діяльності:

виробництво сировини для промисловості;

виробництво продуктів харчування;

територіальний розвиток населення;

розвиток рекреаційно-туристичної індустрії;

розвиток інженерної та транспортної інфраструктури.

Особливу роль комплексна оцінка відіграє для територій регіонів, які межують з країнами близького та далекого зарубіжжя. У цьому випадку необхідно враховувати не тільки розвиток національногосподарського комплексу регіону, узгодженого з розвитком своєї країни, але і його розвиток у зв'язку із структурою господарських комплексів суміжних країн, можливістю сумісної експлуатації (для добробуту цих регіонів) природних ресурсів прикордонних територій, дотримання екологічного балансу.

Таким чином, територія та її якість як зовнішня передумова трудового процесу багато в чому визначається результатом використання земельного фонду, що дає усі підстави розцінювати останній як вираз попитової цінності землі або її економічної цінності.

У ситуації, що склалася, важливою умовою раціонального національногосподарського, соціального і планувального розвитку регіонів (його земель) є розробка перспективної планованої організації території регіонів та їх функціональне зонування, яке невідривно пов'язане з розміщенням продуктивних сил на їх території, їх економічним і природним потенціалом. У зв'язку з цим планувальну організацію території регіонів слід розглядати не тільки як завдання економічної та технічної координації за допомогою перспективних територіальних планів, але й як систему ідей і уявлень, творчий задум, суму понять про визначений раціональний національногосподарський комплекс відношення суспільства (людини) до простору (життєвого середовища людини) або як нову інформаційну технологію.

Загалом послідовність робіт з комплексної оцінки і функціонально-планувальної організації території регіону повинна бути такою:

комплексна оцінка території регіону;

аналіз сучасної функціонально-планувальної організації території;

розробка альтернатив функціонального розвитку території на основі комплексної оцінки території;

перспектива розвитку національногосподарського комплексу території регіону;

перспективна планова організація території з врахуванням ефективного взаємозв'язку її функціональних зон і елементів планування;

розробка структури економічної оцінки земель (на основі комплексної оцінки території) перспективної функціонально-планувальної організації території.

Таким чином, комплексна оцінка території є важливим передплановим документом плану соціально-економічного розвитку регіону. Вона виконує роль вихідного матеріалу для вибору варіантів планувальних рішень, розробки моделей його можливого економічного розвитку і, як правило, є необхідною складовою економічної оцінки землі.

При оцінці такого складного організму, як регіон, виникає необхідність оперувати і загальними, і окремими оцінками. Це пов'язано з тим, що оцінити в цілому територію регіону неможливо, не давши оцінку окремим її властивостям та їх сукупності. Окремі оцінки дозволяють виявити відносний вплив тієї чи іншої властивості території як умови її освоєння. Загальні сукупні оцінки дають можливість за допомогою одного показника визначити оцінку всієї сукупності властивостей, що визначають природні, економічні, містобудівні, соціальні, екологічні та естетичні якості (можливості) окремих територій регіону.

Комплексна оцінка територій регіону являє собою інтегральну оцінку окремих, зокрема пофакторних, чи то похідних від окремих природних і антропогенних властивостей території.

При проведенні комплексної оцінки території регіону необхідно дотримуватись наступних умов:

оцінці підлягає територія регіону і прилеглі до неї;

оцінка повинна проводитись з позицій дотримання інтересів усіх функціональних зон регіону;

оцінка повинна проводитись як по сукупності природних, так і по комплексу антропогенних факторів;

при оцінці об'єкт оцінки (території) і суб'єкт оцінки (вид користування території) виступають на рівних правах.

Таким чином, під комплексною оцінкою території регіону розуміється порівняльна оцінка окремих його складових (інформаційних ділянок) по комплексу природних та антропогенних факторів з точки зору несприятливості цих ділянок для умов проживання населення і основних (найбільш ефективних) видів господарської діяльності. Для прикладу розглянемо результати комплексної оцінки території Чернівецької області.

Територія Чернівецької області неоднорідна за комплексом природних умов, напрямками та інтенсивністю господарської діяльності, ступенем урбанізації та характером сільського розселення, цільністю дорожньої мережі, ступенем і рівнем інженерного обладнання та благоустрою.

Значно впливає на господарську діяльність області її сусідство з Румунією, де вже сьогодні існує інтенсивний вантажообмін між Україною, Білорусією та Росією з одного боку, та з Румунією і Болгарією - з другого (в районі с. Порубне). Щодо функцій господарського використання території області, то її можна умовно поділити на три функціональні зони:

зона сільськогосподарського використання території;

зона цивільного та промислового будівництва території житлової забудови, промислового виробництва (як існуючі, так і перспективні);

зона рекреації, місць короткочасного відпочинку, курортологічних та туристичних ресурсів, привабливих ландшафтів та парків.

Ці зони пов'язані в єдиний соціально-економічний комплекс системою транспортних мереж (автозалізничних магістралей, повітряних ліній). Іншими словами - комплексна оцінка території області на мікрорівні повинна відповідати головному постулату Афінської Хартії - "праця, побут, відпочинок і зв'язок" (до останнього відносяться не тільки транспортні, а також інформаційні зв'язки).

Велика кількість та різноманітність чинників комплексної оцінки території (населення, сільгоспугіддя, транспорт, промисловість, рекреація, ліси, корисні копалини та ін.) зумовили необхідність специфічності методів їх агрегування. Ця мета у даній методиці досягнута завдяки використанню методу сумарного показника властивостей, а також методів потенціалів та ймовірної статистики.

Агреговані показники можуть приймати як позитивні, так і від'ємні значення, а тому з метою досягнення якісного фону оцінки всі показники приводяться до позитивних чисел. Найбільш доцільно такі показники розцінювати як розподіл незалежних випадкових перемінних - значення відповідних функцій нормального розподілу Гауса.

Якісне значення агрегованих показників визначається у межах від 0 до 1, що дає можливість досягати вищих умов комфортності з вимірюваного фактора (розмір громадської цінності).

Нижче подана коротка характеристика факторів щодо проведеної комплексної оцінки території Чернівецької області:

Населення. Комплексний демографічний показник, який відображає (відносно) господарське використання території.

Рівень розвитку промисловості. Цей показник для Чернівецької області розрахований згідно з індексами техногенного навантаження промислових підприємств на території адміністративних районів (дані Інституту географії НАН України).

Рівень розвитку сільськогосподарських територій. Цей показник агрегує якість ґрунтів (за бонітетом), продуктивність та урожайність сільськогосподарського виробництва у відношенні до середньо-державного виробництва та ін. Використані дані Інституту географії НАН України, Чернівецького філіалу Укрземпроекту.

Рівень розвиненості транспорту області. Показник включає агреговані показники, що характеризують діяльність всіх видів транспорту, враховуючи його навантаження та пропускну спроможність (дані Інституту географії НАН України).

Рівень розвиненості системи культурно-побутового обслуговування. Агрегований показник, який враховує місцезнаходження центрів, якість та структуру культурно-побутового обслуговування. Дані територіальних органів, натурні обстеження НДПІ містобудування.

Система короткострокового та довгострокового відпочинку. Цей показник дає можливість визначити рекреаційний потенціал територій приміського відпочинку, курортного лікування, туризму (ліси, ріки, бальнеологічні ресурси, передгірські та гірські ландшафти та ін.). Таким чином, перелічені агреговані показники лягли в основу комплексної оцінки території області і дали змогу та можливість її функціонального зонування, що, в свою чергу, дозволило за умов надання нової якості розвитку території області за якимось чинником скласти перспективну систему моніторингу та принагідно визначити найбільш раціональні варіанти її використання.

Згідно з демографічним потенціалом (ZH) активними в господарському відношенні є території Чернівецької міськради, Хотинського, Кіцманського, Заставнівського, північно-східної частини Сторожинецького, західної частини Новоселицького, північних частин Глибоцького та Герцаївського районів. Показник більше 0,70. Головна планувальна вісь області (за даним чинником) пролягає вздовж р. Прут, автомобільної та залізничних магістралей. Найбільш перспективними є напрямки розвитку Кам'янець-Подільський-Хотин-Чернівці; Коломия-Івано-Франківськ. Мають переваги розвитку і напрямки Тернопіль-Чортків-Кіцмань-Чернівці та Чернівці-Порубне-Сучава (Румунія), що зумовлено перспективою міжнародних зв'язків між Білорусією, Росією, Україною з Румунією та Болгарією. Показники оцінок на територіях адміністративних районів впродовж цієї осі мінімум 0,57.

Оцінка території області щодо індексу розвитку та розміщення промислового виробництва (ZW) дозволила визначити дві такі перспективні території: Чернівецька міськрада та приміська зона - Сокирянсько-Новодністровський район. Середній показник - 0,458. В цілому перспективні промислові території в області займають площу більш як 2,0 тис. кв. км. Показник розвиненості будівельної бази (ZB) локалізується в межах перспективних промислових територій, де він більше 0,60, а також розповсюджується на території впродовж залізничної магістралі Чернівці - Івано-Франківськ, в районі міст Хотин та Кам'янець-Подільський. Перспективними районами будівництва є також напрямок Чернівці - Порубне.

Оцінка території з якості сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, пасовиська, сіножаті), а також з навантаження сільського виробництва на територію дозволила виділити в межах області три функціональні сільськогосподарські зони:

Зона інтенсивного сільськогосподарського виробництва (Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький, Герцаївський, північні частини Сторожинецького та Глибоцького районів). Оцінки - білье 0,60. Сюди відноситься більш як 40% території області.

2. Зона помірного сільськогосподарського виробництва (Кельменецький, Сокирянський райони). Оцінка в межах 0,6-0,8. Займає 31,8 території області.

3. Зона повільного сільськогосподарського виробництва (Путильський, Вижницький, південні частини Сторожинецького та Глибоцького районів). Оцінка в межах 0,1-0,4. Охоплює територію в 27,1%.

Рекреаційна оцінка (ZR1 та ZR2) виконана у двох варіантах. За першим варіантом визначається потенціал рекреаційних ресурсів як області, так і її довкілля (Івано-Франківської, Хмельницької, Тернопільської та Вінницької областей, Молдови, Румунії). Другий варіант включає потенціал тільки Чернівецької області. Найбільш потенційно рекреаційними визнані території Путильського, Вижницького та Сторожинецького районів. Показник оцінки більш ніж 0,9. Дуже важливою для Чернівецької області, яка займає надзвичайно вигідне географічне положення, є оцінка транспортних умов території (ZT). Високоактивними територіями у цьому відношенні є території вздовж залізничних та автомобільних магістралей. Поряд з зазначеними перспективними напрямками розвитку транспортних артерій важливе значення у зв'язку з активізацією в останні роки міжнародних зв'язків займає напрямок на північ-південь, з перетином Чернівців на Порубне. Це буде одна з найважливіших осей розвитку області на найближче десятиріччя, бо вона забезпечить транзит вантажів та пасажирів з Росії, Білорусії, центру України до Румунії, Болгарії, можливо і Греції, і це в свою чергу дає змогу розвитку промислового виробництва. Але для того, щоб активізувати транспортну роботу в цьому напрямку, потрібно провести ряд реконструктивних заходів: будівництво транспортного зв'язку ст. Кельменці - ст. Мамалиґа, потім в районі с. Бояни, перетнути р. Прут та об'єднатися в районі с. Кучурів з залізничною магістраллю на Порубне.

Важливим напрямком комплексної оцінки території області є визначення її соціально-функціонального потенціалу. Це найбільш важливий з агрегованих показників, що включає всі соціальні аспекти визначення перспектив розвитку. По цьому показнику найбільш активними є Чернівецька міськрада, і зона її впливу (території Новоселицького, Сторожинецького, Глибоцького, Герцаївського, Заставнівського та Кіцманського районів). Показник оцінки більш як 0,8, що займає 35,9% території області.

На території області є всі передумови створення ще одного потенційного в соціально-функціональному відношенні центру навколо м. Хотина. Оцінка становить більше 0,6.

Таким чином, на основі перелічених пофакторних оцінок (ZH, ZW, ZL, ZB, ZRl, ZR2, ZF) визначені оцінки за найбільш важливими функціями:

з метою цивільного та промислового виробництва;

з метою сільськогосподарського виробництва;

з метою розвитку туризму та рекреації.

У кожному окремому випадку (ZKG, ZKL, ZKR) відбирались фактори і визначався ступінь їх впливу (негативний або позитивний та їх "вага") на ту чи іншу оцінку. Так, для визначення оцінки території для цілей цивільного (житлового, промислового, культурно-побутового і т.д.) будівництва враховувались потенціал населення (ZA), розвиненість промислового і будівельного виробництва (ZW, ZB), транспорту (ZT), якість сільськогосподарських угідь (ZL з від'ємним знаком), величина рекреаційних ресурсів (ZR2 з від'ємним знаком). "Вага" пофакторних оцінок визначалася за методом "експертних оцінок" (метод формалізації апріорної інформації).

З метою сільськогосподарського освоєння - пофакторні оцінки ZH, ZL, ZT, ZR2; з метою рекреації - ZH, ZR2, ZL, ZT, ZB.

Оцінка факторів природних ресурсів (крім рекреаційних) території відсутня, оскільки потенціал їх незнчний (або ще недостатньо розвіданий), в основному ресурси будівельної індустрії.

Дефіцит джерел водозабезпечення (запаси поверхневих та підземних вод) також мало впливають на комплексні показники (ZKG, ZKL, ZKR1), оскільки показники по водозабезпеченню майже однакові для всієї території області (крім гірських районів), а існуюче використання водних ресурсів відповідає ZH. Дефіцит поверхневих джерел водозабезпечення обумовлений ще й споживанням води річок Прут і Дністер як областями України (Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька), так і зарубіжними споживачами - Молдовою та Румунією.

Оцінка для цілей цивільного будівництва (ZKG) дозволила районувати територію області на три підзони.

Підзона інтенсивного цивільного використання, тобто зона, де попит як сьогодні, так і в майбутньому буде значним - показник ZKG більше 0,6. Таких районів на території області два: м. Чернівці та його зона впливу (південні частини Кіцманського і Глибоцького районів, західні частини Новоселицького і Герцаївського районів) і Сокирянський район з його потужною будівельною базою у Новодністровську. Передбачається і розвиток Хотинського району, але цей район відчуває інтенсивний вплив міста Кам'янець-Подільський. Дана підзона займає близько 60% території.

До другої підзони можна віднести такі адміністративні райони: Хотинський, Новоселицький (східна частина), Кіцманський і Заставнівський (північні їх частини), Кельменецький; незначні території Сторожинецького (смт. Красноїльськ), Глибоцького, Герцаївського і Вижницького районів. Показник оцінки ZKG - 0,4-0,6. Охоплює територію близько 54%.

До третьої підзони належать території, які забезпечені потужними рекреаційними ресурсами, але недостатньо освоєні як у транспортному, так і в промисловому та сільськогосподарському відношенні Путильський, Вижницький (південна частина), Сторожинецький (західна частина), Глибоцький (південна частина). Показники оцінки ZKG - до 0,4 і територія - до 20%. Головну проблему освоєння території цієї підзони складають транспортні умови і розвиток спеціального (для цілей рекреації) сільського господарства.

Оцінка території області для цілей сільськогосподарського виробництва (ZKL) також дозволила розділити територію області на три підзони.

І підзона (з високими показниками оцінки ZKL - більше 0,7) характерна для більш освоєних територій (м. Чернівці та його зона впливу), 15%. У даній підзоні навіть території з низьким бонітетом (менше 50) будуть мати перспективний суспільний попит (тут проживає близько 70% населення, розвинута промисловість, транспорт, будівельна індустрія).

II підзона - території адміністративних районів: Хотинського, Кельменецького, Сокирянського, частин Глибоцького, Герцаївського, Новоселицького, Сторожинецького і Вижницького. Показники оцінки ZKL - у межах 0,4-0,7, більш як 35% території.

III - території з потужним рекреаційним потенціалом: Путильський, Вижницький (південна частина) і Сторожинецький райони.

Показники оцінки ZKL у межах 0,1-0,4 близько 26% території області. Як і за оцінкою ZKG, дана підзона (рекреаційна) вимагає спеціального розвитку сільськогосподарського виробництва (парникового господарства) та транспорту. Тільки в такому випадку дана територія може приносити прибуток.

Оцінка території області для цілей рекреації (ZKR) дозволяє районувати її на дві підзони. Перша підзона відповідає районам з максимальним значенням рекреаційного потенціалу: Путильському, Вижницькому, Сторожинецькому (західна частина), а також можливе створення активної рекреаційної зони в Хотинському районі. Показник оцінки ZKR більше 0,7 з територією 21,7%. Вся інша територія області належить до другої підзони з оцінкою ZKR 0,4-0,6.

На перший погляд може насторожити той факт, що при оцінюванні рекреаційного потенціалу області ZKR2 значення оцінки більш низьке. Це пояснюється тим, що потенціал першої підзони дуже значний, але попит на реалізацію (тобто будівництво) рекреаційних об'єктів на території цієї підзони через відсутність транспорту, населення і будівельної бази буде різко знижуватись, а тому головною проблемою розвитку даної підзони буде проблема транспорту, будівельної бази і спеціального сільськогосподарського виробництва (парники, оранжереї).

На основі агрегованих оцінок ZKG, ZKL, ZKR (тобто за функціями) нами зроблена комплексна оцінка території області ZK, як сумування рівноймовірних окремих оцінок за функціями.

Згідно з оцінками ZK територія області поділяється на три функціональні зони комплексного господарського використання її території.

Найактивніша функціональна зона області - Чернівецька, де попит на використання землі дуже високий, займає територію районів Заставнівського (південна частина), Кіцманського, Новоселицького (західна частина), Глибоцького (північна частина), Герцаївського (північна частина), Сторожинецького (північна частина). Оцінка ZK дуже велика - більш як 0,8 і займає більше 45% території області. На території цієї зони переважає промислове будівництво з розвинутим сільським господарством і локальними (але краще обладнаними) місцями короткочасного відпочинку.

Друга функціональна зона - Хотинсько-Сокирянська. Це східні райони області: Хотинський, Новоселицький (східна частина), Заставнівський (північна частина), Кельменецький і Сокирянський райони. Показники оцінки ZK - 0,4-0,7, близько 33% території. Для даної зони характерне інтенсивне сільськогосподарське виробництво з локальними вкрапленнями невеликих промислових центрів: Хотин, Кельменці, Сокиряни, Новодністровськ.

Третьою функціональною зоною є Путильська, з активними рекреаційними ресурсами: Путильський, Вінницький, Сторожинецький (південна частина) і Глибоцький (південна частина) райони, показник оцінки ZK до 0,4; близько 22% території області.

Для даної зони характерна наявність потужного рекреаційного потенціалу з нерозвинутим сільським господарством, промисловістю і транспортом.

За даними оцінки ZK визначились і головні вісі планування області. Головна вісь планування області - вздовж р. Прут і далі по залізничній та автомобільній магістралям по напрямку Коломия -Івано-Франківськ. Друга вісь - напрямок Хмельницький - Кам'янець-Подільський, Чернівці - Порубне.

Слід зазначити активне господарське використання території по напрямку Чернівці - Порубне, що підсилює необхідність більш швидкого освоєння зв'язку Україна - Румунія через Порубне. Розпочалось створення промислового району Хотин - Кельменці - Кам'янець-Подільський.

Фактично, комплексна оцінка території ZK однозначно виділила тільки Путильську зону раціонального використання території (Путильський, Вижницький, південна частина Сторожинецького райони). Чернівецька і Хотинсько-Сокирянська зони вимагають додаткового дослідження, оскільки суспільний попит на землю для цілей цивільного будівництва і сільськогосподарського виробництва буде дуже великим, особливо в Чернівецькій функціональній зоні, де він буде в 1,3-1,5 рази вищий, ніж у Хотинсько-Сокирянській.

Для більш чіткого виявлення функціонального призначення і використання області виконано додаткове її зонування. В основу даної оцінки як пофакторні взяті показники ZK (по інформаційним районам) і показники потенціалу території для цілей цивільного будівництва (ZW, ZB), для цілей сільськогосподарського виробництва (ZL) і для цілей рекреації (ZR2). За цими новими функціональними оцінками наведені агреговані фактори (для кожної з оцінок) додавались як рівноправні ймовірні величини, тобто намагались посилити значення певного функціонального фактора. Отримані оцінки ZKGG - для цілей цивільного будівництва, ZKLL - для цілей сільськогосподарського виробництва, ZKRR - для цілей рекреації. Функціональне зонування території області за показниками ZKGG підтвердило правильність комплексної оцінки по ZK. Також для області характерні три функціональні зони: Чернівецька, Хотинсько-Сокирянська і Путильська. Додаткова ця оцінка виявила необхідність нових меж для м.Чернівці (показник ZKGG більш як 0,95 з територією близько 45 тис. га). Більш чітко вимальовуються обриси перспективних промислових районів (Хотин - Кельменці Кам'янець-Подільський і Сокиряни - Новодністровськ - Могильов-Подільськ).

Оцінка ZKLL також підтвердила правильність районування території області на три функціональні зони. Але цінність сільськогосподарських територій (угідь) у Чернівецькій функціональній зоні зросла, що підтверджує більшу цінність сільськогосподарських угідь в районах інтенсивного промислового використання території і більшого потенціалу населення (ZH).

Оцінка ZKRR також підтвердила правильність комплексної оцінки ZKRR. Виділені три функціональні зони: Чернівецька, Хотинсько-Сокирянська і Путильська, рекреаційні оцінки яких (ZKRR) вище, ніж у комплексній оцінці ZK. Всі вищеназвані розрахунки наведені в табл. 1.4.1.

Таким чином, комплексна оцінка території області дозволила виділити три функціональні зони, визначити їх особливості, намітити необхідні шляхи перспективного господарського їх використання:

Чернівецька зона потребує більш детальної проробки (у масштабі 1:50000) з вирішенням питань раціонального пріоритетного її функціонального призначення на основі даних альтернативного використання;

на основі подальших проробок господарського освоєння території області необхідно виконати нове адміністративне районування її території;

Путильська рекреаційна зона потребує оснащення інженерною та транспортною інфраструктурою і розвиту спеціального сільськогосподарського виробництва;

необхідно розглянути і узгодити розвиток господарського комплексу районів Хотин - Кельменці - Кам'янець-Подільський і Сокиряни - Новодністровськ - Могильов-Подільськ, оскільки у цих районах формуються інтенсивні технологічні зв'язки;

найважливішою проблемою Чернівецької області є транспортні зв'язки Хмельницький - Кам'янець-Подільський - Чернівці - Порубне і далі Румунія - Болгарія - Греція.

Дана проблема може вирішити позитивно транспортні зв'язки України, Білорусії, півночі Росії, Прибалтики, можливо, Польщі в Румунію, Болгарію, Грецію, обминаючи Молдову.

Важливим значенням комплексної оцінки території області (показник ZK) є можливість на її основі визначити структуру платежів за землю як на території міст, так і адміністративних районів.